Філософія джайнізму відноситься до давньо-індійської філософської системи філософії, що виникла в джайнізмі. Однією із головних особливостей джайнської філософії є її дуалістична метафізика, яка стверджує, що існують дві різні категорії існування: жива, свідома (джива) і нежива або ж матеріальна (аджива).

Джайнські тексти розкривають численні філософські теми, такі як епістемологія, метафізика, етика, космологія та сотеріологія . Думка джайністів насамперед пов'язана із розумінням природи живих істот, та того, як ці істоти пов'язані із кармою (яка розглядається як тонкі матеріальні частинки) і як живі істоти можуть бути звільнені (мокша) від циклу перевтілення . Також помітною є віра джайнів у безпочатковий і циклічний всесвіт і відмова від божества Творця .

З джаїнської точки зору філософія джайну вічна. Великі просвітителі тиртханкари («творці бродів») в далекому минулому, численні рази викладали філософію джайну. Історики простежують розвиток джайнської думки до кількох ключових постатей у Стародавній Індії, головним чином Махавіри (бл. 5 ст. до н. е., сучасник Будди) і, можливо, Паршванатхи (бл. 8 або 7 ст. до н. е., хоча це спірне).

За словами Пола Дандаса, джайнська філософія залишалася відносно стабільною протягом своєї довгої історії, і жодних значних доктринальних змін не відбулося. В основному це пов'язано з впливом «Татвартхасутри» Умасваті , який залишився центральним авторитетним філософським текстом серед усіх джайнів.

Знання Відповідно до « Сарвартхасіддхі » Ачар’ї Пудж’япади, найвищим благом для живої істоти ( джива ) є звільнення від циклічного світу реінкарнації ( самсара ). Досягнення звільнення також асоціюється із всезнанням, і також вірять, що минулі джайнські мудреці, такі як Махавіра, досягли всевідання.

Відповідно до « Татвартхасутри», засоби досягнення звільнення є потрійними (це відомо як три коштовності):

Відповідно до Сарвартхасіддхі,

Правильне бачення ( Samyak Darśana ) визначається як «бачення, засноване на справжньому знанні татв (субстанцій, реалій)». Правильне бачення досягається правильними знаннями.Слушне знання ( Samyak Jnāna ) визначається як «пізнання татв, таких як дживи (живі істоти), такими, якими вони є насправді ( артха )».

Джайни вірять, що живі істоти можуть досягти відмінних і цілковитих знань про все (всезнання). Ті, хто володіє такими знаннями, — просвітлені кеваліни. Це душі, які відокремилися від усього навколишнього, і тому здатні сприймати все безпосередньо, оскільки знання їхньої душі більше нічим не блокується. Для більшості істот, всезнання їхньої душі блокується кармічними частинками, що застрягли у їх душі,так, як густа хмара блокує світло від сонця. Тому єдиним джерелом всезнання для менших істот є вчення кевалінів. Оскільки більше не існує жодних живих кевалінів, джайнські писання є єдиним джерелом такого знання і тому вважаються найвищим авторитетом у філософії джайнів. Через це джайнська філософія вважає доктрини, що містяться в писаннях, як абсолютні істини, і роль філософії полягає в основному в узагальненні, роз’ясненні та доповненні цих доктрин.

Онтологія За словами Гаррі Олдмідоу, джайнська онтологія є як реалістичною, так і дуалістичною . Джеффрі Д. Лонг також стверджує що реалістична природа джайнської метафізики є різновидом плюралізму, що підтверджує існування різноманітних реальностей.

Основна метафізична винятковість, як пише фон Глазенап, є між живими або розумними речовинами (джива) і неживими речовинами (аджіва).

Філософія джайнів постулює щонайменше сім «татв» (істин, реалій або фундаментальних принципів):

Джива — жива істота або душа, яка, як кажуть, існує окремо від тіла, в якому знаходиться. Нематеріальні дживи характеризуються абсолютною свідомістю, знаннями, блаженством та енергією. Хоча вони переживають і народження, і смерть, вони в той час не є знищеними і також не є створеними. Таким чином, в одному способі вони вічні, а в іншому — непостійні. Занепад і походження відносяться, відповідно, до зникнення одного стану душі та появи іншого стану, що є лише модифікаціями дживи. Аджіва — відноситься до будь-якої нерозумної субстанції. Існує п'ять онтологічних категорій нерозумних: нерозумна субстанція або матерія (pudgala), принцип руху (dharma), принцип спокою (adharma), простір (ākāśa) і час (kāla). Поряд з джівами вони утворюють набір із шести онтологічних субстанцій (дравйа). Речовини — це прості й незнищенні елементи, які об'єднуються в непостійні тіла чи об'єкти. Āsrava (приплив) — процес, за допомогою якого хороші та погані кармічні речовини вливаються в живу істоту Бандха (неволя) — взаємне змішування живої істоти і карми, тим самим викликаючи її зміну, що сукупно визначає майбутні переродження Самвара — припинення надходження кармічної матерії в душу Нірджара (послідовна дисоціація) — відділення або відпадання частини кармічної матерії від душі. Мокша (звільнення) — повне знищення всієї кармічної матерії (пов'язаної з будь-якою конкретною душею).

Джайни Śvētāmbara також часто додають ще дві реальності до наведеного вище списку: хорошу карму (пунья, заслуги) і погану карму (папа, негативи).

Згідно зі словами джайнів, кожна сутність може бути проаналізована у численних різноманітних способах. Умасваті окреслює численні «шлюзи» дослідження, які називаються нікшепами. Це: nāma (ім'я), sthāpanā (символ), dravya (потенційність), bhāvatā (дійсність), nirdeśa (визначення), svāmitva (володіння), садхана (причина), adhikarana (розташування), sthiti (тривалість), vidhānatā (різновид), sat (існування), samkhyā (числове визначення), ksetra (зайняте поле), sparśana (поле торкнуто), kāla (безперервність), antara (зміна часу), bhāva (стани), andalpabahutva (відносний розмір).

Гельмут фон Глазенап зазначив, що центральним принципом джайнської думки є її спроба забезпечення онтології, яка включає в себе як безперервність, так і зміну. Таким чином, кожна істота має в собі щось тривале і щось непостійне. Наприклад, у горщику його матеріальні атоми нетлінні, але форма, колір та інші якості піддаються зміні.

Епістемологія Джайнська філософія приймає три надійних засоби пізнання ( прамана ). Вона стверджує, що правильне знання засноване на сприйнятті ( пратьякша ), висновку ( анумана ) і свідченні ( сабда або слово Писань). Ці ідеї розвинені в джайнських текстах, таких як Tattvarthasūtra, Parvacanasara, Nandi та Anuyogadvarini . Деякі джайнські тексти додають аналогію ( upamana ) як четвертий надійний засіб, схожий до гносеологічних теорій, що також є і в інших індійських релігіях.

У джайнізмі джняна (знання) буває п’яти видів – Кевала джняна (Всезнання), Шруту джняна (Знання Святого Письма), маті джняна (Чуттєве знання), авадхі джняна (Ясновидіння) і манахпайанайя (Манаханьтхяна). Перші два описуються як непрямі засоби пізнання ( ), а інші описуються як ті, що дають пряме знання ( ), під яким мається на увазі, що об’єкт пізнається безпосередньо душею.

Відносність і Плюралізм Джайнська епістемологія включає три пов'язані доктрини, які стосуються складної та різноманітної природи знання: anekāntavāda (теорія багатогранності), syādvāda (теорія умовної предикації) і nayavāda (теорія часткових точок зору). Лонг називає ці три «доктринами відносності джайнів».

Анекантавада

Однією з найважливіших і фундаментальних доктрин джайнізму є anēkāntavāda (буквально «неодносторонній» погляд). Це стосується онтологічного плюралізму та ідеї, що реальність є заплутаною та багатогранною, і тому її можна зрозуміти лише з різних точок зору. За словами Лонга, це, в кінцевому рахунку, онтологічна доктрина, яка стверджує, що «всі існуючі сутності мають нескінченні атрибути». Думка джайнів загалом підтверджує реальність всіх наших уявлень, навіть тих, які суперечать одне одному, наприклад, безперервність і зміна, що виникають і зникають.

Це вчення часто ілюструється через притчу про « сліпців і слона ». У цій історії кожен сліпий відчував різну частину слона, а потім стверджував, що розуміє справжню зовнішність слона, але міг лише частково досягти успіху.  Цей принцип ґрунтується на ідеї, що об'єкти нескінченні за своїми якостями та варіантами існування. Через це кінцеве людське сприйняття не може повністю охопити їх у всіх аспектах та проявах. Відповідно до джайнагів, тільки кевалі — всезнаючі істоти — можуть зрозуміти об’єкти в усіх аспектах і проявах.

Дійсно, джайнські тексти зображують Махавіру як відповідаючи на певні метафізичні питання, на які Будда вважав «незаперечними» . Махавіра зображено як відповідає на них як кваліфікованим «так», так і «ні», залежно від точки зору того, хто запитує. Таким чином, душа вічна за своєю внутрішньою природою, але також змінюється (через карму, що впливає на неї, і різні стани, що виникають і минають всередині), а Всесвіт одночасно вічний (безпочатковий) і водночас не вічний ( оскільки він проходить цикли). Таким чином, джайни бачили свою метафізику як серединний шлях, що охоплює як постійність, так і непостійність як метафізично фундаментальні, проти метафізики буддистів (які захищали непостійність) і брахманів (які загалом дотримувалися вчення про постійність).

Анекантавада заохочує своїх прихильників врахувати погляди та вірування їх суперників та протиборчих сторін. Прихильники анекантавди застосовують цей принцип у релігії та філософії, нагадуючи самим собі, що будь яка релігія та філософія - так само як і джайнізм - який дотримується занадто догматично до власних постанов, припускається помилки базованої на обмеженій точці зору.Принцип анекантавади також вплинув на Мохандаса Карамчанда Ганді, щоб прийняти принципи релігійної терпимості, ахімси та сатьяграхи.

Наявада Близько спорідненою теорією є Nayavāda, що означає «теорія часткових точок зору або точок зору». Nayas — це частково вірні філософські точки зору, з яких можна побачити все. Об’єкт має нескінченні аспекти, але коли ми описуємо об’єкт на практиці, ми говоримо лише про доречні аспекти і ігноруємо недоречні. Джайнські філософи використовують теорію часткових точок зору, з метою, щоб послідовно роз'яснити складність реальності .

Ось як джайни можуть описувати об'єкти із здавалося би, суперечливими твердженнями (душа як постійна, так і непостійна тощо). Оскільки кожне твердження базується лише на певних точках зору, то протиріччя немає. Наявада вважає, що всі філософські суперечки виникають через змішування точок зору, а позиції, які ми приймаємо, є, хоча ми можемо цього і не усвідомлювати,але «результатом цілей, які ми можемо переслідувати».

Згідно з Лонгом, Умасваті перелічує сім часткових точок зору:naigamanaya (загальний погляд), samgrahanaya (родовий погляд), vyavahāranaya (прагматичний погляд), rjusūtranaya (лінійний погляд), śabdanaya (словесний погляд), samabhirūdha naya (етимологічний погляд), andevambhūtanaya (погляд на реальність). Загальна точка зору полягає в тому, як загалом сприймається сутність – те, що можна назвати «здоровим глуздом» або невитонченою перспективою. Загальне уявлення спрямоване на класифікацію сутності. Прагматичний погляд оцінює сутність з точки зору її можливого використання. Лінійний погляд дивиться на об’єкт так, як він є в даний момент. Вербальний погляд намагається назвати сутність. Етимологічний погляд використовує це ім’я та його зв’язки з іншими словами, щоб розпізнати його природу. А погляд на реальність стосується конкретних деталей сутності. Джайнські мислителі також використовують доктрину точок зору, з метою, щоб надати доксографію неджайнських філософських систем. На думку джайнських філософів, інші філософські системи спираються лише на одну з семи точок зору, виключаючи інші. Це пояснює, саме те, чому вони дійшли неправильних висновків. Наприклад, Ньяя - Вайсесіка дуже часто асоціюється з першою ная (звична точка зору), Веданта з другою ная (прагматична точка зору), матеріалізм з третьою ная (прагматичний погляд) і буддизм з четвертою (лінійний погляд). Тим часом джайнізм розглядається як єдина філософія, здатна поєднати всі сім ная.