Данія використовує крону як свою валюту і не використовує євро, домовившись про право відмовитися від участі відповідно до Маастрихтської угоди 1992 року. У 2000 році уряд провів референдум щодо введення євро, який зазнав поразки: 46,8% проголосували «за» і 53,2% — «проти». Данська крона є частиною механізму ERM II, тому її обмінний курс прив’язаний до 2,25% євро.

Більшість великих політичних партій у Данії виступають за введення євро, і ідея повторного референдуму висловлювалася кілька разів з 2000 року. Однак деякі важливі партії, такі як Данська народна партія, Соціалістична народна партія та Червоно-зелений альянс, не підтримують приєднання до валюти. Опитування громадської думки показали коливання підтримки єдиної валюти з більшістю за кілька років після фізичного введення валюти. Однак після фінансової кризи 2008 року підтримка почала падати, а наприкінці 2011 року підтримка євро впала у світлі ескалації європейської кризи суверенного боргу.

Данія межує з одним членом єврозони, Німеччиною, і одним членом ЄС, який зобов'язаний прийняти євро в майбутньому, але наразі не планує цього робити, Швецією.

Поточний статус – ERM II У процесі ратифікації Маастрихтського договору в 1992 році уряд Данії провів референдум відповідно до конституційних вимог. Конституція Королівства Данія вимагає схвалення 5/6 парламенту у разі передачі суверенітету, див. ст. 20 Грундловена. Якщо ця вимога не буде виконана, необхідно буде провести референдум. За результатами референдуму 50,7% населення проголосували проти ратифікації Маастрихтського договору, тоді як лише 49,3% проголосували за. Буржуазний коаліційний уряд Данії в 1992 році, що складався з консерваторів, аграрних лібералів і соціал-демократів, мав приблизно 80% місць у данському парламенті (Фолькетінг), і тому вважав, що референдум легко буде схвалений, але не так.

Ратифікація Маастрихтського договору мала бути одностайним рішенням усіх держав-членів ЄС, тому данське «ні» становило важливе питання для подальшого процесу інтеграції. Данія була не єдиною країною, яка провела референдум щодо ратифікації Маастрихтського договору. У Франції була невелика більшість за договір, і населення Ірландії також проголосувало за ратифікацію Договору. Данське «ні» та французьке «petit oui» відомі в наукових колах як розмивання вседозволеного консенсусу щодо громадської підтримки європейської інтеграції. У роки після Маастрихту європейська інтеграція зіткнулася з більшим політичним контролем, і проінтеграційні політики більше не могли покладатися на дифузну підтримку.

Рішення щодо відсутності громадської підтримки подальшої європейської інтеграції в Данії відоме як «Національний компроміс». 7 із 8 партій у парламенті Данії об’єдналися на підтримку цієї пропозиції. Основна частина національного компромісу складалася з прохання про 4 відмови: громадянство Союзу, спільна безпека та оборона, правосуддя та внутрішні справи та участь в останній фазі Європейського валютного союзу. На саміті Європейської ради 11-12 грудня 1992 року в Единбурзі європейські лідери погодилися з цими чотирма виключеннями.

Сьогодні Данія натомість бере участь у Механізмі обмінних курсів II (ERM II) із діапазоном коливань ±2,25%. ERM II – це режим фіксованого обмінного курсу, при якому країни-учасниці повинні будуть дотримуватися рівня обмінного курсу євро. ERM II — це режим фіксованого обмінного курсу, у якому валюта Данії та валюти інших країн-учасниць прив’язані до євро. На даний момент Данія є однією з трьох країн-учасниць ERM II.

Ця політика знаменує собою продовження ситуації, яка існувала з 1982 по 1999 роки щодо німецької марки, яка забезпечувала подібну опорну валюту для крони.

Крона була частиною механізму ERM II з 1 січня 1999 року, коли вона замінила оригінальний ERM. Це означає, що потрібно торгувати в межах 2,25% з обох боків від визначеного курсу 1 євро, що дорівнює 7,46038 крон (що робить нижній курс 7,29252 і верхній курс 7,62824). Цей діапазон, 2,25%, є вужчим, ніж діапазон у 15%, який використовується для більшості учасників ERM II. Проте курс втримався в межах 0,5% від визначеного курсу, навіть менше встановлених меж.

У ERM II національний центральний банк, Danmarks Nationalbank, і ЄЦБ зобов’язуються підтримувати стабільність данської валюти в межах заданого діапазону коливань. Коли данська валюта виходить за межі узгоджених лімітів, внутрішній Центральний банк повинен втрутитися, поки рівень не повернеться в діапазон коливань. ЄЦБ також зобов’язаний втрутитися, якщо національний центральний банк не в змозі.

Обмінний курс євро визначається попитом і пропозицією данської валюти відносно євро. Щоб уникнути виходу за межі коливань, вітчизняний Центральний банк має два інструменти для регулювання грошової маси та обмінного курсу. Першим інструментом є інтервенція шляхом купівлі та продажу валюти для регулювання доступного рівня грошей. Другий інструмент – коригування процентної ставки.

Європейський центральний банк проводить монетарну політику незалежно від національних урядів країн єврозони та має на меті стабільність цін. Це означає, що країни ERM II, а також країни EMU відмовляються від суверенітету в монетарній політиці, щоб натомість мати стабільність цін. Коли уряди втрачають автономію в монетарній політиці, вони втрачають здатність реагувати на внутрішні економічні потрясіння. Валюта Данії прив'язана до валюти єврозони, яка не є оптимальною валютною зоною, оскільки країни-учасниці мають асиметричні бізнес-цикли. Таким чином, грошово-кредитна політика, яка проводиться в єврозоні, не обов'язково сприяє економічній ситуації в Данії. Метою політики збереження політики фіксованого обмінного курсу є збереження стабільного економічного розвитку та стабільних цін. Стабільність цін може призвести до низької інфляції. Політика фіксованого обмінного курсу на основі євро створює основу для низької інфляції в довгостроковій перспективі. Роль ЄЦБ визначена в Договорах, і головною метою грошово-кредитної політики має бути стабільність цін. ЄЦБ визначив цінову стабільність як щорічне зростання споживчих цін нижче, але близько до 2% у середньо- та довгостроковій перспективі. Політика ЄЦБ значною мірою залежить від політики Бундесбанку Німеччини, тому головною метою ЄЦБ є стабільність цін і незалежність від національних урядів.

Втрата автономії у монетарній політиці в Данії незначна, оскільки Данія мала фіксований обмінний курс після закінчення Другої світової війни та брала участь у кількох системах валютного співробітництва. Таким чином, прийняття ERM II не є зміною в цьому сенсі або втратою автономії в монетарній політиці, оскільки вона була обмежена з моменту створення Бреттон-Вудської системи. Через ЄС і ERM II Данія навіть отримала більший вплив у процесі прийняття рішень, ніж у попередніх монетарних системах. Незважаючи на те, що голова центрального банку Данії не бере участі в керівній раді ЄЦБ, де формулюються та приймаються монетарна політика та керівні принципи, у Данії є інші канали впливу. Навіть якби Данія мала місце в керівній раді ЄЦБ, вона не обов’язково отримала б більше впливу. Невеликі країни-члени в керівній раді ЄЦБ загалом не можуть розраховувати, що вони отримають еквівалентне слово порівняно з більшими членами через неформальні правила та практику. Міністр фінансів Данії бере участь у раді ECOFIN у Раді Європейського Союзу, тому має певні взаємодії з іншими країнами єврозони та бере участь у процесі прийняття рішень у цій установі. Тенденція до того, що теми ECOFIN дедалі більше переносять і, отже, більше обговорюються на зустрічах Єврогрупи, отже, знову є обмеженням для впливу Данії на монетарні рішення. Данія не бере участь у зустрічах Єврогрупи, але бере участь у підготовчих зустрічах до та зустрічах після фактичної зустрічі Єврогрупи. Данія зацікавлена в отриманні інформації, оскільки рішення на цих зустрічах також вплинуть на економіку Данії. Інші канали впливу та взаємодії з іншими офіційними особами можна здійснювати через структуру ЄСЦБ, МВФ, ОЕСР та комітети ЄЦБ, у яких також бере участь Центральний банк Данії. Ця участь у комітетах ЄЦБ є важливою, як видно з того факту, що його вплив на монетарну політику покращився порівняно з попередніми системами.

ЄЦБ також може використовувати коригування процентних ставок для впливу на обмінний курс євро. Обмінний курс визначається на двосторонній основі відносно інших валют. Якщо є більший інтерес до однієї країни порівняно з іншою, це привабить іноземний капітал і, отже, вартість валюти зросте. Завдяки режиму фіксованого валютного курсу в Данії рівень обмінного курсу завжди буде близьким до рівня єврозони, і тоді темпи інфляції також будуть подібними. Фіксований обмінний курс є відповідним інструментом для зниження інфляції. Зростання економічної активності може призвести до інфляції. Інфляція в економіці не обов’язково є шкідливою, оскільки вона може сприяти економічному зростанню та створювати коригування цін і заробітної плати. Є кілька привабливих елементів низького рівня інфляції, тоді як надто високий рівень інфляції в довгостроковій перспективі призведе до зростання цін через підвищення рівня зайнятості. Вищий рівень зайнятості та підвищення цін також призведуть до підвищення заробітної плати, що вплине на конкурентоспроможність фірми на міжнародних ринках. Коли фірми стають менш конкурентоспроможними, вони втрачають частку ринку, а це призведе до зростання безробіття. Зрештою, економіка буде в гіршому становищі через високий рівень безробіття лише з вищими цінами та зарплатами.

Крім підтримки низького рівня інфляції, збереження фіксованого обміну також є корисним з інших причин. Це може зменшити трансакційні витрати та невизначеність валютного курсу в міжнародній торгівлі. Зменшення коливань валюти зменшує невизначеність для трейдерів і, таким чином, стимулює міжнародну торгівлю.

Історія

Перші монетарні союзи в Данії (1873–1914) 5 травня 1873 року Данія та Швеція зафіксували свої валюти по відношенню до золота та утворили Скандинавський валютний союз. До цієї дати Данія використовувала данський rigsdaler, розділений на 96 rigsbank skilling. У 1875 році до цього союзу приєдналася Норвегія. Курс 2,48 крон за грам золота, або приблизно 0,403 грамів на крону було встановлено. Крона рівної вартості валютного союзу замінила три старі валюти за курсом 1 крона = ½ данського ріксдалера = ¼ норвезького спецідалера = 1 шведського риксдалера. Нова валюта стала законним платіжним засобом і була прийнята в усіх трьох країнах. Цей валютний союз проіснував до 1914 року, коли Перша світова війна поклала йому край. Але назва валют у кожній країні залишилася незмінною.

Європейська валютна система та валютне співробітництво до євро