Кам'янська Слобода́ — село в Україні, у Новгород-Сіверській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Населення становить 410 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Кам'янсько-Слобідська сільська рада
Географія Кам'янська Слобода розташована на північно-західному схилі місцевості похилої до маленької річки П'ятьми . Місцевість, зайнята селом являє собою ряд пагорбів прорізаних ярами. За 2 км на південь від села тече велика річка Десна, оточена по обидві сторони луками. Всі землі, які знаходились в користуванні населення с. Кам'янська Слобода були без лісів, навколо луків знаходились болота.
Історія Село Кам'янська Слобода отримало назву від розташованого поблизу с. Камінь, від якого за розповідями старших воно бере своє заснування. Село Камінь — можливо поселення до татарського періодуГумилевский Филарет. Описание Черниговской епархии (Новгород-Северский уезд) т.6, стор.17-18.
Село було засноване переселенцями з села Камінь для рибної ловлі на річці П'ятна. «По самому названию Слобода — поселение гетьманское и без сомнения одного времени с соседнею Ковпинкой, населенною гетьманом Демьяном (Многогрешным) в 1672 г.»
Риболови із села Камінь розселялись маленькими хуторами по багатоводній, у той час, річці П'ятна, з'єднавшись потім в одне село. По обидві сторони річки по болоту красувалися міцні дерева вільхи, чередуючись з непроглядними очеретами, осокою. Річка П'ятна в напрямку на захід до села Піщанки була глубокою і широкою.
Кому належало село з початку виникнення — невідомо. Першим власником села, що підтверджено документально був гетьман України Кирило Розумовський.
.
Наступними власниками села стала родина Судієнків з села Очкіно. Першим Судієнком, якому належала с. Кам'янська Слобода був Йосип Степанович Судієнко — таємний радник, близький друг князя Безбородька — канцлера Російської імперії. Йосип Степанович був відомим у свій час благодійником. Він побудував церков у с. Очкине, пам'ятник російським воякам, загиблим на полі Полтавської битви, Самсоніївську церкву у м. Полтаві.1
Після смерті О. С. Судієнка 1811 р. землі села відійшли його сину Михайлу Йосиповичу (1803 р. н., який усиновлений та 21 червня 1804 р. «возведен во дворянство с дозволением взять герб и фамилию Судиенок и право наследства в благоприобретенном имении». М. О. Судієнко — відомий в Україні археограф, автор матеріалів для вітчизняної історії. Він виділявся своєю ліберальністю та незалежністю думок і суджень.
Одним із останніх власників цих земель із родини Судієнок був Йосип Михайлович, 1830 р.н., певний час був Владимирським губернатором. Після виходу у відставку на початку 60 р.р. XIX ст. жив у селі Очкіно, у Новгород-Сіверському та Чернігові. У 1871 р. всі свої володіння він відписав своєму сину Олександру.2
За даними на 1859 рік у козацькому й казенному селі Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії мешкало (503 чоловічої статі та 526 — жіночої), налічувалось 147 дворових господарств, існувала православна церква.
Станом на 1886 у колишньому власницькому селі, центрі Кам'янсько-Слобідської волості, мешкало , налічувалось 221 дворове господарство, існували православна церква, лавка, 3 вітряних млини та цегельний завод.
За даними на 1892 рік у поселенні мешкало (765 чоловічої статі та 750 — жіночої), налічувалось 325 дворових господарств.
.
У 1896 р. землі Кам'янської-Слободи були продані дрібнопомістному поміщику Бураковському П. Я. «По описи гетьманских имений 1734 г. в Каменськой Слободе дворов: пахотних 39, непахотних и бобылей — 32. В 1764 г. в Каменской 4 козачьих двора, владыческих поселенцев 326»3
Наприкінці XVIII ст. дерев'яна церква згоріла. В полум'ї загинуло все майно і архіви.
1.Федірко А. М. Знавець української старовини до 200 річчя з дня народження М. Й. Судієнка. Історія України. Випуск № 20-21.-К: Національна академія наук України, 2002 р.; стр.458
2. Із особистих матеріалів В. Чухно.
3. Гумилевский Филарет. Описание Черниговской епархии (Новгород-Северский уезд) т.6, стр.18.
Нову церкву було побудовано 1821 р.: .
Церква будувалась дотримуючись візантійського стилю. Будували її з місцевого матеріалу: цегли, вапняку, лісу, глини — руками кріпаків.
Жителька села Дайнеко Мотрона Ігнатівна (1920 р. народження) згадує розповідь своєї бабусі, яка розповідала, що в будівництві церкви брали участь усі молоді жителі села. Її мати на той час народила дитину, але попри це її також змушували копати і носити глину. Навіть годувати дитину їй приносили на будівництво. До людей, які працювали на будівництві храму ставились жорстоко. За запізнення на роботу, або непокору людей били.2
Навколо храму посадили липи. Зараз їх залишилось 6. Стовбури їх такі товсті, що тільки двоє дорослих людей можутьїх обхопити. Липи ростуть великим півколом. Одна з них всохла і на ній лелеки побудували своє гніздо. Лише старі люди пам'ятають, що тут колись стояла церква, і якою вона була.
1. Гумилевский Филарет. Описание Черниговской епархии (Новгород-Северский уезд) т.6, стр.19.
2. Із спогадів Дайнеко М. І.
В 1907 р. в церкву села був призначений священиком отець Василь Спиридонович Ющенко. В 1927 р. він відрікся від сану священика і віри в Бога під час служби в церкві при своїх прихожанах. Це була вимушена міра, так як у нього було дві доньки, які хотіли йти вчитись. Але дітям священиків дорога до навчання — була закрита. Тому батько пішов на цей крок, крім того починались репресії проти релігійних діячів. Василь Спиридонович був людиною обдарованою. Він вів громадську роботу, як регент церковного і світського хорів. В 1915 р. створив і був безпосереднім керівником кредитного товариства і кооперативу. Перед війною працював у школі вчителем математики і співу та рахівником кооперативу. Помер до початку війни.1
Не збереглося жодної фотографії або малюнків Різдвяної церкви і тому про те, якою вона була можна дізнатись тільки зі спогадів старожилів.
Попелишко Василь Тимофійович (1931 р. народження) згадує: «Церква була висока і гарна. Навколо церкви була огорожа, вона була зроблена з цегли (висота близько 2-х метрів). Вона була поштукатурена і побілена. Ворота і хвіртка до церкви були металеві. Двері при вході в церкву також були металеві, висотою до двох з половиною метрів. Коли ми були дітьми, церква була закрита і пуста. Іноді ми забігали в середину. Нам малим було страшно і ми швидко тікали звідти.
1. Із спогадів Ледня Ф. М.
Десь у 1936—1937 рр. церкву зруйнували. Цеглу з церкви вивозили до с. Грем'яч на будівництво допоміжної школи. Залишками битої цегли засипали дороги.» 1
Глушкова Парасковія Парфенівна (1926 р.н.) добре пам'ятає якою була церква. Ще маленькою разом з матір'ю вона ходила до церкви, навіть, підіймалася на дзвіницю, тому що її мати була дзвонарем. Різдвяна церква була поштукатурена і побілена зовні і із середини. Вікна в церкві були зроблені півколом з різнокольорового скла. В церкві знаходилось багато ікон, на яких висіли вишиті хрестом рушники. Із міді на стінах були прикріплені образи святих. В селі коли люди збиралися іти до церкви, то казали: «Пішли на цвинтар». Коли церкву закрили, все церковне майно знищували. Її мати встигла взяти ікону, щоб зберегти і принесла додому. Але під час війни вона згоріла разом з хатою.2
Глушков Ілля Юхимович 1926 р. народження згадує зовнішній вигляд Різдвяного храму. При вході до церкви був зроблений ґанок, на якому знаходились чотири колони з трьома арками. Двері були двостворчаті зеленого кольору. До церкви була прибудована дзвіниця. Хід до неї був з вулиці. З великого дзвона мотузка тягнулась до самого низу, щоб можна було дзвонити на випадок пожежі. Дзвони лунали в селі на великі свята, а також коли хтось помирав. Дзвіниця була розташована з північної сторони. Малі дзвони (їх було 4 чи 5) знаходились на дубовій перекладині. Над дзвіницею був купол і хрест.
1. Із спогадів Попелишко В. Ф.
2. Із спогадів Глушкової П. Ф.
Коли церкву закрили всі ікони рубали і палили. Його батько таємно забрав додому розбиту ікону. Вона зберігається у них і по цей час. Ікона Божої Матері (з маленьким немовлям на руках) написана на дереві маслом. Через всю ікону йде тріщина. Довгий час церква стояла пустою. Але за звичаєм молодь збиралась біля церкви гуляти. Після створення колгоспу приміщення церкви стали застосовувати для зберігання зерна. А в 1937—1938 р.р. церкву за наказом радянської влади зруйнували.1
Дубовець Олександра Борисівна 1920 р. народження згадує, що по розповідям старожилів села церква Різдва Христова була однією з найкращих у районі. При вході до церкви був довгий коридор, великий зал, де відбувалась служба, за перегородкою був вівтар. Двоє дверей: бокові та парадні. Вона була в церкві разом з матір'ю коли батюшка відрікся від церкви і Бога. Це було в другу неділю після Пасхи. В той день до церкви прийшли комуністи Скрипка і Прикота. Коли священик зняв рясу люди кинулись до нього з кулаками битись. Комуністи стали стріляти в церкві. Церкву закрили в 1927 р. Майже через 10 років її почали руйнувати. Спочатку скинули дзвони. Це зробив Панас Покуса на прізвисько Сисой. Але поки він ліз на дзвіницю — двічі падав. Цеглу розбивали ломами. 2 По церковним записам число прихожан Різдвяної церкви: 1770 р. — 482 м, 476 ж., 1790 р. — 504 ч., 510 ж., 1810 р. — 521 ч., 530 ж., 1830 р.- 523 ч., 540 ж., 1850 р. — 549 ч., 560 ж.3
1. Із спогадів Глушкова І. Ю.
2. Із спогадів Дубовець О. Б.
3. Гумилевский Филарет. Описание Черниговской епархии (Новгород-Северский уезд) т.6, стр.20. Распределение наличных священно-церковно-служителей Черниговской епархии на штатные места согласно Высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписанию приходов и причтов сей епархии. Наименование прихода Состоящие в приходе церкви Штатные члены причта Пушкаревско Каменско-Слободской а) Николаевская в с. Пушкарах, б) Рождественская в с. Ковпинке, в) Михайловская в с. Роговке, г) Рождественская в с. Каменская Слобода, д) Троицкая в с. Камене Настоятель священник Иоанн Леонтович, помощник священника Василий Бондаревский, а 2-е место вакантно, и. д. Псаломщиков: 1-й Петр Тернавский, 2-й Парферий Калиновский, 3-й Федор Пупловский
По Новгород-Северскому уезду оставляются сверхштата: пономарь с. Каменской Слободы Косьма Пупловский.
Жителі села в той час були дуже віруючими і набожними людьми. За національним складом все населення села було українцями. Але пізніше в село переїхало 5 сімей євреїв, які зайнялися торгівлею. Основним заняттям було землеробство, тваринництво, полювання на диких тварин, рибальство. Життя вимагало виділення ремісників, вже з початку XIX ст. тут є теслі, столяри, пічники, покрівельники, ковалі, чоботарі, кравці, бондарі, колісники, інколи вони обслуговували і сусідні села.
З відміною кріпацтва, населення крім сільського господарства стало займатися промислами по сплаву ліса в сусідні економії, на шахти та залізниці. З давніх часів в умовах черезполосиці сіяли жито, гречку, овес, просо, коноплю, картоплю, буряк, капусту, горох. Врожаї отримували не погані. Землі обробляли сохою, з дерев'яною бороною. Така обробка продовжувалась аж до XX ст.
До революції селом керували староста, писар, громадські збірники податків на землю. В селі працював магазин взаємодопомоги — хлібний.