Madygenerpeton — вимерлий рід хроніозухідних рептіліоморф із середніх і верхніх тріасових відкладень мадигенської формації Киргизстану. Його вперше назвали палеонтологи Райнер Р. Шох, Себастьян Фойгт і Майкл Бухвіц у 2010 році на основі майже повного черепа та пов'язаних з ним остеодерм. Типовим видом є M. pustulatus.
Опис Мадігенерпетон, як і інші хроніозухіди, має остеодерми, або кісткові пластини, що покривають його хребет. Ці остеодерми з'єднуються одна з одною та з'єднуються з відповідними хребцями на хребетному стовпі. Вони широкі і мають вигнуті або загострені поверхні. На верхній поверхні переднього кінця і нижній поверхні заднього кінця кожної остеодерми є фасетки, вкриті концентричними виступами та борознами. Ці грані дозволяють пластинам зчепитися одна з одною. Відносно вузька ширина остеодерм у Madygenerpeton дозволяє більший бічний згин тулуба, ніж інші хроніозухіди, до 7.5°.
Череп має параболічний контур, поверхня його вкрита гнійничковим орнаментом. Цей характерний орнамент дає типовому виду назву M. pustulatus. На відміну від інших хроніозухид, у Мадігенерпетона відсутнє анторбітальне тім'ячко перед очима. Післятім'яна або задня частина черепа увігнута.
Палеобіологія Тісно зчеплені остеодерми вздовж спини пермських хроніозухій, ймовірно, були адаптацією до наземного пересування. Пластини зробили хребетний стовп більш жорстким, що дозволило йому краще справлятися з навантаженнями від зсуву, скручування, стиснення та розтягування. Однак підвищена стабільність хребта призвела до меншої гнучкості. У Madygenerpeton підвищена гнучкість тулуба могла бути адаптацією до вторинного водного способу життя. Більший латеральний згин уможливив б бічні хвилястість, корисну для плавання.
Примітки