Ґе́ргард Терстеґен (, , верхньонім. Gerhard zum Stegen; 25 листопада 1697, Мерс, герцогство Нассау — 3 квітня 1769, Мюльгайм-на-Рурі) — німецький протестантський містик«Містика» та «містичний» тут вживається у християнському значення як досвід особистого богоспілкування, внутрішнього життя людини з Богом., проповідник і поет, який писав німецькою та нідерландською мовами.
Біографія Ґергард Терстеґен народився 25 листопада 1697 року в Мерсі (нині федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія) у сім'ї небагатого купця Генріха Терстеґена та Конери Марії, уродженої Тріболер. Хрещений 1 грудня 1697 року в Реформатській церкві. Сьомий із восьми дітей у сім'ї. Батько Герхарда помер у вересні 1703 року.
З 1703 до 1713 року Терстеґен навчався в латинській гімназії, що існує в Мерсі й нині (Gymnasium Adolfinum Moers). Особливі здібності він виявляв у сфері мов. У 1715 році на П'ятидесятницю був конфірмований у міській церкві Мерса. Хотів продовжити навчання в університеті та вчитися теології, але в матері-вдови не було на це коштів. За її бажанням Терстеґен став у 1713 році учнем її родича Матіаса Брінка в місті Мюльхайм-на-Рурі. Герхард мав опанувати професію купця. Але це суперечило його внутрішньому устрою: з ранніх років він тяжів до внутрішнього релігійного життя, до молитви та самотності. За винятком свого старшого на два роки брата Йоана, його релігійні устремління не знаходили співчуття та розуміння в сім'ї. На становлення внутрішнього світу та церковно-релігійних переконань Терстегена вирішальний вплив зробив теолог Вільгельм Гоффман, який очолював у Мюльхаймі позабогослужбовий релігійний гурток. Через своє відокремлення від офіційної церкви Гоффмана не було допущено до пасторського служіння. У гуртку Гоффмана в центрі уваги були містичні твори французького квієтизму, які зіграли вирішальну роль у формуванні духовності Терстегена. Також на нього вплинули іспанські містики (особливо Йоан Хреста), книга «Про істинне християнство» Йоганна Арндта й німецький пієтизм.
У 1717 році Терстеґен закінчив своє навчання у Брінка, але купцем не став. Він обрав собі професію стрічкового (виготовлювача шовкових стрічок) і жив самотнім життям у молитві та стриманості. З 1719 до 1724 року Терстеген переживав сильну внутрішню релігійну кризу, що супроводжувалась важкими тілесними хворобами. Період духовних випробувань закінчився у Великий четвер 1724 року деяким внутрішнім просвітництвом, коли він, за поширеною квієтистською традицією, написав власною кров'ю документ, у якому повністю віддавав себе Господу Ісусу Христу. З цього часу почалося служіння Терстеґена як духовного наставника. З 1728 він повністю присвячує себе цій діяльності. Він пише численні повчальні твори, духовні пісні та вірші. Надзвичайну цінність має листування Терстеґена, де він проявив себе як видатного учителя внутрішнього духовного життя. У своєму будинку Терстеґен організовував позабогослужбові духовні бесіди, які приваблювали багато слухачів. Багато часу Терстеґен, незважаючи на своє слабке здоров'я (страждав постійними головними болями, хворобою очей тощо), проводив у роз'їздах по Рейнській Німеччині й Голландії задля духовних настанов. У старості ці поїздки поступово припинилися.
Велике значення в житті Терстеґена мала благодійність. Через його руки проходили суттєві кошти, які йому жертвували численні шанувальники. Всі ці гроші Терстеген використовував для допомоги бідним; зокрема, він займався виробництвом ліків та надавав незаможним безоплатну медичну допомогу. Сам він жив у крайній помірності.
Інтенсивне, надзвичайно напружене й багате внутрішнє містичне життя Терстегена не поєднувалася з офіційною церковністю й далеко перевершувало її. Тому Терстеґен не брав участі в обрядах і церковних богослужіннях. При цьому він завжди наголошував, що це його особистий вибір; церковний сепаратизм він ніколи не проповідував і нікого не примушував. Втім, останніми роками життя його позиція пом'якшилася, і він став іноді відвідувати богослужіння.
У 1754 році за дорученням Фрідріха Великого в Мюльхайм прибув член верховної консисторії Прусії Юліус Хекер, щоби перевірити проповідь і пастирську роботу Терстегена на предмет відповідності церковному вченню. За результатами перевірки діяльності Терстеґена було надано позитивну оцінку. Між Терстегеном і Хекером зав'язалася дружба, і в 1761 році Хекер таємно попросив Терстеґена дати відгук про філософські твори Фрідріха II. У зв'язку з цим у 1762 році Терстеґен написав і видав один зі своїх найзначніших творів — «Думки про твори філософа із Сан-Сусі».
Поступово слабшаючи, Терстеґен жив у домі в Мюльхайні, не припиняючи активної письменницької роботи. Незадовго до смерті Терстеґен написав «Заповіт», у якому в загальноприйнятих богословських термінах, спираючись на Біблію та на Гейдельберзький катехизис, підтвердив свою належність до протестантизму та Реформатської церкви. Помер від набряку легенів 3 квітня 1769 року. Похований біля Petrikirche, могила не збереглася.
Богословські та пастирські погляди Терстеген належав до Реформатської церкви й ніколи не змінював своєї конфесійної приналежності. Коли йому дорікали за симпатії до католицизму, він відповідав: «я — протестант». Основні принципи протестантизму — порятунок лише вірою та опора на Святе Письмо — Терстегеном повністю поділялися. Але від умоглядного богослов'я, а тим більше внутрішньо- й міжконфесійних суперечок Терстеген був далекий. Головне в його богослов'ї — це не абстрактна віра в ті чи інші теоретичні положення, а живий досвід присутності Бога в душі (Gottes Gegenwart). Обґрунтування і свідчення цього духовного досвіду життя в Христі Терстеген знаходив не в теологічних текстах і не в діяльності Реформатської церкви, а в традиціях 1) німецької містики (особливо в анонімному трактаті XIV століття «Німецька теологія», який здійснив сильний вплив на всіх протестантських містиків — раннього Лютера, Вайгеля, Арндта), 2) французького квієтизму, особливо Мадам Гюйон та 3) іспанської католицької містики (Йоан Хреста). Безсумнівно вплив нідерландського (Йодокус ван Лоденстейн) та німецького пієтизму (головним чином Готфріда Арнольда), а також кальвініста П'єра Пуаре.
Терстеґен ніколи не мав наміру укладати якусь богословську систему; все його богословствування випливає з конкретних випадків особистої душевної опіки. Терстеґен побоювався, що та чи інша загальна теологічна схема може завадити духовним порадам у приватних станах та потребах людей. Через це богословствування Терстегена є виключно пастирським, прикладним, воно служить передачі внутрішнього містичного досвіду.
За Терстеґеном головна мета християнина — перебувати в живій Божій присутності. Це богоспілкування, відповідно до протестантської догматики, є чистим даром Божим, його неможливо будь-яким чином «заробити» або «заслужити». Але це не означає, що від людини у зв'язку з цим зовсім нічого не вимагалося: вона має приготувати в собі місце Богу, щоби відповідати цьому дару. Ця підготовка здійснюється трьома способами:
1) зреченням від усього, що не відповідає Божим заповідям, не відноситься до «сфери Бога». Це зречення розуміється радикально: християнин повинен повністю «спустошитися» і очистити себе від усього гріховного і мирського та повністю віддати себе Богу (Gelassenheit), чекаючи на Його відвідування. Усунення від усього (Abgeschiedenheit) — від мирської слави і честі, від прагнення до багатства та добробуту, від залежності від думки людей, від пристрасті до родичів тощо, і самозречення (Selbstverleugung) — ось умови, за яких Бог дивиться на людину та дарує їй Свою присутність;
2) готовністю і бажанням смиренно терпіти всі зовнішні та внутрішні скорботи (leiden), приймаючи їх як благословення Боже. З цього покірного перетерпіння всіх страждань (особлива увага приділяється тут внутрішнім станам богооставленості, духовної сухості, «нечуття» Бога) народжується стан «дитя Божого», на яке відгукується Бог своєю благодаттю;
3) молитвою. При цьому молитва розуміється не як зовнішнє церковне або особисте молитвослів'я, а як внутрішнє цілковите звернення людини до Бога (das innere Gebet) і невпинне перебування в Його присутності, неможливе без внутрішнього стану, зазначеного в попередніх пунктах.
Таке пастирське богослов'я є виключно індивідуалістичним, і тут одразу порушується питання про співвідношення цієї містичної педагогіки з інституційною церквою. За Терстеґеном, все, що містить церква, є лише засобами, які допомагають християнину проводити особисте внутрішнє життя і набувають своєї цінності лише тоді, коли з їхньою допомогою християнин здобуває духовні плоди, зазначені в Святому Письмі (напр. Гал. 5, 22-23: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість», і багато інших). Якщо людина використовує церковні засоби, а внутрішнього життя й духовних плодів не має, то вся церковність зовсім втрачає своє значення й нічого не варта. Як згадано вище, сам Терстеген у церковних богослужіннях і Таїнстві Вівтаря не брав участі. «Ніде не випробовується й не зазнає більшого знущання терпіння і лагідність Божа, як під час молитви й богослужіння наших сьогоднішніх християн-за-іменем», писав він. Щодо внутрішньої суті церкви Терстеґен дотримувався поглядів Готфріда Арнольда, у свою чергу, дуже схожих на погляди Валентина Вайгеля про «Невидиму Церкву». Терстеґен вважав, що всі християнські церкви як інституції перебувають у стані духовного падіння. Але в кожній церкві є справжні віруючі, справжні християни, які шукають Бога і слідують за Ним у своєму внутрішньому житті. Терстеген писав: «Я гадаю, що в очах Божих на землі люди діляться лише на дві частини: на дітей світу цього, в яких панує любов до земного, і на дітей Божих, в яких любов Божа вилилася Духом Святим, і що Бог не звертає уваги на жодні інші відмінності та іменування в людей». Дотримуватися чистого вчення, за Терстегеном, саме собою не є гарантією спасіння й угодного Богу життя. Водночас Терстеген нікого не закликав переходити з деномінації до деномінації або йти у розколи, створюючи свої «істинні церкви». «Містик має справу з набагато суттєвішими речами», — писав він.
Ставлення до Святого Письма в Терстеґена збігається зі ставленням Валентина Вайгеля (хоча його твори Терстеген не знав; тут очевидна об'єктивна спільність містичного життя в Христі). У Святому Письмі ми знаходимо підтвердження нашого внутрішнього досвіду, і наш внутрішній досвід свідчить про істинність того, що Бог відкрив у Писанні.
Тож Герхард Терстеґен є дивовижним для Реформатської церкви явищем — людиною, яка жила майже чернечим життям, приймала досвід інших християнських деномінацій і сприймає богослов'я в нерозривному зв'язку з внутрішнім містичним життям у Христі. Поетичний талант і педагогічний дар Терстегена дозволили йому висловити цей богословський досвід у своїй надзвичайно успішній пастирській діяльностіДжерело й цитати: Gestalten der Kirchengeschichte, Band 7. Ortodoxie und Pietismus. Stuttgart, Berlin, Köln, 1984. S. 331—345..
Твори Письменницька діяльність Герхарда Терстегена відбувалася в чотирьох напрямах: 1) духовні гімни, піснеспіви та вірші; 2) трактати та промови; 3) листи з духовними настановами; 4) переклади містичних творів інших авторів.
Перші дві книги, що вийшли з-під пера Терстегена — перекладні: «Книга про справжнє благочестя» Жана де Лабаді («Hand-Büchlein der Wahren Gottseligkeit» von Jean de Labadie, 1727) і «Сокровенне життя з Христом у Бозі» французького містика Жана Берньєр-Лувіньї («Das verborgene Leben mit Christo in Gott» von Jean de Bernieres-Louvigny, 1728).