Христос під час шторму на озері Генісарет () — картина голландського художника Рембрандта Гарменса ван Рейна, що була створена в 1633 році. Єдина з його відомих робіт, що виконана в жанрі морського пейзажу. За іншою думкою, ця картина є прикладом голландського бароко і протестантського живопису.

Сюжетом для картини слугувало одне з чудесних діянь, вчинених Ісусом Христом — утихомирення бурі і описаних в Євангеліях від Матвія 8:23–27; Марка 4:35–41; Луки 8:22–25. Сцена протиставляє стихію природи людським слабкостям — як фізичній, так і духовній. Охоплені панікою учні борються проти раптового шторму, щоб відновити контроль над своїм човном, на який валиться величезна хвиля, розриваючи вітрило. Серед цього хаосу тільки Христос, зображений праворуч, залишається спокійним.

Від початку створення картина неодноразово належала вельможним представникам Нідерландів та Великої Британії. «Христос під час шторму на озері Генісарет» під інвентарним номером P21s24 до 1990 року зберігався в бостонському музеї Ізабелли Стюарт Гарднер. 18 березня 1990 картина була викрадена, й до сьогодні місце перебування не встановлене.

Історія «Христос під час шторму на озері Генісарет» — це перший та єдиний морський пейзаж Рембрандта. Картина була створена в 1633 році на початку його самостійної кар'єри й після переїзду з Лейдена до Амстердама. В тогочасній столиці Голландської республіки в 1630-х роках морські пейзажі набирали популярності, але цей жанр залишався нетиповим для більшості художників. Проте, ймовірно, знаючи про подібні роботи своїх попередників, як Мартен де Вос та Пітер Пауль Рубенс, Рембрандт взявся за створення картини в незвичному для себе жанрі — марина.

Перші задокументовані відомості про картину з'являються 3 вересня 1652 році. Вона потрапила до опису майна, що залишилося після смерті голландського торговця з Японією та Кореєю, тимчасового губернатора індонезійської Батавії Жака Спекса. Останній міг бути поціновувачем творчості Рембрандта, оскільки, окрім цієї картини, в його володінні були ще й інші, зокрема «Викрадення Європи». Під час опису картина згадується під назвою «Човник святого Петра» (). Наступним власником став заможний торговець сукном, офіцер цивільної гвардії Амстердама, забудовник нерухомості в , колекціонер мистецтва . Її місце знаходження в кабінеті Гінлопена описав відомий художник та історіограф Арнольд Гаубракен в 1718 році. На думку дослідників, під час одного з аукціонів, що відбувся не пізніше 1750 року, картина була продана за 600 гульденів Йоганнесу Копу (). Він був відомим в Амстердамі друкарем на ситці (), спеціалістом зі швидкого створення кольорових малюнків на бавовняних тканинах, особливо бязі.

В його власності картина перебувала не довго, і з 1752 по 1771 рік нею володів власник винокурні, торговець деревиною та колекціонер мистецтва . В описі його колекції вона була відома під назвою «Спаситель зі своїми апостолами на кораблі» (). Під час аукціону в 1771 році новим власником став банкір, акціонер банку , член міської ради та колекціонер мистецтва . Цю картину, а також частину своєї колекції витворів мистецтва, він заповів дружині Філіппіні Барбарі ван дер Гувен (), яка й стала наступною власницею картини в 1785 році після смерті чоловіка. 1790 року, коли померла Філіппіна Барбара, її колекція протягом чотирьох років була предметом поділу спадщини між дітьми. 1794 року вона стала власністю двох молодших неповнолітніх синів родини Гоуп — Адріана Еліаса () та (). Опікуном дітей виступив , який був їхнім дядьком. 17 жовтня 1794 року через загрозу вторгнення французьких військ він забрав дітей та колекцію картин, що становила 372 екземпляри включаючи роботи Рембрандта, Галса, Рубенса, ван Дейка, та переїхав до Лондона. З часом частина колекції, включаючи «Христос під час шторму на озері Генісарет», перейшла у власність Генрі Філіпа. Останній, ймовірно, передав картину своєму родичеві , оскільки саме в його будинку на вона знаходилася в період від 1819 до 1820 рік. 1849 року Томас Гоуп перебрався до заміського маєтку , куди також була перевезена картина «Христос під час шторму на озері Генісарет». Після його смерті в 1862 році вона перейшла в спадок до дружини Адель Біше (). Надалі відомості про картину з'являються в описі майна , яка перейшла до нього в спадок в 1884 році. В період з 1891 по 1898 рік його 82 картини, включаючи «Христа під час шторму на озері Генісарет», демонструвалися в Південному музеї Кенсінгтона у Лондоні. 1898 року він продав всю свою колекцію, яку придбали Ашер Вертгаймер () та комерційна художня галерея . Того ж року через посередника Беренсона «Христос під час шторму на озері Генісарет» був придбаний для колекції Ізабелли Стюарт Гарднер. Після її смерті в 1924 році картина стала частиною музею мистецтв імені Ізабелли Стюарт Гарднер в місті Бостон, США. Там робота Рембрандта перебувала протягом 76 років, допоки не була викрадена в 1990 році.

Викрадення На світанку 18 березня 1990 року двоє чоловіків у формі поліціянтів міста Бостон прибули до музею Ізабелли Стюарт Гарднер. Вони повідомили охорону про отримання сигналу тривоги про заворушення всередині комплексу. Співробітники охорони, які впустили фальшивих офіцерів всупереч інструкціям з безпеки музею, були нейтралізовані за допомогою наручників та замкнуті окремо в підвалі. Злочинці не використовували зброю, під час пограбування не було навіть спроби активувати жодної тривожної кнопки та не було повідомлено поліцію Бостона. Плівку відеоспостереження з вечора пограбування злодії вилучили перед від'їздом, але вони не забрали відеозапис дня, що передував пограбуванню. Злочин тривав 81 хвилину, протягом яких грабіжники вирізали картини з рам та збирали інші експонати. Загалом, серед 13 викрадених витворів мистецтва були картини Рембрандта («Христос під час шторму на озері Генісарет», «», офорт «Автопортрет 1634 року»), а також роботи Едуарда Мане, Едгара Дега та Яна Вермера. Загальна вартість цих творів мистецтва за тогочасними мірками становила приблизно 500 мільйонів доларів. До сьогодні порожні рамки, на яких колись висіли вкрадені картини та офорт, все ще висять на стінах музею як символ «очікування повернення вкрадених шедеврів».

Одразу до розслідування було залучено ФБР. За кілька днів після крадіжки представники музею пообіцяли 1 мільйон доларів винагороди за інформацію про злочин, а в 1997 році ця сума була збільшена до 5 мільйонів. Одна з початкових версій полягала в тому, що злодії, які вкрали ці експонати, були саме місцевими злочинцями. Також вважалося, що витвори мистецтва були викрадені для продажу на чорному ринку. Згодом, під час обшуку в будинку колишнього мафіозі Роберта Джентіле був знайдений список картин музею Ізабелли Стюарт Гарднер, а поруч вказані їх ціни на чорному ринку. Джентіле заперечував будь-яку причетність, стверджуючи, що його підставили. В ході розслідування в агентів ФБР з'явився список із 30 000 потенційних клієнтів, які, так чи інакше, могли бути зацікавлені в придбанні вкрадених експонатів. 2013 року були опубліковані різні статті з припущеннями, що злочинців було знайдено, а Річард де Лоріє, спеціальний агент ФБР у Бостоні, опублікував заяву, в якій стверджував, що злодіїв встановлено й ними виявилися члени злочинної організації, що діяла в Середньоатлантичних штатах та Новій Англії. Однак, це розслідування так і не увінчалося успіхом, і вкрадені експонати залишаються у розшуку.

6 серпня 2015 року правоохоронці звернулися за допомогою до громадськості, щоб виявити стороннього відвідувача музею в ніч перед крадіжкою. Ця особа серед ночі увійшла до музею через ті самі двері, які менше ніж через 24 години використали злодії. Тогочасна прокурорка округу Массачусетс наголосила, що вичерпну повторну перевірку первинних доказів у цій справі проводили протягом багатьох місяців. Саме тому було прийняте рішення оприлюднити відеозображення з ночі перед крадіжкою, яке раніше не демонстрували громадськості, щоб ідентифікувати стороннього відвідувача музею. На відео, знятому камерами безпеки музею, було видно, як автомобіль зупинився біля заднього входу до музею. Автомобіль відповідав загальному опису транспортного засобу, який, як повідомлялося, був припаркований біля будівлі напередодні крадіжки 18 березня 1990 року. На відео також було видно, як невідомий чоловік виходить з автомобіля, а потім його впускає в музей, всупереч інструкціям з безпеки, охоронець. Ця подія сталася о 00:49 17 березня 1990 року, майже за 24 години до того, як злодії увійшли в музей через ті самі двері. Проте зображення як транспортного засобу, так і невідомого чоловіка мали низьку роздільну здатність й не принесли бажаного для правоохоронців результату.

У 2021 році оцінювач витворів мистецтва у відставці Пол Калантропо дав інтерв'ю для ЗМІ, розповівши деякі деталі, що відновили інтерес у суспільстві навколо викрадених предметів музею Ізабелли Стюарт Гарднер. Калантропо повідомив, що в 1990 році рецидивіст , з яким він інколи співпрацював, намагався продати йому бронзову скульптуру орла. Експерт одразу впізнав його як одну з 13 викрадених речей, серед яких також були картини Рембрандта, й відмовився від угоди з Донаті, оскільки навколо цих експонатів був значний резонанс. Своє тривале мовчання Калантропо пояснив тим, що побоювався за своє життя, адже невдовзі після їх зустрічі Боббі Донаті було жорстоко вбито. На рецидивіста скоїли напад біля його будинку в Новій Англії, а тіло з кількома ножовими пораненнями, включаючи перерізане горло, вбивці помістили в багажник «Кадилака» Донаті. За словами Калантропо, він звернувся до ФБР у 2016 році й відтоді співпрацює з ними та групою експертів, щоб спробувати допомогти у розслідуванні.

Опис

Сюжет

Сюжет картини з ключовою сценою човна, що потрапив у шторм, Рембрандт запозичив із трьох Євангелій: від апостолів Матвія (Мт. 8:23–27), Марка (Мр. 4:35–41) та Луки (Лк. 8:22–25). Після того, як Ісус проявив чудеса зцілення від прокази та інших недугів, він вирішив перебратися на човні з одного берега на інший. Коли човен з ним та учнями відплив, через деякий час здійнялася буря, й хвилі почали заливати судно. Проте Ісус відпочивав, і природна стихія не змогла потурбувати його сон. У розпачі від великого страху частина учнів кинулись до нього, розбудили й почали благати: «Рятуй, Господи, ми гинемо!». На їх прохання Ісус відповів, що їх страх через маловірність, та присоромив учнів. Після цього він встав, погрозив вітрам і морю, й настала тиша. Учні здивувалися й заговорили між собою: «Хто це такий, що і вітри і море йому слухняні?» .

Виконання