Лю́тенька — село в Україні, центр Лютенської сільської громади Миргородського району Полтавської області. Населення становило 2841 осіб станом на 1 січня 2021 року. Орган місцевого самоврядування — Лютенська сільська рада.
Після ліквідації Гадяцького району у липні 2020 року увійшло до Миргородського району.
Географія Село Лютенька знаходиться на березі річки Лютенька, яка за 1,5 км впадає в річку Псел, вище за течією на відстані 7,5 км розташоване село Юріївка, на протилежному березі річки Псел — село Перевіз. По селу протікає річка Лютенька. На в'їзді в село зі сторони Гадяча розташований ставок Бали. До села прилягають великі лісові масиви (сосна, дуб).
Назва За однією з версій назва села походить від прізвиська отамана Лютого, який заснував на цьому місці невелике укріплення, за іншою — в ознаменування запеклого (лютого) опору, що чинився прийшлим загарбникам місцевими жителями. Вірогідніша версія — від назви річки Лютеньки.
Символіка Прапор Лютенської сотні (з 1649 року): полотнище малинового кольору, біля древка по вертикалі зеленого кольору Посередині золотий козацький хрест.
Герб сотенного містечка Лютенька Гадяцького полку прийнятий у 1772 році. Має вигляд воїнського щита зеленого кольору. Посередині щита золотий козацький хрест.
Історія
Загальні відомості
Найдавніше сліди на лютенських землях люди залишили ще в епоху кам'яного віку. На околицях села археологи відкрили пам'ятки сурської культури. Протягом скіфської епохи відбулося активне заселення Гадяцького краю. У цей час в долині двох річок — Лютеньки і Псла, за висновком археолога Падалки Льва Васильовича з'явилося городище Старе. У XVII—XVII століттях містечко було центром Лютеньської сотні Гадяцького полку. Сформувалося у складі Гадяцького полку (1648—1649 pp.). В Реєстрі Війська запорізького Лютенька вже фігурує як центр Лютенської сотні. Лютенські козаки брали активну участь у визвольній боротьбі проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького. Зборівською угодою закріплена у складі Полтавського полку (1649—1662 pp.). Нараховувала сотня 16 жовтня 1649 р. 157 козаків. Відомі сотники: Іван Миценко (1649), Іван Устинов (1661). Борохович Михайло Андрійович (1670—1671), Іван Скаженоженський (Скаженоженко) (1672), Федір Мисиченко (Мисщенко) (1687), Лук'ян Засядько (1719—1725), Онисько Величай (1723, н.), Федір Каламбет (1728), Данило Засядько (1747), Ілля Шостак (1747—1779). При створенні у 1662 р. Зіньківського полку Лютенька увійшла до його складу на весь час існування цієї адміністративної одиниці (1662—1672 pp.). У 1672 p. Іван Самойлович відновив Гадяцький полк, включивши до його території і Лютенську сотню. В його складі вона перебувала від 1672 р. до 1782 р. Після ліквідації населені пункти увійшли до Миргородського повіту Київського намісництва. Після приєднання Гетьманщини до Московської держави в 1654 році, козаки Лютеньської сотні брали участь майже у всіх похадах і війнах, які вела Московська держава. Згідно з указами російського імператора 1721 і 1722 року козаки Лютеньської сотні в складі Гадяцького полку брали участь в будівництві Ладозького каналу неподалік Петербургу. У перший похід вийшли 70 лютенських козаків, а повернулося додому 42. У другий похід вийшли 107 козаків, а повернулися 85. Майже 50 лютенських козаків залишилося в болотах поблизу Ладозького озера. Містечко Лютеньку у 1658 році пограбували, а на початку 1659 року його дотла спалила орда татар Карачбея. Значна частина населення потрапила у полон і зазнала нелюдських знущань. У 1708—1709 років разом з шведськими військами містечко відвідав Даніел Крман і відобразив цю подію в «Подорожньому щоденнику». Село було у власності знатних родів: Бороховичі, Рощаковські, Розумовські. На подвір'ї Успенської церкви поховано наказного гетьмана Михайла Бороховича та гетьмана Івана Брюховецького. XIX — першій чверті XX століття містечко було центром Лютенської волості. За даними на 1859 рік у власницькому, казеному та козацькому містечку Гадяцького повіту Полтавської губернії мешкало 6100 осіб (2965 чоловічої статі та 3135 — жіночої), налічувалось 749 дворових господарства, існувало 5 православних церков та завод, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари.
Період Радянсько-Української війни 1917—1921 Після вигнання денікінців 15 грудня 1919 року у Лютеньці був створений волосний ревком на чолі з І. Д. Перевалою. Членами ревкому були Т. Я. Козик і В. У. Ластовина. Місцеве населення чинило спротив радянській владі. Велика більшовицька армія потребувала продовольства, кінну тягову силу та ін. Почалося тотальне пограбування селян під личиною «продразвьорсткі». Не очікуючи опору, більшовицькі загони сміливо заходили в селянські обійстя, де забирали все, що траплялось на очі.
За спогадами лютеньчанина Марка Бездудного, надалі активного учасника повстанського загону під проводом Леонтія Христового, лютеньчани призначали спостерігача на високу дзвіницю Успенської церкви і коли він бачив валку з більшовицькими підводами, то калатав у дзвони на сполох і майже все доросле населення містечка бігло на край села: чоловіки з косами і жінки з ціпами відбивали просування загарбників. Більшовики розуміли, що малими силами у селян нічого не забереш. І почали нарощувати свої сили, військову присутність в райнах грабунку.
У відповідь вибухнуло велике козацько-селянське повстання на чолі якого став Христовий Леонтій Остапович. Улітку 1920 року в урочищі Загатка повстанці розстріляли більшовицький продзагін в кількості 40 солдат, який йшов у Лютеньку для грабунку селян
20—22 липня 1920 загін Л.Христового спільно з повстанцями отаманів Масюти і Мандика вели бій із 14-ю армією більшовиків поблизу села Лютеньки. Спочатку повстанці знищили червоних розвідників, коли ті підійшли до Лютеньки і помічені зчинили стрілянину. За дві години червоні частини пішли у наступ. Наступ повторювався кілька разів протягом дня. Ранок 22 липня у Лютеньці розпочався гарматним обстрілом з позицій червоних. Розпочався наступ більшовиків. Від натиску більших сил більшовиків повстанці зазнали поразки. Масюта загинув. Більшовики мордували жителів містечка — тих, хто вцілів після бою.
29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки відбувся бій між повстанцями та 7-ю Володимирською дивізією, 185-ю бригадою ВОХР, 64-м, 488-м,489-м більшовицькими полками. У результаті бою повстанці відступили, село було спалене більшовиками. Під час штурму Лютеньки в результаті вуличних боїв загинуло більше 150 повстанців і мирних жителів села. Сотні жінок, дітей та літніх людей, рятуючись від розправи, втекли до лісу. Залишену в селянських обійстях худобу конфіскували на користь радянської влади. Повстанці відійшли за річку Лютенька в напрямку Бірок і укріпилися в лісі. Такого руйнування і таких жертв Лютенька не зазнавала з 1658 року, коли містечко сплюндрували орди татар Карачбея.
Свідчення Андрієвського Віктора Никаноровича:В Лютенці було спалено близько 1100 обійсть. Жертв ніхто не рахував, вцілілі мешканці містечка довго ховалися в лісах доки Лютеньку не покинув останній окупант.За іронією долі, 7-ма Володимирська дивізія у вересні 1941 року була повністю розбита в Київському котлі, а командир дивізії Голіков Олександр Грігор'євіч, комісар Рогальов Федір Федорович, начальник агентури особового відділу Корніс Роберт Пєтровіч були арештовані органами НКВС в 1937 році та розстріляні.
Зберігся архівний документ, акт розстрілу більшовиками заручників із числа цивільних мешканців Лютеньки за 30.06.1921 року. Були розтріляні Савченко Микита Павлович, Скаженик, Яременко Макар, Хлопко Григорій, Бойко Гаврило, Кацюба Парфентій, Мищенко Филимон, Дворник Данило. До смертної кари була засудженна і Бойко Катерина, але її вдалося зникнути зі свого будинку до арешту.
Голодомор 6 грудня 1932 року Постановою Політбюро ЦК КП(б)У та Раднаркому УСРР село занесене на "чорну дошку" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі.
Мешканець села Федір Коваленко розповідав: “У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали”.
Друга світова війна. Період нацистської окупації села, 11.09.1941 — 10.09.1943 рр. Період нацистської окупації тривав з 11.09.1941 р. по 10.09.1943 р.
22 червня 1941 року до війська Червоної армії було мобілізовано чоловіків села віком до 50 років, а у серпні цього ж року було видано розпорядження про демонтаж і евакуацію спиртового заводу. В той самий час почалося закладання баз для партизанського загону на території Лютенського та Безвіднянського лісництва.
3 грудня 1941 року 120 партизан із загону під командуванням І. І. Копёнкіна атакував гарнізон, у результаті операції гарнізон був частково знищений, партизани спалили склад з пальним, склад з продовольством для німецької армії, 3 автомашини і 1 мотоцикл. Близько 150 мирних жителів було розстріляно під час каральних операцій у відповідь на дії партизан.
За час окупації із території села було насильно вивезено 577 мирних жителів на трудові роботи (остарбайтерів).
Звільнена Лютенька була 11 вересня 1943 року. Важливу роль в придушенні запеклих контрударів противника в Миргородському районі зіграла введена в бій з резерву ставки Головного військового командування 47-я армія під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Корзуна і 373-та стрілецька дивізія, бійцям якої в селі споруджено обеліск Слави. Всього загинуло і було поранено близько 1000 солдат дивізії. Після визволення села, силами червоної армії місцеві жителі не чинили спротиву радянській владі.
Всього за час війни з Лютеньки в Радянську армію було призвано більше 2000 її мешканців, загинуло, пропало безвісти більше 500 осіб. Цивільних мешканців села загинуло близько 300.
Радянський період 1922—1991 рр.