Кераміку у Стародавньому Римі виготовляли у величезних кількостях, в основному для утилітарних цілей. Зустрічається по всій колишній Римській імперії та за її межами. Монте Тестаччо — величезний курган у Римі, майже повністю зроблений з розбитих амфор, які використовували для транспортування та зберігання рідин та інших продуктів — у даному випадку, ймовірно, переважно іспанської оливкової олії, яка виготовлялася неподалік і була основним паливом для освітлення, а також використовувалась на кухні та для миття у лазні.

Зазвичай римську домашню кераміку поділяють на грубі та вишукані вироби. «Грубими» були повсякденні гончарні глечики, посуд і миски, які часто виготовляли та купували на місці. Їх використовувалися для приготування їжі, зберігання та транспортування продуктів харчування і інших товарів, а в деяких випадках також як столовий посуд. Вишукані вироби являли собою ємності для подачі їжі або столовий посуд, який використовувався для більш урочистих обідів, і, як правило, більш декоративний і елегантний. Найважливіші з цих виробів виготовлялися в спеціалізованих гончарних майстернях і часто продавалися на значній відстані, не тільки в межах, а й між різними провінціями Римської імперії. Наприклад, десятки різних типів британських грубих і вишуканих виробів були виготовлені на місцевому рівніPotsherd British coarse wares (accessed November 9, 2011), проте багато інших видів кераміки також були імпортовані з інших країн Імперії. Створення вишуканих виробів, таких як відбувалося у великих цехових комплексах, які були організовані за промисловими лініями і виробляли високостандартизовані продукти, які добре піддаються точній і систематичній класифікації.

Немає прямого римського еквівалента художньо -центральному розпису вази Стародавньої Греції, і майже не збереглося предметів, що становлять видатний художній інтерес, але є чимало чудового посуду та дуже багато маленьких фігурок, які часто були доповненням олійних ламп та подібних предметів, і переважно на релігійні чи еротичні теми. Римські звичаї поховання змінювалися в часі та просторі, тому судини, збережені як похоронний інвентар — звичайне джерело для здобуття цілого давнього гончарного посуду — зустрічаються не так часто, хоча на всіх римських пам'ятках знайдено багато розбитих черепків. «Вишукана», а не розкішна кераміка є основною перевагою римської кераміки, на відміну від римського скла, яке еліта часто використовувала поряд із золотим або срібним посудом і яке могло бути надзвичайно екстравагантним і дорогим. З кількості знайдених експонатів видно, що тонка кераміка була дуже широко використана як у соціальному, так і в географічному відношенні. У дорожчій кераміці, як правило, використовували рельєфні прикраси, переважно литі, а не кольорові, і часто копіювали форми та орнаменти з більш престижних металевих виробів. Особливо у Східній імперії активно продовжували місцеві традиції, різною мірою поєднуючись із римськими стилями. Починаючи з III століття якість тонкої кераміки неухильно знижувалася, частково через економічні та політичні негаразди, а також через те, що скляний посуд заміняв глиняний посуд для пиття (багаті завжди віддавали перевагу сріблу в будь-якому випадку).

Обпалена глина або теракота також широко використовувалися в римський період для архітектурних цілей, як будівельна цегла і плитка, іноді як архітектурна прикраса, а також для виготовлення невеликих статуеток і світильників. Зазвичай археологи не класифікують їх під заголовком «гончарні вироби», але теракота та лампи будуть включені в цю статтю. Кераміка є ключовим матеріалом у датуванні та інтерпретації археологічних пам'яток з періоду неоліту й далі, і вона ретельно вивчалася археологами протягом поколінь. У римський період кераміка вироблялася та використовувалася у величезних кількостях, і література на цю тему багатьма мовами дуже обширна.

Вишукані вироби

Terra sigillata або червоно-глянцеві вироби

Найменування «вишукані вироби» використовується археологами для римської кераміки, призначеної для подачі їжі та напоїв до столу, на відміну від горщиків, що використовували для приготування їжі, зберігання, транспортування та інших цілей. Хоча існувало багато видів тонкої кераміки, наприклад, дуже делікатно зробленні, токостінні судини для пиття, а також кераміка, оброблена свинцевим глянцем, основним прикладом вишуканого виробу, який першим спадає на думку, є римська червоно-глянсова судина виробництва Італії та Галлії, традиційно відома як . Ними активно торгували з I століття до н. е. до кінця ІІ століття н.е. Ці судини мають тонку, досить тверду та добре обпалену основу з природною глянцевою поверхнею, яка варіюється за кольором від світло-помаранчевого до досить яскраво-червоного. Різноманітність кольору і фактури як виробки корпусу, так і шликеру, а також форми посудин і малюнки на оздоблених формах дозволяють підготовленому студенту досить точно визначити джерело, дату і часто індивідуальну майстерню, де був виготовлений виріб. Арретиновий посуд, виготовлений в Ареццо в Тоскані, був провідним типом тонкої кераміки в I столітті до нашої ери та на початку I століття нашої ери, і був перевершаний самійським посудом, виготовленим у ряді місць Галлії, сучасній Франції та Німеччині. Однак визначення всіх цих термінів змінювалося і розвивалося протягом багатьох поколінь, протягом яких досліджувався матеріал.Varying definitions of some of these terms are discussed at . Технічно глянцеві вироби мають багато спільного з більш ранньою грецькою розписною керамікою, але декоративну функцію тут виконують рельєфні прикраси, а не розпис.

Посуд (ARS) належав до тієї ж самої традиції і продовжував виготовлятися набагато довше, ніж італійська та галльська sigillata, аж до ісламського завоювання.King, 181–185. Essential detailed works are: John P. Hayes, Late Roman Pottery, London 1972, and Supplement to Late Roman Pottery, London 1980 АРС, у свою чергу, вплинула на виробництво , поширеного в Східному Середземномор'ї, який також іноді з'являвся далеко на заході до Південної Франції та Великої Британії.

Виробництво споріднених видів виробів існувало в Малій Азії та в інших східних регіонах імперії (вироби Східної Сігіллати), тоді як в Іберійських провінціях також існувала місцева промисловість з виробництва terra sigillata hispanica, яка мала деяку схожість з галльською продукцією.

Більшість із цих виробів були широко розповсюджені та вироблялися в промислових масштабах (найбільші печі могли розпалювати до 40 000 штук одночасно) і, безсумнівно, з використанням високого ступеня спеціалізації в цехах. Імена багатьох гончарів і власників фабрик відомі за клеймами гончарів, які часто наносяться на витончені вироби, і можуть бути дуже інформативними. Кнай Атей був особливо відомим виробником в Ареццо, але сучасний аналіз їхньої глини показав, що вироби з його штампами вироблялися в Пізі в Тоскані, а також на галузевих фабриках у Ліоні та Ла Грауфезенке в сучасній Франції. Однак тлумачення іменних штампів може бути складнішим, ніж здається на перший погляд. Жирні назви, що видно на прикрашених ділянках, рекламують назву фабрики, але імена окремих ремісників, які працюють у гончарному виробництві, майстрів мисок, з'являються на простих посудинах, тоді як форми для декорованих мисок також іноді були підписані від руки виробниками, і їхні підписи іноді з'являються на готових посудинах. Теоретично прикрашена посудина може містити назву виробника форм, виробника чаш або обробника (наприклад, на обідку), а також «фірмовий знак» фабрики в декорації.Johns 1963, 288–289 Використання рабської праці в італійських майстернях не доведено, хоча деякі назви, безперечно, є (відпущенники, тобто звільнені колишні раби). Місце Ла-Грауфезенке в Південній Галлії, поблизу Мійо, було ретельно вивчено та розкопане.Wisseman 1994, 37 Його продукти мали надзвичайно широке поширення наприкінці I століття нашої ери, а черепки були знайдені від Індії до Судану та Шотландії.Potsherd , La Graufesenque

У 1895 році німецький вчений Ганс Драгендорф створив класифікацію форм посуду в римській червоній глянцевій кераміці, яка використовується досі (напр. «Drag. 27» або «Dr.27» для позначення невеликої двоопуклої чашки).Dragendorff 1895; Potsherd has a searchable database by Dragendorff and other classification systems. Інші вчені додали його нумеровані форми, а деякі археологи, які працювали над виробами конкретних виробничих об’єктів або знахідками з важливих розкопок, започаткували власні типології, отже зараз існує багато інших систем класифікації для Арретіни та самійців, як і для інших видів римської кераміки, таких як числа Хейса для форм African Red Slip. Інші системи нумерації, що використовуються з італійською та галльською sigillata, включають системи нумерації Дешелетта, Норра, Керла, Вальтерса, Льошке, Ріттерлінга та Людовіці, і це лише деякі з них.Overviews of the most important types may be obtained by referring to the classic work by Oswald and Pryce in 1920. By far the most useful modern introduction in English to the study of Gaulish samian ware, applicable to all Roman provinces where it is found, not only to Britain, is Roman Samian pottery in Britain, by Peter Webster, (York 1996), .

Найбільш поширений метод створення рельєфного декору на поверхні відкритої посудини terra sigillata полягав у виготовленні керамічної чаші, внутрішній профіль якої відповідав бажаній формі зовнішнього вигляду кінцевої судини. Потім внутрішня поверхня прикрашалася за допомогою окремих позитивних штампів (пуансонів), зазвичай зроблених з обпаленої глини, або невеликих коліщаток з мотивами, що повторюються, такими як візерунок оволо (яйце з язиком), який часто формував верхню межу декору. Деталі також могли бути додані вручну за допомогою стилусу. Після завершення інталії на внутрішній стороні форми її висушували та обпалювали звичайним способом, а потім використовували для формування чаш. Коли чаша висихала, вона досить зменшувалася, щоб витягти її з форми, після чого виконувались обробні процеси, такі як формування або додавання кільця для ніг та обробка обода. Деталі варіювалися залежно від форми. Потім готову чашу можна було промастити, знову висушити і обпалити. Закриті форми, такі як глеки та горщики, рідко прикрашалися рельєфом за допомогою форм, хоча деякі судини цього типу були вироблені в Ла Грауфесенке шляхом виготовлення верхньої та нижньої частин посудини окремо у формах та з'єднання їх у точці найбільшого діаметру. Рельєфна прикраса високих ваз або глечиків зазвичай досягалася за допомогою ліпних аплікаційних мотивів (гілочок) та/або барботування (прорізне різьблення). Остання техніка була особливо популярна у східно-гальських майстернях Рейнзаберна, а також широко використовувалася на інших видах кераміки.

Звичайні настільні посудини sigillata, які включали великі тарілки, неглибокі блюда декількох розмірів, трохи глибші миски та маленькі чашки, виготовлялися на колесі за допомогою ряду шаблонів для створення дуже точних профілів. Розміри також були стандартизовані, що полегшило б обпалення, зберігання та транспортування величезної кількості, яка була виготовлена. Еволюція форм у багатьох відношеннях збігається з тим, що спостерігається у срібних і скляних посудах тих самих періодів, і точні форми іноді можна точно датувати. Форми, які археологічно класифікуються як «прості», іноді мають простий декор, часто у вигляді кільця рулетки всередині плоскої внутрішньої основи посуду. Прості вироби також часто мають іменні штампи.