Армія незалежності Бірми (АНБ) була колабораціоністською та революційною армією яка боролася за повалення британського панування в Бірмі, вона допомагала Японській імперії у завоюваннях країни в 1942 році під час Другої світової війни. Це була першою постколоніальною армією в історії Бірми. АНБ було сформовано з групи відомої як «Тридцять товаришів» під егідою імператорської армії Японської імперії, після навчання бірманських націоналістів у 1941 році. Спроби АНБ створити уряд під час вторгнення призвели до того, що японські сили розпустили його, а замість нього сформувала меншу «Армію оборони Бірми» (АОБ). Оскільки Японська імперії вела Бірму до номінальної незалежності, АОБ було розширено до «Національної армії Бірми» (НАБ) штату Бірма, яка була маріонеткової держави під керівництвом Ба Мау у 1943 році.Donald M. Seekins, Historical Dictionary of Burma (Myanmar) (Scarecrow Press, 2006), 123–26 and 354.
Після проведення таємних переговорів з представниками Британської імперії протягом 1944 року 27 березня 1945 року НАБ підняла повстання проти Японської імперії. НАБ отримала визнання як союзника армія, від Верховного головнокомандувача Об’єднаних сил лорда Маунтбеттена, який потребував їхньої допомоги проти японських окупаційних сил, що відступають, і для зняття напруги між керівництвом армії та британцями. Як частина Антифашистської ліги народної свободи, НАБ була перейменована на «Патріотичні бірманські сили» (ПБС) під час спільного параду перемоги союзників і бірманців у Рангуні 23 червня 1945 року. Після закінчення війни другої світової війни відбулися важкі та напружені переговори, на яких було вирішено, що ПБС будуть інтегровані в нову армію Бірми під британським контролем, але багато ветеранів залишаться під старим керівництвом у воєнізованій «Народній організації добровольців» (НОД) у нестабільній ситуації після війни у Бірмі.
Історія Бірми Правління Британської імперії на території Бірми почалося в 1824 році, після чого британська влада, постійно посилювали контроль над країною і внесли значні зміни в уряд та економіку Бірми, в порівнянні з Бірмою під час правління династії Конбаунг, яке було раніше. Британська імперія усунула та вигнали короля Бірми Тібо Міна та відокремили уряд Бірми від буддійської Санґга, що мало серйозні наслідки для динаміки бірманського суспільства та було особливо руйнівним для буддійських ченців, які залежали від спонсорства (допомоги) монархів Бірми. Британський окупаційний контроль з часом посилився. Так, у 1885 році відповідно до Закону про колоніальне селище всі бірманці, за винятком буддійських ченців, були зобов’язані передавати британським чиновникам Шікко (привітання дотепер використовувалося лише для важливих старійшин, ченців і Будди). Ці вітання повинні були продемонструвати підпорядкування бірманців та повагу до британського окупаційного правління. Крім того, в законі зазначалося, що села забезпечуватимуть житлом та харчуванням, після прибуття колоніальних військових чи цивільних чиновників. Нарешті для протидії посилення повстань, британці прийняли стратегію «стратегічного хутора», відповідно до якої села спалювалися та викорчовували сім’ї які постачали харчі та підтримували повстанців, а старост цих сіл також відправляючи у нижню Бірму та замінювали їх призначеними особами, яких затверджували самі британці.
Майбутні зміни в Бірмі включали декілька напрямів, встановлення прав власності на землю, сплату податків британській окупаційній адміністрації, записи про народження і смерть, а також запровадження перепису населення, який включав особисту інформацію, включаючи інформацію, що стосується роботи та релігії. Перепис населення був особливо важким для бірманської ідентичності (культури) через різноманітність імен і звичку селян переміщатися між різними сім’ями. Ці традиції дуже відрізнялися від західної культури (європейської культури), і були не сумісні з британським переписом населення. Британці наполягали на західній медицині, проте щеплення були особливо неприємні для корінних жителів Бірми. Ці зміни призвели до більшої недовіри до британців, що своєю чергою призвело до посилення репресій, оскільки вони дізналися про опір бірманців.
Головною проблемою на початку 1900-х років було відчуження землі індійськими (четтіарськими) лихварями, які користувалися важкою економічною ситуацією в селах. У той же час тисячі індійських робітників мігрували на територію Бірми, і через їхню готовність працювати за менші гроші швидко витіснили бірманських фермерів, які замість традиційної фермерської роботи, почали брати участь у злочинах. Усе це, у поєднанні з винятком Бірми з пропозицій Британії щодо обмеженого самоврядування в індійських провінціях (до складу яких в той час входила територія Бірми), призвело до того, що одна з найперших політичних націоналістичних груп, «Генеральна рада бірманських асоціацій», розкололася,від аполітичної «Буддійської асоціації молодих чоловіків». Іноземні товари бойкотувалися, і асоціація створила сільські суди та відкидала британські суди, стверджуючи, що справедливий суд має більше шансів відбутись під контролем бірманців. Студентські протести, підтримані буддійським духовенством, також призвели до створення «Національних шкіл» на знак протесту проти британської колоніальної системи освіти. В результаті британська окупаційна влада ввела обмеження на свободу слова і збільшили чисельність поліції.
Повстання монаха Хсая Перше велике організоване збройне повстання проти британців, відбулося між 1930 і 1932 роками та називалося повстанням Хсая. Колишній монах Хсая Сан спровокував повстання, мобілізувавши селян у сільській Бірмі після протестів проти податків й неповаги британців до буддизму. Бірманська колоніальна армія під британським окупаційним правлінням включала лише декілька меншин, як карен, чин і качин, та ізолювала більшість населення бамарів. Оскільки до збройного повстання приєдналося все більше людей, воно переросло в загальнонаціональне повстання, яке закінчилося лише після того, як очільник повстання Сая Сан був захоплений після двох років від початку повстання. Він та багато інших лідерів повстанців були страчені та ув’язнені після придушення повстання. Повстання Хсая спричинило появу значної організованої антиколоніальної політики в Бірмі протягом 1930-х років.
Аун Сан і Японська імперія Аун Сан був студентським активістом який належав до націоналістичного табору, він працював на користь створення (відновлення) незалежної Бірми. Під час навчання в університеті він став впливовим політичним лідером і створив нову платформу для освічених студенті, які сповідували націоналістичну ідеологію, які прагнули створити (відновити) незалежну бірманську державу. У 1938 році він приєднався до радикальної, антиколоніальної партії відомої як «Такінс». Після початку Другої світової війни, партія «Такінс» об'єдналася з «Партією бідних», щоб створити «Блок свободи», який виступав проти співпраці з британськими військовими силами, якщо Бірмі не буде гарантована незалежність відразу після завершення війни, і вони погрожували посилити антибританську і антивоєнна кампанія. Британська окупаційна влада, заперечували (відкидала) вимоги «Блоку свободи», і значна частина його керівництва була ув’язнена до моменту японського вторгнення на територію Бірми в 1942 році. Такіни шукали підтримки в інших місцях і планували налагодити зв'язки з китайськими комуністами. Аун Сан прилетів до Республіки Китай в 1940 році, маючи намір встановити з ними контакт, щоб обговорити інвестиції в незалежну бірманську армію. У 1940 році військовий інтерес Японської імперії до Південно-Східної Азії зріс, Британська імперія відкрито надавали військову допомогу націоналістичному Китаю, проти якого Японська імперія воювала під час Другої китайсько-японської війни. Зокрема, вони відправляли військові матеріали через щойно відкриту Бірманську дорогу. Полковнику Кейдзі Судзукі, штабному офіцеру генерального штабу імператорської армії Японської імперії, було поставлено завдання розробити стратегію боротьби з Південно-Східною Азією, і він розробив план таємних операцій на території Бірмі. Японська імперія мало знала про Бірму в той час і мали мало контактів всередині цієї країни. Головним японським агентом у цій країні був військово-морський резервіст Кокубу Шозо, який проживав там кілька років і мав контакти з більшістю антибританських політичних груп. Сузукі таємно відвідав Бірму, видаючись за журналіста Йоміурі Сімбун під ім'ям Масуйо Мінамі, у вересні 1940 року, зустрівшись з політичними лідерами Такіном Кодав Хмаінгом і Такіном Міа. Пізніше японці вступили в контакт з Аунг Саном у Китаї, який дістався Амоя, коли його затримав Сузукі. Сузукі та Аун Сан полетіли до столиці Японської імперії, міста Токіо. Після переговорів в генеральному штабі імператорської армії Японської імперії, в лютому 1941 року було вирішено сформувати організацію під назвою «Мінамі Кікан». Дана організація мала підтримувати бірманські групи опору та закривати Бірманський шлях до Китайської республіки. Переслідуючи ці цілі, організація повинна була залучати потенційних борців за незалежність у Бірмі та навчатиме їх на території союзника Японської імперії, а саме Таїланду або на окупованих японцями території Китаю. Аунг Сан та ще 29 інших, майбутні офіцери, та ядро «Армії незалежності Бірми», відомі як «Тридцять товаришів», залишили Бірму в квітні 1941 року і пройшли навчання на острові Хайнань з керівництва, шпигунства, партизанської війни та політичної тактики. Полковник Сузукі взяв бірманське ім’я «Бо Мо Гьо» (Командир Громовержця) за свою роботу з Мінамі Кікан.
Формування та діяльність Армії незалежності Бірми
7 грудня 1941 року Японська імперія напала на США та Британську імперію. 28 грудня на церемонії в Бангкоку було офіційно сформовано (організовано) «Армію незалежності Бірми» (АНБ). Відомі як тридцять товаришів, а також полковник Сузукі витягли кров із їхніх рук, а потім налили в срібну миску та змішали з напоєм, з якого кожен з них пив – так, як у шановані століттями бірманські військові традиції – обіцяючи «вічну лояльність» між собою та у справі незалежності Бірми. Спочатку АНБ налічувала 227 бірманців та 74 японці. Деякі бірманські солдати були жителями другого покоління бірманців народжених на території Таїланду, які не могли говорити бірманською мовою.Bayly and Harper, p.170
Сформований «АНБ» була поділена на шість підрозділів, які були призначені для участі у вторгненні в Бірму в січні 1942 року, спочатку як збирачі розвідувальних даних, диверсантів і фуражирів. Лідером Армії незалежності Бірми був оголошений з Кейдзі Судзукі як головнокомандувач, а Аун Сан був — старшим офіцером штабу. Коли «АНБ» увійшла до Бірми, вона складалася з 2300 чоловіків і була організована таким чином.
Коли японські війська та «АНБ» увійшли до Бірми, «АНБ» здобуло велику підтримку з боку цивільного населення та була підтримана багатьма добровольцями з бірманців. Це призвело до того, що їхня чисельність зросла до такого рівня, що до моменту, коли японські війська досягли Рангуну 8 березня, «АНБ» налічувала 10 000-12 000, а врешті-решт збільшилася до 18 000-23 000 осіб. Проте багато добровольців, які приєдналися до «АНБ», були не офіційно завербовані, а радше чиновниками чи навіть злочинними угрупованнями, які почали називати себе «АНБ» для продовження власної діяльності. Японські війська надали «АНБ» небагато зброї, але вони озброїлися з покинутої або захопленої британської зброї. За допомогою пропагандистської кампанії «АНБ» бірманський народ привітав Сузукі, оскільки поширилася інформація, що «Бо Мо Гьо» (Сузукі) був спадкоємцем принца М’їнгуна, бірманського принца по прямій лінії спадкоємства. Бірманський престол, який був засланий після невдалого повстання в Сайгон, де він помер у 1923 році. Пропаганда, яка стверджувала, що Бо Мо Гьо мав очолити опір для відновлення монархії, незабаром поширилася по всій Бірмі, що допомогло забезпечити формат для бірманських сільських жителів, щоб взяли участь японської допомоги у поваленні британської окупаційної влади.