Об'єдна́не — село в Україні, у Новгород-Сіверській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Населення становить 274 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Об'єднанська сільська рада.
Географія Селом тече річка Студенка.
Археологія У 2006 р. в селі Карасівці на піщаній горі Памірки виявлено понад сотню речей доби мустьє 80-тисячної данини, коли на берегах Десни проживали неандертальці .
Назва У 1931 р. три села Лоска, Сухомлинівка та Карасівка об'єдналися в одне село під спільною назвою Об'єднане.
Історія Слобідка Лоска виникла в 1670-х рр. водночас із сусідньою слобідкою Карасівкою, заселеною 1670 р. з благословення архієпископа всього Сівера Новгородського і Чернігівського Лазаря Барановича (1620-1693) . Обидві слобідки Лоска та Карасівка були розташовані на землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря, на бортних (медових) угіддях його монастирського поселення – починку Стонки (Стоюн, Стогони) 1551 р. на річці Лоска, неподалік Карасівської пристані 1551 р., під якою була монастирська загородь - єз (тин) для ловлі риби. Землі цього монастирського починку Стонки тягнулися правим берегом Десни від річки Малотечі до річки Лоски . Нині на місці монастирського починку Стонки пустир в урочище Хуторище (Попове) на пісках край лісу за селом Курилівкою на правому березі Лоски біля сінокосу в урочищі Стонки.
Монахи Спаського монастиря заснували свій новий осередок на лівому березі річки Лоски, за 4 версти вище по річці Лосці від починку Стонки 1551 р. Монахи влаштували там свій дворець - обитель Новгород-Сіверського Спаського монастиря, поставили Миколаївську церкву.
У листопаді 1708 р. повз слобідку Лоску проходили шведські війська Карла ХІІ, прямуючи з села Гірки через Дігтярівку, Гнатівку до Мізина. Вони бачили «на сусідній гірці дерев’яну церкву й монастир, оздоблений кількома чудовими вежами» . У ревізії 1723 р. згадується Лосківський монастир – «Лосковская обитель», також зазначено 10 грунтових дворів та 2 хати бобилів (безземельних) Спаського Новгородського монастиря .
У Державному архіві Чернігівської області збереглася сповідна відомість прихожан Миколаївської церкви слободи Лоски за 1739 р. «Роспись ведомства монастиря Новгородского Северского слободи Лоски церкви святителя Христова Николая». У відомості зазначені 7 душ «служителей монастырского дворца Лосковского» .
Спаські монахи збудували млин на річці Лосці, біля якого в бору виник хутір Сухомлинівка . Назва хутора походить від його першого мешканця на прізвище Сухомлин.
У відомості від 13 жовтня 1766 р., складеній ревізорами під час Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини, слобода Лоска вже значиться селом Лоска, розташованим на річці Лосці Новгородської сотні Стародубського полку за 85 верст від полкового міста Стародуба та за 25 верст від сотенного містечка Новгородка. Лоска була осередком монастирської Лосківської волості усіх приналежних «к той волости монастырских вотчинах селах, в деревнях и слободах» .
У Лосці був двір Спаського Новгород-Сіверського монастиря. У дворі нараховувалося 16 будинків та будівель, у тому числі й винокурня на 5 казанів, з яких націджували за рік 1332 відра сивухи. Її вживали чарками і квартами в монастирському шинку на Малому провулку Лоски. На скотному дворі утримували 6 старих робочих волів, 10 дійних корів, 10 ялових корів, 6 старих кіз, 15 старих свиней, 10 підсвинків. Монахам належали: 5 городів; 2 невеликі сади; 1900 кв. сажень орної землі; 6 сінокосів на 5 скирт по 40 возів сіна в кожній; 3 ліси у 1020 сажнів по колу – біля Карасівки, за річкою Лоскою та під Курилівкою; 6 рибальських озер: Хустне, Лоське, Близни, Касуля, Стоюн, Дятелець; 4 монастирські млини, 3 з них на річці Лосці (Лосківський, Сухомлинівський та Курилівский), 1 – на річці Студінці. Монастир мав 5 вуликів бджіл в садку; ще за межами монастиря було 40 вотчинних дерев з так званими верхолазними бджолами. З кожного дерева збирався 1 пуд меду за рік вартістю в 1 руб. .
У відомості від 13 серпня 1768 р., складеній священником Миколаївської церкви села Лоски Андрієм Даровським, зазначено, що церква була старою, дерев’яною, з одним престолом ча честь св. Миколая, з дерев’яною ветхою дзвіницею. При церкві знаходилася шкільна хата з сіньми та прибудовою – кліттю, де проживав учитель-дячок Йосиф Леонтійович Мурашієвич, уродженець міста Борзни Ніжинського полку, звання посполитого .
У другій відомості від 13 серпня 1768 р., Андрій Даровський вказав, що проживав у дворі, який дістався йому від попереднього священника. У дворі стояла світлиця з однією кімнатою, навпроти неї – людська хата з сіньми, з трьома клітями для поклажі, ще було два сараї для худоби. Двору належали три городи. На першому городі біля ставка стояла винокурня з хатою, за нею – гумно з клунею. Священник мав 8 нив орної землі та 2 сінокоси: один на болоті повз річку Лоску, другий – за Десною .
За даними 1768 р. у Лосці нараховувалося 2 привілейовані двори (монастирський та священика Даровського) й 10 дворів посполитих монастирських підданих, 58 душ (29 ч., 29 ж.) на прізвища: Анатовський, Бусльонок, Васюченко, Гончаренко, Жепа, Кириченко (3 двори), Мирочник, Овсієнко (2 дв.), Озява. Ниви лосківців були в урочищах: Веретялной, под Стюдионку, под Мезином, а сінокоси в урочищах: Ваталище, Вилище, За Десною, За Курилівкою в Стовпищи, Смоловий Острів За Студінку, Сухомлинівське болото Також монахам належали 4 млини: Лосківський, Сухомлинівський, Студінський та Курилівський .
У «деревне» Сухомлинівка нараховувалося 4 двори посполитих монастирських підданих, 45 душ (20 ч., 25 ж.) на прізвища: Науменко, Потапенко, Сухомлин, Сухомлин-Медник. Ниви сухомлинівців були в урочищах: Біловодь, Під Мізином, Під Покошичами, Під Окопом. Сінокоси в урочищах: Біля Озера Красовиця, За Десною на Березовій .
У «деревне» Карасівка нараховувалося 12 дворів посполитих монастирських підданих, з 101 душа (48 ч., 53 ж.) на прізвища: Богатиренко, Довбиш, Дятел, Кондратенко (2 двори), Матвійчук, Нестеренко, Омельяненко, Рутенко, Сивоконь, Скрипченко, Явшин. Ниви карасівців були в урочищах: Дігтярня, Гутнище, на Стахорському шляху. Сінокіс був в урочище Під Слобідкою на болоті .
За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр., село Лоска Новгородської сотні Стародубського полку належало Новгородському Спаському монастирю. Село знаходилося за 4 версти від села Гнатівки, за 1 версту від «деревни» Сухомлинівки, за 2 версти від «деревни» Карасівки та за 3 версти від «деревни» Ушівки. У Лосці була одна дерев’яна церква та приїжджий «монашеской» будинок у двох ув’язях «о 5 покоях» та «о 4 покоях», 1 священник, 2 церковники, нараховувалоя 8 дворів (8 хат) та 2 бездворві хати монастирських посполитих. У «леревне» Сухомлинівка було 4 двори (5 хат) монастирських посполитих. У «деревне» Карасівка було 15 дворів (18 хат) монастирських посполитих .
За даними перепису 1859 р. в казенному селі Лоска була одна православна церква, 9 дворів, 65 жителів (29 ч., 36 ж.); у казенній «деревне» Сухомлинівка – 7 дворів, 56 жителів (27 ч., 29 ж.); у казенній «деревне» Карасівка – 49 дворів, 275 жителів (137 ч., 138 ж.) .
У 1867 р. в селі Лоска була відкрита земська школа – «Лосковское сельское начальное народное училище» . Вчителькою лосківської земської школи була Анастасія Д’яконова, яка мала неабиякі фахові достоїнства. Вчителька померла в 1900 р. В її пам'ять в Лосці була заснована бібліотека-читальня імені Анастасії Д’яконової. За переказом, в бібліотеці були дорогі, гарні книжки.
За даними Плану Генеральних Межувань 1869 р., у казенних селян казенного села Лоска та казенної «деревни» Сухомлинівки нараховувалося 294 десятини землі, з них 164 десятини пашні, що знаходилася за Карасівським бором в бік села Блистови на захід, впереміж з полем карасівців. Ще 1621 десятину землі займав Лосківський бір, що належав відомству Чернігівського управління Держмайна. Бір був по обидві береги Лоски, на правому березі – 1556 десятин від хутора Лоска на Чернігівському шляху до хутора Юрок на Студінці – 6 верст та від Ушівського лісу до Покошицького поля – 2 версти. Також на лівому березі Лоски Лосківський бір займав – 65 десятин землі від села Лоска до Ушівської криниці. У казенних селян казенної «деревни» Карасівка було 147 десятин землі, з них 112 десятин пашні, як на захід в бік Блистови, так і на схід до Десни. Ще 561 десятину карасівської землі займав на лівому березі Лоски Карасівський бір, що належав відомству Чернігівського управління Держмайна. Карасівським бором протікала мала річка з озерцями, де водилися карасі, звідси й назва "деревни" Карасівки .
У 1884 р. в склепі під Успенським приділом Миколаївської церкви був похований ушівський поміщик Андрій Лукич Савицький (1811–1884), який помер 26 грудня 1884 р. . Він написав чимало релігійно-філософських праць, зокрема цілу серію з 20 книжок під назвою «Опыт естественного богословия» (1879–1884).
У 1893 р. в склепі під Успенським приділом церкви був похований молодший брат Андрія Лукича – ушівський поміщик Петро Лукич Савицький (1818–1893). Його син Микола Петрович Савицький (1867–1941) повернувся у 1892 р. з Петербурга до Ушівки, згодом став депутатом (гласним) земського зібрання Кролевецького повіту, до складу якого входила Ушівка після скасування у 1781 р. сотенного устрою в Гетьманщині. У 1896 р. Микола Петрович був обраний предводителем дворян Кролевецького повіту. З 1906 р. він очолював Чернігівську губернську земську управу, 1915 р. був обраний членом Державної Ради Російської імперії. У 1918 р., за гетьмана Скоропадського, Микола Петрович був призначений губернським старостою Чернігівщини, товаришем міністра внутрішніх справ. Його син, Петро Миколайович Савицький, відомий як поет Востоков (1895–1968). В Ушівці зберігся будинок Савицьких на горі Савищина. За переказом, з гори було видно білу дзвіницю лосківської церкви вдалині за лугом на сході («на востоке») й чутно її дзвони.
У 1912 р. була збудована нова дерев’яна Миколаївська церква. За страховим описом від 8 листопада 1912 р., Миколаївська церква в селі Лоска 3-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина Миколаївської церкви разом з дзвіницею становила 14 саж. 1 арш. (29,5 м), найбільша ширина складала 10 саж. 1 арш. (22 м), висота до верху карниза – 14 арш. (9,9 м); на церкві була одна велика главка; улаштовано 36 великих і 7 малих вікон; налічувалося троє зовнішніх (обшитих залізом) двостулкових дверей, одні не обшиті залізом, одні одностулкові, двоє внутрішніх одностулкових дверей; Висота чотириярусної дзвіниці мала висоту до верху карниза 15 саж. 32 м). Найближча до церкви будівля – земська школа – знаходилась на північ на відстані 18 саж. (38 м) .
Страхова вартість нової Миколаївської церкви в становила разом з дзвіницею і без іконостаса 10000 руб., вартість сторожки – 200 руб., разом – 10200 руб. Вартість цього нерухомого майна визначили: замісник благочинного 3-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник Іоанн Прохоров, священник Василь Сахновський, священник Сидор Костецкий, псаломщик Іоанн Кристаловський, церковний староста Стефан Овсієнко та три представники від прихожан – селяни Кирило Овсієнко, Григорій Овсієнко та Іван Свириденко .
У 1920-х рр. лосківська (лощинська) церква була пограбована місцевими більшовиками, а склепи братів Савицьких - знищені.
У 1924 р. — село Лоска та «деревни»: Сухомлинівка і Карасівка підпорядковувалися Об’єднаній сільраді Понорницького району Глухівської округи, й мали відповідно 38, 22 та 84 двори; 215, 111 та 464 мешканця .
У 1931 р. було утворено село Об’єднане на основі хуторів Лоска, Сухомлинівка та Карасівка