Canis etruscus — викопний вид псових, який жив у Середземноморській Європі та Кримському півострові у ранньому плейстоцені. C. etruscus описують як невеликого собаку, схожого на вовка. Широко визнано, що він є предком C. mosbachensis, а отже — і сучасного сірого вовка (C. lupus).

Опис

Вид середнього розміру (середній розмір невеликого C. lupus); подовжена морда; виражене звуження морди за межі підочних отворів; видовжені носові кістки….

Поширення У ранньому плейстоцені від Іспанії до Китаю.

Палеоекологія Розповсюдження м'ясоїдних видів відбулося приблизно 1.8 мільйона років тому, і це збіглося зі зменшенням кількості опадів і збільшенням річної сезонності, що слідувало за 41 000-річним зсувом амплітуди циклів Міланковича. Першим прибув C. etruscus, за яким одразу слідували C. arnensis і Lycaon falconeri, а потім гігантська гієна Pachycrocuta brevirostris. Усі вони були краще пристосовані до відкритих, сухих ландшафтів, ніж два більш примітивні Eucyon і Nyctereutes, які вони замінили в Європі.

Таксономія Викопні рештки давніх хребетних зазвичай представлені рідкісними фрагментами, з яких часто неможливо отримати генетичний матеріал. Дослідники обмежені морфологічним аналізом, однак важко оцінити внутрішньовидові та міжвидові відмінності, а також встановити взаємозв’язки між зразками, що існували у різні часи та в різних регіонах. Деякі спостереження викликають суперечки серед науковців, які не завжди погоджуються між собою, а гіпотези, що підтримуються одними авторами, піддаються критиці з боку інших. У європейському плейстоцені описано кілька видів підродини псових (Caninae). Більшість їхніх систематичних і філогенетичних зв’язків залишаються не з’ясованими через подібність морфології.

У провінціях Флоренція та Ареццо (Італія) виявили рештки трьох видів викопних псових, які датуються пізньою віллафранкською епохою Європи — близько 1,9–1,8 мільйона років тому. Вони з'явилися внаслідок оновлення фауни в ранньому плейстоцені. Саме тут швейцарський палеонтолог Forsyth Major CI (1877) Considerazioni sulla fauna dei Mammiferi pliocenici e postpliocenici della Toscana. III. Cani fossili del Val d’Arno superiore e della Valle dell’Era. Mem Soc Tosc Sci Nat 3:207–227 описав вовка Фальконера (Canis falconeri) (Forsyth Major, 1877). Пізніше вид перекласифіковано як Canis (Xenocyon) falconeriRook, L. 1994. The Plio-Pleistocene Old World Canis (Xenocyon) ex gr. falconeri. Bolletino della Società Paleontologica Italiana 33:71–82., а згодом вважався європейською формою Canis (Xenocyon) antonii.Martínez-Navarro, Bienvenido; Rook, Lorenzo (2003-12). «Gradual evolution in the African hunting dog lineage Systematic implications». Comptes Rendus Palevol (en inglés) 2 (8): 695-702 та C. etruscus (Forsyth Major, 1877), який пізніше перекласифіковано як Lycaon falconeri. Форсайт Мейджор не опублікував повного опису етруського вовка, і пізніше Доменіко Дель Кампана продовжив роботу над описами Мейджора, коли серед зразків розпізнав менший вид, розміром із шакала. Він назвав його C. arnensis (Del Campana, 1913) на честь річки Арно, що протікає поблизу.

Типовий зразок Лектотипом є череп, знайдений у Верхньому Вальдарно. Він зберігається в Палеонтологічному музеї Монтефарчі. Цей зразок був визначений як лектотип італійським палеонтологом Даніло Торре в 1967 році на основі зразка, описаного Форсайтом Мейджором.

Canis apolloniensis

Один екземпляр C. apolloniensis (Куфос і Костопулос, 1997) знайдено на ділянці Аполлонія-1 поблизу села , Македонія, північна Греція.Koufos, G. (2018). New Material and Revision of the Carnivora, Mammalia from the Lower Pleistocene Locality Apollonia 1, Greece. Quaternary. 1: 6. doi:10.3390/quat1010006. Голотип складається з передньої частини черепа та нижньої щелепи. У 2011 році проведене дослідження, в якому порівняли усі 55 вовкоподібних зразків раннього плейстоцену, знайдених по всій Європі та дійшли висновку, що морфометричні відмінності між ними не перевищують варіації сучасних популяцій вовків, а розбіжності у розмірах можна пояснити статевим диморфізмом. Однак у цьому ж дослідженні було запропоновано існування двох еволюційних ліній: Лінія C. arnensis, що включає також C. accitanus і C. senezensis; Лінія C. etruscus, до якої належить і C. apolloniensis.Brugal, Jean-Philip; Boudadi-Maligne, Myriam (2011). "Quaternary small to large canids in Europe: Taxonomic status and biochronological contribution". Quaternary International. 243 (1): 171–182. Bibcode:2011QuInt.243..171B. doi:10.1016/j.quaint.2011.01.046. Зважаючи на морфологічні ознаки, збережені у C. apolloniensis, цей вид слід вважати синонімом C. mosbachensis або дуже близьким таксоном.

Родовід У Європі впродовж плейстоцену було описано кілька видів підродини псових (Caninae). Більшість їхніх систематичних і філогенетичних зв’язків залишаються не з’ясованими через подібність морфології. Великі Canis розміром з вовка вперше з'явився в середньому пліоцені близько 3 мільйонів років тому в басейні Юше, провінція Шаньсі, КитайVislobokova, I., Sotnikova, M. & Dodonov, A., 2003 - Bio-events and diversity of the Late Miocene-Pliocene mammal faunas of Russia and adjacent areas - in: Reumer, J.W.F. & Wessels, W. (eds.) - DISTRIBUTION AND MIGRATION OF TERTIARY MAMMALS IN EURASIA. A VOLUME IN HONOUR OF HANS DE BRUIJN - DEINSEA 10: 563-574 [ISSN 0923-9308] Published 1 December 2003. У Європі C. etruscus вперше з'явився 1.9–1.8 млн. років тому. Родовід від C. etruscus до C. mosbachensis і до сірого вовка (C. lupus) широко визнана в європейській науковій літературі. Тим не менш, нещодавня публікація поставила під сумнів цю усталену гіпотезу, яка показує, що особливість C. etruscus (як показано Cherin et al., 2014) не збігається з особливостями сучасніших псових раннього плейстоцену, як C. borjgali з Дманісі, ймовірно, предок вовкоподібних видів (C. lupus, C. latrans, C. lupaster). Французький археолог Жан-Філіп Бругаль пропонує C. mosbachensis як підвид C. etruscus, а інший французький археолог Анрі де Ламлі вважає C. mosbachensis підвидом сірого вовка і пропонує класифікацію C. lupus mosbachensisLumley, H. de, Kahlke, H.D., Moigne, A.M., Moulle, P.E., 1988. Les faunes de grands mammifères de la grotte du Vallonnet Roquebrune-Cap-Martin, Alpes-Maritimes. L’Anthropologie 92, 465–496..

Див. також Еволюція вовка

Примітки