Курдю́мівка — село в Україні, у Шосткинській міській громаді Шосткинського району Сумської області.

Географія Село Курдюмівка розміщене на правому березі річки Есмань, нижче за течією на відстані 6 км село Пиротчине (Конотопський район). На відстані 2,5 км розташований смт Вороніж. Село оточене великим лісовим масивом (сосна, дуб).

Символіка На гербі зображено три вівці на зеленому тлі та літера «К» та лопата з колосками на чорному. Слово курдюм в тюркських мовах має значення овечий/баранячий жир, тому вівці вказують на назву села. Літера «К» також вказує на назву села. Чорне тло і лопата для видобутку торфу вказують на торфорозробку біля села, зелений колір на лісові масиви, а колоски поверх лопати - торф це місцевий хліб.

Історія Курдюмівка розташована на древньому шляху з Вороніжа на Глухів. У давнину тут була переправа через річку Есмань та засіка, по сучасному блокпост, який запобігав проникненню до Вороніжа всіляких ворогів, злодіїв, ловців рабів - людоловів, половців, татар, звідси й назва дороги - Злодійський шлях. А назва села Курдюмівка походить від прізвиська її першого мешканця Курдюма, в значені мінливої за поглядами та переконаннями людини, перебіжчика з табору друзів до табору ворогів. Також курдюмівкою звуться перекидні через плече дві торби, пов'язані між собою. Ще "курдюм" означає тюркськими мовами овечий (баранячий) жир.

У половині XVII століття заможний воронежець на прізвище Крутий звів греблю через Есмань по дорозі з Вороніжа на Глухів та поставив млина, де молов зерно. Згодом його удова Агафія Крутиха продала 17 вересня 1679 р. "млин та греблю з ставом и подставям, в уезде Воронезском, на речце Османи, на шляху Глуховском" воронізькому обивателю Лазарю Матвійовичу . Млин дістався у спадок синам Лазаря Матвійовича - Йосипу - воронізькому протопопу та Роману - воронізькому сотнику.

Вже в XVII столітті воронежці почали лущити великі брили каменю, що виглядали з піску на схилах приесманських пагорбів, які відтоді стали зватися Кам'яними горами. Камінь використовували для фундаментів, погребів. Перед тим, як лущити камінь, треба було сплатити гроші власнику курдюмівської землі. Таким власником у XVIII столітті був генерал, генеральний писар у гетьмана Кирила Розумовського Василь Туманський (1723-1809), двоюрідний дід народної вчительки, фольклориста, етнографа Пелагеї Яківни Литвинової-Бартош, яка народилася в 1833 р. за 6 верст вище по Есмані в хуторі на річці Теребень.

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр., в хуторі Курдюмівка Воронізької сотні Ніжинського полку було вже два млини на річці Есмані. Була й хата – двір дійсного статського радника (генерала) Василя Туманського. Ще три хати належали - воронізькому священику Іоанну Шуцькому; - удові бунчукового товариша Бардака та значковому товаришу Степану Бардаку .

Воронежці переказують, що якраз навпроти хутірської хати Степана Бардака, по праву сторону Злодійського шляху на Вороніж, злодій Семен Гаркуша приховав скарб під великим каменем , мабуть, якусь частину з тих 15 пудів срібних грошей, награбованих ним у грудні 1781 р. у Воронежі в бунчукового товариша Матвія Холодовича.

Охочі розбагатіти воронежці робили підкопи під камінь з усіх боків, а він тільки просідав все глибше в пісок. Тож наприкінці 1830-х рр. хутірські жінки вирішили не чекати поки камінь провалиться під землю, а самім здобути Гаркушин скарб ще й таємно від чоловіків, яких вони по весні у Великодню суботу у вечері відправили у Вороніж до Покровської церкви (7 верст пішки) святити паски й відразу розвели велике вогнище на камені, дочекалися поки він розпечеться та перекинули на нього в яму діжки з водою. А камінь чомусь не луснув, а вибухнув парою, іскристим вугіллям та золою. На жінках загорілися кофти та спідниці й вони збиваючи з себе вогонь кинулися з лісу навтьоки, вибігли на Злодійський шлях, по якому чоловіки якраз поверталися на світанку з Вороніжу з висвяченими з пасхами. Вони ледь розпізнали своїх чорних як сажа жінок, й дуже перелякалися, думали згорів їхній хутір. А коли дізналися - розреготалися .

Молодий воронізький письменник Панько Куліш (1819-1897) теж знав про скарб захований під превеликим каменем й написав у своїй повісті "Огняний змій" 1841 р., що воронежці все шукають нові засоби здобути скарб в урочищі Камінь .

За даними перепису 1859 р., власницький хутір Курдюмівка (Османський) Глухівського повіту Чернігівської губернії, був розташований на річці Есмань, на поштовому тракті з міста Глухова до міста Новгорода-Сіверського. У хуторі  було 6 дворів, 32 мешканця (15 ч., 17 ж.) .

У хуторі Курдюмівка була корчма (шинок), що стояла біля млина. Власником корчми був єврей, який позичив 100 рублів предку цукрозаводчиків Терещенків А потім все розпитував у проїжджих, чи не бачили вони Терещенка, за що єврей отримав прізвисько "Сторублей". Нібито на цих єврейських грошах Терещенко й розбагатів та приїхав на кареті до вже старого єврея розрахуватися золотими червонцями. Старий єврей-сторублей відмовився від грошей, і запропонував Терещенку купити у нього корчму з навколишньою землею та взяти старого на довічне утримання - "содержание". Тож Терещенко купив землю й видобував там каміння для будівництво доріг .

Правдивість переказу щодо придбання Терещенком у єврея його земель Сторубльовки підтверджує План Генеральних Межувань (ПГМ) 1866 – 1878 рр. Глухівського повіту, де значиться під літерою К-212 ділянка землі площею у 16 десятин в урочищі Кам’яна Гора. Ділянка належала колезькому раднику Миколі Артемовичу Терещенку . Кам’яна Гора з урочищем Сторублей знаходиться на лівому березі Есмані, тобто напроти Курдюмівки.

У 1892 р. в хуторі Курдюмівка була заснована каменотесня. За даними 1909 р. в каменотесні працювало з півсотні робітників, які виробляли бутовий камінь, щебінь, облицювання, цоколь, жорнова й точила на 25 тисяч рублів за рік .

Також наприкінці ХІХ століття залізничники зі станції Терещенської спорудили в Курдюмівці  водокачку з окремим ставком нижче курдюмівської греблі й почали брати воду для паротягів. Вода була високої якості, без домішки солей, джерельна, відстояна на чистому піску . Водогін довжиною в 4 км проходив з лівого боку прямої дороги полем від Курдюмівки до станції Терещенська, де зберіглася кам’яна башта, з якої залізничники заправляли паротяги есманською водою.

За даними 1899 р. в хуторі Курдюмівка Воронізької волості Глухівського повіту Чернігівської губернії було 10 дворів 68 мешканців .

На початку 1900-х рр. молодий воронізький археолог Іван Абрамов (1874-1960) мав би сам розкопати Гаркушин скарб в Курдюмівці, але його випередив заповзятий воронежець, який підклав під камінь вибухівку й підірвав його. А щебінку вивіз залізницею до Конотопу, й мав з того прибуток - ото й увесь Гаркушин скарб. Отже, воронежці даремно стільки років ходили з лопатами до каменю .

У 1904 р. в хуторі Курдюмівка та навколо нього діяли 5 каменоломень, які належали товариству братів панів Терещенків, дворянам Шрамченку і Малченку В. А. та міщанам Гладкому і Панченку М.Н. Річний дохід усіх каменоломень становив 1900 рублів . Нині на місці Терещенської каменоломні в урочищі Сторублєй утворився довгий став (300х100 м) у підніжжя Кам'яної Гори.

За даними перепису 1917 р. в хуторі Курдюмівка (Курдюмов) Тулиголовської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії було 19 дворів, 115 мешканців .

У 1926 р. в хуторі Курдюмівка Воронізької сільради Шосткинського району Глухівської округи  було 23 двори, 125 мешканців (62 ч., 63 ж.) .

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 р. чисельність наявного населення села становила 4 особи, з яких 2 чоловіки та 2 жінки.

За переписом населення України 2001 р. в селі мешкали 2 особи. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.

Примітки

Посилання Погода в селі Курдюмівка