Економічні санкції — комерційні та фінансові обмеження, які застосовуються однією чи кількома країнами проти певної самоврядної держави, групи чи особи. Економічні санкції не обов'язково запроваджуються через економічні обставини — вони також можуть бути накладені у зʼязку із різноманітними політичними, військовими та соціальними причинами. Економічні санкції можуть вводитися для досягнення внутрішніх і міжнародних цілей.

Ефективність санкцій спірна — траплялося багато невдач, коли санкції мали .

Економічні санкції можуть включати різні форми торговельних бар'єрів, митних платежів та обмежень на фінансові операції.Й. І. Гайдар, 2015."Sanctions and Exports Deflection: Evidence from Iran , " Paris School of Economics, University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, Mimeo Подібним до санкцій є ембарго, проте зазвичай передбачає суворіші обмеження.

Ембарго

Ембарго (від , що означає перешкода, завада тощо в загальному розумінні, заборона торгівлі в торговельній термінології та буквально «арешт майна» юридичною мовою) — це часткова або повна заборона комерційних операцій та торгівлі з певною країною/державою або групою країн. Ембарго вважається серйозним дипломатичним заходом, запровадженим країною, яка ввела ембарго, щоб отримати певний результат для національних інтересів від країни, на яку воно накладається. Ембарго, як правило, вважаються юридичними бар'єрами для торгівлі, які не варто плутати з блокадами, які часто вважаються актами війни. Ембарго може означати обмеження або заборону експорту чи імпорту, запровадження імпортних квот, введення спеціальних зборів, податків, заборона на вантажні або транспортні перевезення, заморожування або арешт вантажів, активів, банківських рахунків, обмеження на передачу певних технологій або продуктів (високотехнологічних) наприклад CoCom під час холодної війни. У відповідь на ембарго виникає закрита економіка або автаркія в регіоні, що піддається жорсткому ембарго. Таким чином, ефективність ембарго пропорційна мірі та ступеню інтеграції країни у міжнародну економіку. Ембарго може стати можливістю для деяких країн розвинути .

Із середини 1990-х років санкції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, як правило, були спрямовані проти фізичних і юридичних осіб, на відміну від всеосяжного ембарго попередніх десятиліть.

Історія санкцій Санкції у формі блокад були поширені під час Першої світової війни, а дебати щодо запровадження санкцій через міжнародні організації, такі як Ліга Націй, почали виникати після її закінчення.

Абіссинська криза в 1935 році призвела до санкцій Ліги Націй проти Італії під керівництвом Муссоліні відповідно до статті 16 Пакту. Однак поставки нафти не були припинені, Суецький канал не був закритий для Італії, і завоювання продовжувалося. Санкції були зняті в 1936 році, а Італія вийшла з Ліги Націй в 1937 році.Річард Панкхерст, «The Italo-Ethiopian War and League of Nations Sanctions, 1935—1936.» Genève-Afrique/Geneva-Africa 13.2 (1974): 5+. Джордж В. Бер, Test Case: Italy, Ethiopia, and the League of Nations (Hoover Institution Press, 1976). Гейнс Пост молодший, «The Machinery of British Policy in the Ethiopian Crisis.» International History Review 1#4 (1979): 522—541. Г. Брюс Стренг, «'The Worst of all Worlds:' Oil Sanctions and Italy's Invasion of Abyssinia, 1935—1936.» Diplomacy and Statecraft 19.2 (2008): 210—235.

Після Другої світової війни в 1945 році на зміну Ліги Націй була утворена експансивніша Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Політика санкцій Економічні санкції використовуються як інструмент зовнішньої політики багатьма урядами. Економічні санкції зазвичай накладаються з однієї із причин — через безпекову загрозу, через екологічну загрозу, через незгоду з внутрішньою чи зовнішньою політикою. Санкції можуть бути накладені у напрямку як один проти одного, один проти групи, група проти одного. У випадку санкцій, де бере участь група країн, координацію та втілення санкцій на себе можуть переймати міжнародні організації, а окремі країни їх лише імплементують. Вони можуть бути використані як примусовий захід для досягнення певних політичних цілей, пов'язаних із торгівлею, припинення гуманітарних порушень, зупинки певних військових чи техногенних порушень. Економічні санкції використовуються як альтернативна зброя, замість того, щоб розпочинати традиційну війну для досягнення бажаних цілей, економічні санкції є елементом політичної війни.

Ефективність економічних санкцій Згідно з дослідженням Нойенкірка і Ноймаєра (2015), економічні санкції США та ООН мали статистично значущий вплив на економіку цільових країн, зменшуючи зростання ВВП у середньому на 3 відсоткові пункти на рік. Дослідження також дійшло висновку, що негативні наслідки зазвичай тривають протягом десяти років, що становить сукупне зниження ВВП на душу населення цільової країни на 25,5 відсотка.

Накладення санкцій на опонента також певною мірою впливає на економіку країни, яка вводить такі санкції. Якщо імпортні обмеження будуть оприлюднені, споживачі в країні, яка їх вводить, можуть мати обмежений вибір товарів. Якщо вводяться експортні обмеження або якщо санкції забороняють компаніям у країні, яка ввела їх, торгувати з цільовою країною, країна, яка накладає, може втратити ринки та інвестиційні можливості на користь країн-конкурентів.

Гуфбауер, Шотт та Елліот (2008) стверджують, що зміна режиму є найчастішою зовнішньополітичною метою економічних санкцій, на яку припадає трохи більше 39 відсотків випадків їх запровадження. Гуфбауер та ін. стверджували, що в їхніх дослідженнях 34 відсотки вивчених випадків були успішними.Economic Sanctions Reconsidered, 3rd Edition, Hufbauer et al. p. 159 Коли перевірив їхнє дослідження, він виявив, що лише п'ять із зазначених у них сорока успішних запроваджень санкцій були насправді ефективними, що знизило рівень успіху до 4 %. У будь-якому випадку, складність і несподівані нюанси оцінювання реального успіху санкцій щодо їхньої мети стають все більш очевидними і все ще викликають дискусії. Іншими словами, важко визначити, чому змінюється режим у країні (тобто, чи це були санкції, чи притаманна нестабільність), і ще важче виміряти повний політичний ефект таких дій.A Strategic Understanding of UN Economic Sanctions: International Relations, Law, and Development, Golnoosh Hakimdavar, p. 105

Пропонуючи пояснення того, чому санкції все ще вводяться, навіть якщо вони можуть бути несуттєвими, британський дипломат припускає, що санкції популярні не тому, що вони відомі як ефективні, а тому, що «немає нічого іншого між словами і військовими діями, якщо ви хочете чинити тиск на уряд». Критики санкцій, як-от бельгійський юрист , стверджують, що в недемократичних режимах ступінь, до якої вони впливають на політичні досягнення, викликає сумніви, оскільки за визначенням такі режими не так сильно реагують на волю народу.

Було виявлено сильний зв'язок між ефективністю санкцій і вагою політичних гравців, які накладають вето в уряді. Гравці, які накладають вето, представляють індивідуальних або колективних учасників, чия згода потрібна для зміни статус-кво, наприклад, партії в коаліції або перевірка законодавчим органом повноважень президента. Коли проти країни вводяться санкції, вона може спробувати пом'якшити їх, коригуючи свою економічну політику. Політична вага гравців, які накладають вето, визначає, з якою кількістю обмежень зіткнеться уряд, намагаючись змінити політику статус-кво, і чим більша вага гравців, які накладають вето, тим важче знайти підтримку для нової політики, що робить санкції ефективнішими.

Франческо Джумеллі пише, що «пакет санкцій…, який багато спостерігачів, ймовірно, вважатимуть найпереконливішим (і ефективним)», а саме санкції ООН проти «активів центрального банку та суверенних фондів», є «з усіх типів застосовуваних заходів … одним із найменш часто використовуваних заходів». Джумеллі також розрізняє санкції проти міжнародних терористів, у яких «природа запиту не настільки важлива, як обмежувальний аспект», і санкції, накладені у зв'язку з «постконфліктними сценаріями», які повинні «включати гнучкі вимоги та потенціал для адаптації, якщо ситуація зміниться».

Критика Санкції піддалися критиці з гуманітарних міркувань, оскільки вони негативно впливають на економіку країни, а також можуть завдати побічної шкоди звичайним громадянам. Пексен зазначає, що санкції можуть погіршити стан із правами людини в цільовій країні. Деякі вважають, що введення торговельних обмежень лише завдає шкоди простим людям, а не урядовим елітам, (ред.), Economic Sanctions and Development . Vienna: International Progress Organization, 1997. а інші порівнюють цю практику з облогою. Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй загалом утримується від запровадження комплексних санкцій з середини 1990-х років, частково через суперечки щодо ефективності та шкоди для цивільного населення, пов'язаних із санкціями проти Іраку.

Наслідки для бізнесу Для підприємства важливо знати про санкції, які поширюються на їх очікувані напрямки експорту чи імпорту, особливо у зв'язку з фінансовими втратами. Належна підготовка продукції до торгівлі, яку іноді називають перевіркою ембарго, є складним і своєчасним процесом як для імпортерів, так і для експортерів.

Для того, щоб не отримав нарахування небажаних штрафів, податків та інших штрафних санкцій, необхідно вжити багатьох заходів. Поширені приклади перевірок ембарго включають перевірки санкційних списків, скасування трансакцій та забезпечення чинності суб'єкта торгівлі.

Цей процес може стати дуже складним, особливо для країн із змінними обмеженнями. До того, як стали доступні кращі інструменти, багато компаній покладалися на електронні таблиці та ручні процеси, щоб відстежувати обмеження для дотриманням вимог. Сьогодні існують програмні рішення, які дозволяють автоматично відстежувати санкції та інші обмеження торгівлі.

Приклади

Санкції США

Закон США про ембарго 1807 року

передбачало низку законів, прийнятих Конгресом США (1806—1808) під час другого президентського терміну Томаса Джефферсона. Велика Британія і Франція брали участь у війні четвертої коаліції; США хотіли зберігати нейтралітет і торгувати з обома сторонами, але обидві країни заперечували проти американської торгівлі з іншою. Американська політика мала на меті використовувати нові закони, щоб уникнути війни і змусити Францію та Велику Британію поважати права Америки. Ембарго не досягло своїх цілей, і Джефферсон скасував закон у березні 1809 року.

Санкції США проти Куби

Санкції США проти Куби запроваджені 14 березня 1958 року, коли Фідель Кастро повалив диктатора Фульхенсіо Батісту під час Кубинської революції. Спочатку ембарго поширювалося лише на продаж зброї, але згодом воно розширилося і включало інші види імпорту, зрештою поширившись майже на всю торгівлю 7 лютого 1962 року. Санкції США проти Куби, які Куба називає «el bloqueo» (блокада), станом на 2021 рік залишаються одними із найтриваліших санкцій в сучасній історії. Мало хто з союзників Сполучених Штатів долучилися до санкцій, і багато хто стверджував, що вони були неефективними для зміни поведінки кубинського уряду. Роблячи певні кроки, щоб дозволити обмежені економічні операції з Кубою, американський президент Барак Обама, тим не менш, продовжив цю політику в 2011 році, заявивши, що без забезпечення нинішнім урядом Куби покращення прав і свобод людини, ембарго залишається «в національних інтересах Сполучених Штатів».

Російські санкції Відомо, що Росія використовує економічні санкції для досягнення своїх політичних цілей. Росія зосередилася насамперед на введенні санкцій проти прозахідних урядів колишнього Радянського Союзу. Дії Кремля особливо спрямовані на держави, які прагнуть приєднатися до Європейського Союзу та НАТО, як-от Україна, Молдова та Грузія.

Російські санкції проти України