Римська єпархія () — столична кафедра католицької церкви, що належить до церковного регіону Лаціо. У 2020 році в ньому було охрещених 2 603 000 з 3 174 440 жителів. Нею керує папа Лев XIV.
Назви
З адміністративної та майнової точки зору, це водночас:
Патріархат Латинської Церкви (хоча у 2006 р. папа відмовився від титулу Патріарха Заходу), одного із п'яти, які утворили стародавню Пентархію, щоб пам'ятати, що в давнину це був апостольський престол апостолів Петра і Павла; первісна резиденція Італії; митрополія римської церковної провінції; єпархія, в силу того, що римський понтифік є вікарієм Христа, пастором Вселенської Церкви та головою Колегії єпископів саме як єпископ Риму.Codice di Diritto Canonico, canone 331.
Собором єпархії є Латеранська архібазиліка в Римі, яка носить титул Матері і глави всіх церков міста і світу.
Територія та організація
Єпархія, яка розуміється як частина території, що підпорядковується єпископській владі Папи, поширюється як на землі, що належать Італійській Республіці, так і на всю територію Ватикану. Дві частини єпархії поділені на два вікаріати:
вікаріат Риму, очолюваний генеральним вікарієм Його Святості для Римської єпархії, з 26 травня 2017 р. кардиналом Анджело Де Донатісом; вікаріат Ватикану, очолюваний Генеральним вікарієм Його Святості для Ватикану, з 20 лютого 2021 року кардинал Мауро Гамбетті, OFMConv.
Єпархія займає 849 км² і включає більшу частину міста та муніципалітету Риму, за винятком частин, що належать сусіднім єпархіям Остії, Порто-Санта-Руфіні, Фраскаті та Тіволі; деякі парафії в муніципалітеті Гвідонія Монтеселіо також належать до єпархії.
Кафедральний собор єпархії — базиліка Святого Спасителя і святих Іоанна Хрестителя і Євангеліста, до якої приєднаний Латеранський палац, резиденція канцелярій Римського вікаріату.
Вікаріат Риму Частина єпархії, що входить до італійської території, становить Римський вікаріат, який «виконує функцію єпархіальної курії»Ecclesia in Urbe, art. 8.. Вікаріатом керує генеральний вікарій, який від імені та мандата Папи «здійснює єпископське служіння наставництва, освячення та душпастирського управління для Римської єпархії зі звичайною намісною владою»Ecclesia in Urbe, art. 10.; отже, ефективний уряд римської єпархії належить генеральному вікарію, якому допомагають архієпископ-намісник та єпископи-помічники у його функціях управління. Вікаріат вважається органом Святого Престолу, хоча і має власну адміністрацію.
З 1970 року вікарієм призначено також чин протоієрея Латеранської архібазиліки, де розташована єпархіальна курія.
Вікаріат поділений на 332 парафії (до них слід додати дві парафії єпархії Остії, якими керує вікаріат), згруповані в 36 префектур, розділених на 5 секторів, кожен з яких очолює допоміжний єпископ, який називається єпископом сектору.
Територіальна організація З суворо пастирської точки зору, єпархія поділена на п’ять секторів: північ, південь, схід, захід і центр. Кожному сектору призначено допоміжного єпископа, який співпрацює з генеральним вікарієм у душпастирському управлінні єпархією. Єпископами-помічниками є: для центрального сектора: Даніеле Лібанорі, SI; для північного сектора: Даніеле Салера; для східного сектора: Ріккардо Ламба; для південного сектора: Даріо Гервасі; для західного сектора: Бальдассар Рейна.
Кожен сектор поділяється на префектури, «проміжну церковну структуру, яка має функцію створення унітарної координації між парафіями певної території та, через єпископа сектору, органічних відносин з єпархією».Nota giuridico-pastorale "La Prefettura", Rivista diocesana di Roma, 1994, p. 1463. Відповідальним за кожну префектуру є префект, який має завдання пастирської координації у співпраці з єпископом-помічником сектору; префект обирається з числа парафіяльних священників префектури, до якої він належить. Всього єпархія складається з 36 префектур і 334 парафій.
П’ять єпископів секторів можуть бути в допоміжних ланках інших єпископів-помічників для конкретних пастирських територій; зараз є Геріно Ді Тора, делегат Ordo Viduarum, Паоло Сельвадагі, делегат з душпастирства молоді, Паоло Річкарді, делегат з душпастирства охорони здоров'я та Ordo Virginum, і Беноні Амбаруш, відповідальний за душпастирство милосердя, душпастирство турбота про мігрантів та місіонерська співпраця між Церквами.
Органи управління Верховною владою єпархії є папа, єпископ Риму, який керує єпархією через генерального вікарія Римської єпархії. Основними органами управління та душпастирської діяльності єпархії єEcclesia in Urbe, art. 19-22.: єпископська рада: колегіальний орган до складу якого входять генеральний вікарій, єпископи-помічники та секретар; рада префектів: орган, що складається з єпископської ради та 36 парафіяльних священників префектів, які обираються більшістю парафіяльних священників та віце-парафіяльних священників префектури; є також п'ять капеланів охорони здоров'я, які представляють п'ять секторів, на які поділена єпархія; пресвітерська рада: орган, що складається з єпископської ради та виборних членів римського духовенства, представників різних пастирських реалій єпархії; пастирська рада, що складається з єпископської ради, членів за правом і призначених членів; остання група складається з мирян, представників кожної окремої префектури єпархії та мирян, присутніх у цьому районі; рада з економічних питань, яка «має завдання щорічно готувати бюджет господарського управління єпархією та затверджувати остаточний баланс доходів і витрат»Ecclesia in Urbe, art. 22..
Церкви, титули та диякони Церкви Риму, ім'я яких пов'язане з кардиналом під час його створення, називаються кардинальними титулами: на території вікаріату Риму є: титулярні церкви або титули, властиві кардинальним пресвітерам (символічно церкви стародавніх священників Римської єпархії); дияконські церкви або дияконії, властиві кардинальним дияконам (символічно церкви стародавніх дияконів, адміністраторів Римської єпархії).
На єпархіальній території також є багато храмів, не обов’язково з парафіяльним титулом. Зокрема, є:Dati dal sito web della diocesi. 4 великі базиліки: Сан-Джованні-ін-Латерано, Сан-П'єтро-у-Ватикано, Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура і Санта-Марія-Маджоре; 61 мала базиліка; 169 церков священників; 112 церков, приєднаних до релігійних інститутів або архібратств; 31 національна церква; 21 італійська регіональна церква; 12 церков довірено громадам східного обряду.
Вікаріат Ватикану Вікаріат міста Ватикану був заснований після народження Держави-міста Ватикану, з підписанням Латеранських пактів 11 лютого 1929 року буллою Ex Lateran відActa Apostolicae Sedis, 21 (1929), pp. 309-311. травня 1929 року. Папа Пій XI встановив, що цю посаду слід призначити «Священнику Його Святості», посаді, дорученій монахові Ордену Святого Августина, висвяченому на єпископа з титулом Порфиреона. Папа Іоанн Павло II у 1991 році скасував посаду Сакристи і призначив посаду вікарія Ватикану та папські вілли Кастель Гандольфо «pro tempore» протоієрею базиліки Святого Петра.Chirografo Per la cura spirituale nella città del Vaticano.
Територія та вірні єпархії, які підпадають під адміністративну юрисдикцію держави Ватикан, підпорядковуються Вікаріату Ватикану; до нього належать дві парафії: Собор Святої Анни та Собор Святого Петра.
Римська провінція: приміський штаб Стародавні суфраганні єпархії, що належать метрополії Риму, носять титул приміських осідків (від латинського складного sub - urbis, «підвладні місту») і присвоюються за титулом кардиналам єпископам (символічно стародавні єпископи-суфрагани Папи), але керується звичайними єпископами, як і всі інші єпархії.
Римська церковна провінція складається з семи єпархій: штаб-квартира субурбікаріяв Остії Штаб-квартира субурбікаріяв Альбано штаб-квартира субурбікарія у Фраскаті штаб-квартира субурбікарія Палестрини штаб-квартира субурбікарія Порто-Санта-Руфіна Приміська штаб-квартира Сабіна-Поджіо Міртето штаб-квартира субурбікарія Веллетрі-Сегні
З 1962 року приміський престол Остії не має постійного єпископа, але об’єднаний в апостольському управлінні з Римською єпархією: апостольський адміністратор є вікарієм для Римської єпархії, якому допомагає єпископ-помічник для південного сектору як генеральний вікарій.
Історія Ранньохристиянський період Народження християнської громади Риму
Народження християнської громади Риму, у той час, коли він був столицею Римської імперії, пов'язане з проповіддю апостола Павла з Тарсу, яка почалася спочатку з Послання до Римлян 57-58 р., а потім з його перебування в місті приблизно на початку 60-х років І ст. Приблизно в той же час Симон Петро, перший з апостолів, також прибув до Риму, щоб вирішити суперечки, що виникли в громаді навколо теорій, які відстоював Симон Маг. Петро, який вважається першим єпископом Риму, став основою Римської Церкви, а згодом і його особливими вимогами на всесвітнє першість над усіма іншими Церквами.
Близько 64-67 обидва апостоли зазнали мученицької смерті в Римі під час гонінь, які сталися під час правління імператора Нерона.
Переслідування
Смерть двох апостолів поклала початок гонінням на християн у Римській імперії.
Розповсюдження християнської віри в столиці Імперії дало зрозуміти політичній владі несумісність цього віровчення з римською релігією, зокрема через те, що з відмовою від політеїзму християнство не могло бути інтегровано в релігійної системи держави та в концепції pax deorum, що керувала нею. До цього додавався той факт, що відмова від імператорського культу постала як виклик авторитету принцепса, з обтяжливою для іудаїзму обставиною, що християнство не обмежувалося однією (і зниженою) етнічною складовою. Нарешті, той факт, що послідовники Христа особливо закріпилися в нижчих верствах римського суспільства, також відстоюючи певні принципи рівності, зробив цей тип культу ще більш підозрілим в очах правлячих класів і влади.
Коли імператор Нерон приписав велику пожежу в Римі дії християнської секти, це було заборонено, і почалися переслідування тих, хто відмовлявся приносити жертви богам і імператору. Переслідування Нерона було одним з найжорстокіших, які вразили громаду Риму, ознаменувавши, зокрема, смерть двох вождів: Петра, розіп’ятого в цирку на Ватикані, і Павла, обезголовленого в Aquaas salvias, місці, де був розіп’ятий у цирку Ватикану. нинішнє абатство Тре Фонтане або вздовж Остійської дороги.
Переслідування, однак, були не безперервними явищами, а обмеженими подіями залежно від політичного контексту та особистої схильності імператорів терпіти чи ні терпіти новий культ.
Під час цих переслідувань практично всі папи раннього періоду зазнали мученицької смерті: Лін (у 76 р., за традицією); Клемент І (у 100 р., за правління Траяна);Mandato in esilio già nel 97, sotto il regno di Nerva. Еварист (у 106 р., за правління Траяна); Александр (у 115 р., за правління Траяна); Сікст I (невизначений, можливо, загинув у 126 р. за правління Адріана); Телесфор (у 136 р. за правління Адріана); Гігін (невизначений, можливо, загинув у 142 р. за правління Антоніна Пія); Пій (невизначений, можливо, загинув у 154 р. за правління Антоніна Пія); Сотер (у 174 р., за правління Антоніно Пія); Елевтерій (у 189 р., за правління Луція Вера); Віктор (у 199 р., за правління Септимія Севера); Зеферин (у 217 р., за правління Каракалли); Каллікст (у 222 р., за правління Александра Севера); Урбан (у 230 р., за правління Александра Севера); Понтіан (у невідомому році); Антер (невизначений, можливо, загинув за часів правління Максиміна Фракійця); Фабіан (у 250 р., за правління Деція); Корнелій (невизначений, можливо, загинув під час правління Требоніана Галла); Луцій (у 254 р., за правління Валеріана); Стефан (у 257 р., за правління Валеріана); Сікст (у 257 р., за правління Валеріана); Фелікс (274 р., за правління Ауреліана); Гай (у 296 р., за правління Діоклетіана); Марцел I (309 р., за правління Галерія); Євсевій (депортований за правління узурпатора Максенція).