Бред Мелдау

Бредфорд Олександр «Бред» Мелдау (; нар. ) — американський джазовий піаніст, композитор та аранжувальник.

Мелдау навчався музиці у Новій школі (Нью-Йорк), а також гастролював та записувався під час навчання. Був членом квартету саксофоніста Джошуа Редмана з басистом Крістіаном Макбрайдом та барабанщиком Браяном Блейдом у середині 1990-х років, також очолює власне тріо з початку 1990-х років. Перший довгостроковий склад тріо включав басиста Ларрі Гренадьєра та барабанщика Хорхе Россі (); у 2005 року Джефф Баллард замінив Россі.

З початку 2000-х років Мелдау експериментує з різними музичними форматами на додаток до тріо та сольних робіт. Альбом Largo, випущений у 2002 році, наповнений електронним звучанням та різними темами, запозиченими у рок-музикантів, а також класичних композиторів; з пізніших прикладів запис з гітаристом Петом Метені, написання та виконання пісенних циклів для академічних вокалісток Рене Флемінг та Ганні Софі фон Оттер, оркестровий твір Highway Rider (2009) та виконання на електронних клавішних інструментах у дуеті з барабанщиком Марком Джуліаною.

Аспекти поп-музики, року та класичної музики, включаючи німецький романтизм, використовуються Мелдау під час виконання. Завдяки використанню деяких традиційних елементів джазу, одночасному відтворенню різних мелодій в окремих руках та використанню поп- та рок-творів, Мелдау вплинув на музикантів не лише у світі джазу, а й за його межами, у підході до написання музики, гри та вибору репертуару.

Біографія

Раннє життя Мелдау народився 23 серпня 1970 року в Джексонвілл, штат Флорида. Його батько, Крейг Мелдау, був офтальмологом, і мати Аннет, домогосподаркою. Сестра Лі Енн стала соціальним працівником. У дитинстві в будинку завжди було фортепіано, і спочатку Бред слухав поп- та рок-музику по радіо. Його сім'я переїхала в Західний Гартфорд, штат Коннектикут, коли Мелдау було 10. До переїзду Бред грав переважно прості поп-мелодії та вправи з підручників, але в новому місті у нього з'явився вчитель фортепіано, який познайомив його з класичною музикою. Інтерес до нової для себе музики тривав кілька років, але до 14 років він більше слухав джаз, у тому числі записи саксофоніста Джона Колтрейна та піаніста Оскара Пітерсона. Запис концерту Bremen/Lausanne Кіта Джаррета допомогли Мелдау реалізувати потенціал фортепіано як інструмента .

Мелдау навчався у Середній школі імені Вільяма Х. Холла та грав у її концертному джазовому оркестрі. З 15 років і до закінчення середньої школи він щотижня виступав у місцевому клубі, а також на весіллях та інших вечірках, часто з однокурсником, саксофоністом Джоелом Фрамом. У початкових класах школи Мелдау виграв нагороду коледжу Берклі як найкращий музикант серед школярів. До цього моменту Мелдау описував себе як «білу дитину з вищого середнього класу, яка жила в досить однорідному середовищі» .

Після закінчення школи, в 1988 переїхав до Нью-Йорка для вивчення джазу і сучасної музики в Новій школі. Навчався у піаністів Фред Херша, Джуніора Менса і Кенні Вернера, а також барабанщика Джиммі Кобба. В 1989 Мелдау став частиною групи саксофоніста Крістофера Холлідея і гастролював протягом декількох місяців. В результаті практичних щоденних виступів Мелдау зміг об'єднати музику Вінтона Келлі та Маккоя Тайнера, його двох основних кумирів до цього моменту, і почав розвивати своє власне звучання. До 20 років Мелдау також гастролював у колективі Джиммі Кобба, разом із однокурсником, гітаристом Пітером Бернштейном.

Пізнє життя та кар'єра

1991—1998

Першим записом Мелдау був альбом The Natural Moment для Крістофера Холлідея, який вийшов у 1991 році; також цього ж року відбувся перший тур музиканта Європою. Інтерес Мелдау до класичної музики повернувся, коли йому було двадцять з невеликим років, що підштовхнуло його до розвитку гри лівою рукою. З 1992 керував власним тріо, з яким виступав у відомому нью-йоркському клубі Village Gate. У цей час Мелдау грав у різних складах, як сайд-мен. На початку 1993 року виступав із саксофоністом Періко Самбітом, цього ж року вийшов перший реліз, де Мелдау виступав як со-лідер. Також гастролював із саксофоністом Джошуа Редманом протягом 18 місяців. В 1994 Редман і його колектив привернули увагу альбомом Moodswing, що також увійшло в портфоліо великих спільних робіт Мелдау. Також у цьому складі був виконаний саундтрек до фільму Ваня на 42-й вулиці, для якого Редман написав музику.

Мелдау закінчив Нову школу в 1993. Заснував своє перше довгострокове тріо у 1994 році з басистом Ларрі Гренадьєром та барабанщиком Хорхе Россі. Наступного року Мелдау записав Introducing Brad Mehldau для Warner, свій перший альбом як лідер. Альбом був добре прийнятий, видання The Penguin Guide to Jazz коментувало: «це якби він знав про джазову традицію, але зовсім не був нею обтяжений». Його другий альбом для Warner, The Art of the Trio Volume One, був записаний в 1996 і отримав широку оцінку критиків. Назва була обрана продюсером Меттом Пірсоном, і мала привернути увагу і допомогти побудувати бренд.

До кінця 1990-х років Мелдау вважався одним із провідних джазових музикантів. Критик Джон Фордхем назвав його «наступною великою клавішною зіркою джазу». Оцінка не була одноголосною: деякі з написаних самими піаністами нотаток та коментарів в інтерв'ю, оповідали філософські роздуми та негативні порівняння з піаністом Біллом Евансом. Все це породжувало неприязнь у деяких, тим самим, за словами критика Нейта Чинена, «Мелдау заробляв репутацію пустощів». Багато критиків, однак, переглянули свою думку про його основні впливи, які раніше сприймалися як щось від Еванса. Також коментували не музичну схожість з Евансом — боротьба Мелдау із залежністю від героїну протягом 1990-х, аж до 1998 року. Приблизно в 1996 році він переїхав до Лос-Анджелеса, щоб спробувати подолати проблему з наркотиками. Пізніше Мелдау заявив, що «як я припинив вживати героїн, це стало схоже на порив творчості, який до цього стримувався».

У 1996 вийшов один з декількох записів з саксофоністом Лі Коніцем і басистом Чарлі Хейденом. Досвід запису музики для фільмів продовжився в 1997 році, де Мелдау виступив у ролі акомпаніатора на деяких треках у фільмі Опівночі у саду добра і зла. Серія альбомів у тріо також продовжилася, у другій частині застосовувалися деякі традиційні елементи джазу, хоч музика і не була обмежена їх рамками. Live at the Village Vanguard: Art of the Trio Volume Two складався повністю зі стандартів і був записаний на серії концертів 1997 року в клубі Village Vanguard; був випущений наступного року. Назва знову привернула увагу, оскільки записи концертів з цього клубу були випущені найбільшими джазовими музикантами, у тому числі Біллом Евансом, саксофоністами Джоном Колтрейном та Сонні Роллінзом. Студійний альбом Songs: The Art of the Trio Volume Three, випущений в 1998 році, містив авторські композиції, стандарти, а також «River Man» Ніка Дрейка і «Exit Music (For a Film)» групи Radiohead. Цей альбом був обраний Джоном Фордхемом як найкращий джазовий компакт-диск року.

Мелдау утвердився на сцені міжнародних джазових фестивалів у середині-кінці 1990-х, беручи участь у таких заходах, як Міжнародний джазовий фестиваль у Монреалі та Джазовий фестиваль у Монтре у 1997 році, North Sea Jazz Festival у 1998 році. Також в 1998 піаніст взяв участь у записі альбому Джошуа Редмана під назвою Timeless Tales (For Changing Times), також брав участь в альбомі Teatro кантрі-виконавця Віллі Нельсона. Того ж літа Мелдау провів кілька місяців у Німеччині, розвиваючи свій інтерес до її мови, літератури та музики.

1999—2004 Інтерес Мелдау до постатей німецького романтизму 19-го століття, зокрема Брамсу, Шуберту і Шуману, вплинув на його перший сольний фортепіанний реліз Elegiac Cycle, записаний 1999 року і порушивший послідовність записів тріо під його ім'ям. Art of the Trio 4: Back at the Vanguard був записаний і випущений того ж року, включаючи більше виступів з клубу Village Vanguard. Запис включає стандарти, авторські композиції Мелдау, «Solar» Майлза Девіса та іншу версію «Exit Music (For a Film)». Також у 1999 році Мелдау брав участь у записі двох альбомів саксофоніста Чарльза Ллойда. Наступного року вийшов альбом Places, що містить як сольні фортепіанні п'єси, так і композиції у тріо. Всі треки були написані Мелдау, і були засновані на його досвіді відвідування різних місць по всьому світу в різні часи. Progression: The Art of the Trio, Vol. 5 - останній альбом у серії, концертний запис із Village Vanguard. Був записаний в 2000 і випущений в 2001. Озираючись у минуле, Мелдау 2005 року коментував, що «тріо створило мою особистість». Протягом трьох років до кінця 2001 його тріо гастролювало велику частину кожного року.

У 2001 році Мелдау розширився власний список саундтреків до фільмів, в якому вже вважалися Готель «Мільйон доларів» та Космічні ковбої. Був написаний саундтрек до французького фільму Моя дружина - актриса. У тому ж році він залишив Лос-Анджелес. У цьому ж році вперше відбулася колаборація з саксофоністом Уейном Шортером, в результаті чого був записаний альбом Alegría, який у 2004 році був удостоєний двох премій Греммі.

Поки виступи та записи в тріо тривали, Мелдау на початку-середині 2000-х став виступати в інших для себе умовах. Результатом цього став альбом Largo 2002, який вперше відхилився від фортепіанних сольних робіт або альбомів в тріо. Продюсером альбому виступив Джон Брайон, якого Мелдау зустрів у каліфорнійському клубі, де проводилися щотижневі хепенінги. В альбомі, на додаток до звичайного тріо Мелдау, були задіяні рок-музиканти та інструменти, пов'язані переважно з класичною музикою, а також експерименти з підготовленим фортепіано та «кількома доріжками звуку з електронним посиленням». За даними на 2010 рік, це був найбільш продаваний альбом Мелдау.

Результати двох наступних днів запису в 2002 році були розділені на два альбоми: Anything Goes, випущений в 2004 році, який містив у собі різні композиції інших авторів, і авторські композиції Мелдау, які були випущені на альбомі House on Hill в 2006 році. Сольний запис 2003 Live In Tokyo, відобразила великий ліризм у грі Мелдау і був випущен в 2004 році, вперше на Nonesuch Records, що належить Warner Bros. Влітку 2004 року Мелдау три тижні гастролював Європою з групою, до якої входили гітарист Курт Розенвінкель і Джошуа Редман. Восени цього ж року Мелдау сформував квартет із саксофоністом Марком Тернером, Гренадьєром на басу та Джеффом Баллардом на барабанах.

2005-теперішній час

У 2005 році Баллард замінив Россі як барабанщика в тріо Мелдау. Це, на думку критика Рея Коміскі, радикально не змінило звучання тріо, але додало йому «гостріший край», а «басист Ларрі Гренадьєр залишився в ролі опори, центром, навколо якого існували фортепіано і ударні». Інший критик, Бен Ретліфф, припустив, що звучання нового тріо стало більш щільним і галасливим, з більш явними ритмами, ніж у попередньому складі. У лютому 2005 року Мелдау вперше виступив у Гонконгу зі своїм новим тріо. Першим альбомом у даному складі став Day Is Done, який був записаний у вересні цього ж року.

Мелдау продовжував розширювати межі сольної гри та гри у тріо. Весною 2005 року він дебютував у циклі пісень, який написав для оперної співачки Рене Флемінг. Ця колаборація була утворена на замовлення Карнегі-холу, прем'єра відбулася травні 2005 року, в Zankel Hall. Студійний запис 2006 року містив музику до віршів Райнера Марія Рільке та Луїз Боган. З 2005 року Мелдау також співпрацював з гітаристом Петом Метені, разом вони записали два альбоми, разом з Гренадьєром і Баллардом, а в 2007 році вирушили у світове турне.