Айдан мак Габрайн (; бл. 534 р. — 17 квітня 608 р.) — наймогутніший король Дал Ріади в 574—603 роках. Він є найкраще документованим лідерером у Британії чи Ірландії цього періоду. Він є ключовою постаттю у зв'язку з ранньою історією шотландської династії, шотландською церквою з центром на Йоні, а також відносинами між гелами Шотландії та гелами Ірландії, з одного боку, та іншими народами Британії, з іншогоKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 16.
Вів запеклі війни з сусідами, зумівши розширити свої володіння. Незважаючи на початкові успіхи зрештою зазнав тяжких поразок від південних піктів та королівства Берніція.
Життєпис Син короля Габрана мак Домангарта. Народився близько 534 року. Про молоді роки обмаль відомостей, втім ймовірно що на момент смерті батька був досить молодим та не мав певного авторитету, тому трон перейшов до стриєчного брата (за іншими відомостями стрийка) Коналла I мак Комгайла. Лише після смерті останнього у 574 році отримав владу.
Невдовзі проти нього виступив рідний брат Еоган, але за підтримки Колумби зумів затвердитися у владі. Останній навіть був висвячений на короля Колумбою, що є першим прикладом висвячення, відомого в Британії та Ірландії. Невдовзі проти нього повстав Дунхад, син Коналла, але в битві при Телоху (або Делгу) в Кінтайрі, Айдан здобув впевнену перемогу Дунхад та декілька братів Айдана загинули.
Опинився в непростій ситуації у відносинах з васалами. Відповідно до «Історія народу Альби» королю Дал Ріади на о. Британія підкорялися 3 підкоролівства (кенели) — Габрайн (володіння Кінтайр, Ковал і Б'ют); Лоарн (північний Аргайл); і Енгус (Айла). Усередині них існували менші підрозділи (племена або сенху); на о. Ірландії — частина Ольстера, якою керував Баетан мак Кайрілл з Дал Фіатаху.
У 575 році у Муллах (або Дейзі-Хілл), поблизу Лімаваді, відбулися збори знаті за участю Айдана, Аед мак Айнмуйреха, верховного короля Ірландії, та Колумби. Аедан і Аед домовилися про розподіл володінь в Ольстері, також Айдан пообіцяв надавати допомогу Аеду своїм флотом та використовувати в кампаніях в Ірландії лише вояків зі своїх володінь в Ольстері.
580 року на прохання Бруде I, короля Піктії, допоміг придушити повстання на Оркнейських островах. Невдовзі на прохання Морканта виступив проти Рідерха I ап Тутагуала, короля Алт-Куїта, якого повалив. Втім не опікувався зміцнення Морканта, а пограбувавши країну, повернувся до себе. 582 року спробував вже захопити частину Піктії, але зазнав невдачі. 583 року захопив острів Мен. Висловлюється думка, що новий король піктів Гартнарт II (посів трон 584/586 року) був сином Айдана. В будь-якому разі за час його панування між Дал Ріадою і Піктією був мир.
585 року Айдан вступив у союз із бриттськими королівствами Регедом, Стратклайдом і Гододіном, спільно з якими виступив проти Берніція. Ця кампанія була однією з останніх спроб бриттів домогтися вигнання англів з півночі Британії. Спочатку у битві біля Беруїна було завдано поразки ворожому королю Фрітувальду, який загинув. Але також загинув Домангарт, син Айдана. 586 року було переможено наступника загиблого Гуссу, який втік до о.Ліндісфарн, а Айданн з союзниками захопили столицю Берніції — Дін-Гуарді. Війська коаліції взяли в облогу деякі з фортець, що залишилися під владою англів, але тут у їхньому війську почалися чвари. Можливо, деякі королі бриттів були підкуплені Гуссою. У результаті Моркант, король Гододдіна, у 590 році підіслав вбивцю до Уріена, короля Регеда. Після смерті Уріена коаліція розпалася, а облога була знята.
590 року Айдан рушив на підкорення союзу південнопіктських племен меатів (верхня течія річки Форт). Незважаючи на перемогу у битві при Лейтрейді (або Лейтрігу) загинув сини Аедана — Артур та Еохайд Фінд. 599 року виступив проти південних піктів, але зазнав поразки в битві біля Стратмора.
Втім успіхи Етельфріта, короля Берніції, у війні проти королівства Гододдін, викликали занепокоєння Айдана, який виступив проти англського короля. У 603 році у битві при Дегсастані Айдан зазнав нищівної поразки. Більшість скоттів загинуло, а сам Айдан втік. Втім англи також понесли чималі втрати, зокрема загинув брат короля Теобальд з усім загоном. За свідченням хроністів, після того як звістка про цю перемогу поширилася Британією, жоден король більш не ризикував воювати з Етельфрітом. Ймовірно в цьому відбито факт такого, що Адин та інші бриттські королі замирилися з Берніцією.
Помер близько 608 року. Йому спадкував син Еохайд Бюде.
Згадки в джерелах Праця Адомнана «Житіє Колумба» (Vita Columbae) бл. 692 року показує, що Аедан був християнином, який пройшов ритуал посвячення на царство на Йоні з рук самого Колумба. Цей епізод є раннім прикладом того, як Церква підтримувала концепцію християнського королівства в кельтських країнах. Також на початку правління Аедана Vita Columbae показує його як важливу постать у встановленні тривалої системи розподілу влади між його власним королівством, правителями, які домінували в північній і центральній Ірландії, та Церквою. На королівській збірці у Друімм Кетт (Druimm Cett) у 575 році були присутні Колумба та Аед мак Айнмуйрех (король Північних У Нейлів і наймогутніший правитель в Ірландії того часу), а також Аедан. Обставини природно передбачають, що монастир Колумба на Йоні виконував якусь важливу дипломатичну роль між королівствами. Збережений фрагмент праці Liber de virtutibus sancti Columbae Кумміне Фінда, аббата Йони (657–669), переповідає пророцтво, яке Колумба сказав Аедану щодо майбутньої розбрату між нащадками Аедана та династією У Нейлів в Ірландії. Як і інші ірландські джерела, Кумміне вважав, що цей «Договір у Друімм Кетт» залишався чинним (забезпечивши два покоління миру), поки не був порушений битвою при Маг Рот у 637 роціBannerman, J. (1974). Studies in the history of Dalriada. Scottish Academic Press. рр. 157-170.
Зацікавленість Аедана королями інших народів Британії та подражання їм відображені в безпрецедентних не-ґельських іменах, які носили декілька його синів і онуків: Conaing < давньоангл. cyning «король»; Artúr (латинізоване Arturius) < ранньоваллійське Art(h)ur < лат. Artōrius; Rígullán < ранньоваллійське Rigwallon (сучасне валлійське Rhiwallon, середньобретонське Rivallen); Morgand < давньоваллійське Morcant (сучасне валлійське Morgan); Nechtan (поширене ім'я серед піктських королів); Predan (що є P-кельтським словом, яке означає просто «бритт» або «пікт»).
Згідно з ірландськими анналами, Аедан атакував Оркнейські острови, що тоді перебували під владою піктів бл. 579 року. Потім, бл. 581 року, він був переможцем у битва при Ману, що може означати або острів Мен, або область, відому як Manau Guotodin (сучасне валлійське Manaw Gododdin) у нинішній східно-центральній Шотландії.
У 603 році Етельфріт, грізний король Берніції, завдав важкої поразки великій армії під проводом Аедана в невстановленому місці під назвою Дегсастан (Degsastan).
Імена як Аедана, так і його батька, Габрайна мак Домангарт, є давньоірландськими та беззаперечно кельтськими. Перше є зменшувальною формою, похідною від загального давньоірландського чоловічого імені Аед. Схоже на назву галльського племені едуї (Aedui). Ім'я батька є зменшувальною формою на основі кельтського слова, що означає «цап, козел»: давньоірл. gabor, валл. gafr.
Аедан мак Габрайн фігурує в кількох ранніх ірландських повістях, зокрема в «Повісті про Кано мак Гартнайна» (Scéla Cano meic Gartnáin). У історії «Народження Монгана» (Compert Mongáin) він постає як король Шотландії у відповідний період і реалістично залучений до війни з англосаксами.
Є кілька свідчень того, що Аедан справив враження на валлійську культуру, ймовірно, через своїх бритських сусідів у Стратклайді. Смерть Аедана мак Габрайна зафіксована в «Анналах Камбрії» (Annales Cambriae) — він єдиний король Дал Ріати, згаданий там. Дуже небагато гельських імен були поширені в Уельсі в ранньому Середньовіччі, і давньоваллійське Aidan — одне з них. Наприклад, Aeðan зустрічається як власне ім'я в «Елегіях Гододіна» (Y Gododdin), що, можливо, є посиланням на самого Аедана мак Габрайна. Серед приблизно 800 особових імен у «Книзі Лландафа» (Llandaf Charters) є чоловіки на ім'я Aidan, які виступають свідками грамот, що датуються бл. 605, бл. 760–765, бл. 935 та бл. 1070–1075 роками. Святий Айден Ліндісфарнський (єпископ у 635–651 роках) був занадто пізнім, щоб бути тезкою першого з них. У «Пророчий хлопчик» (Peiryan Vaban), пророчій поемі, пов'язаній із циклом про Мерліна, Аеддан, син Ґафрана (Aeddan son of Gafran), постає як ворог історичного короля VI ст. Ріддерха Хаела (Rhydderch Hael) зі Стратклайда. У Валлійських Тріадах імена батька та сина переплутані (Gauran mab Aeðan), де він фігурує у Тріаді № 29 як лідер одного з «Трьох вірних військових загонів». Кілька валлійських джерел дають Аедану епітет Bradawg («підступний», «зрадливий»), і у валлійських трактах, пов'язаних із дітьми Бріхана, легендарного засновника Брихейніога (Brycheiniog) у північно-східному Уельсі, ми знаходимо Aidan Bratauc як сина однієї з дочок БріханаKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 17.
Примітки
Література Anderson, M. O. (1980), Kings and Kingship in Early Scotland (2nd ed.), Edinburgh: Scottish Academic Press, ISBN 0-7011-1604-8 Anderson, A. O., & Anderson, M. O. (Eds. & Trans.). (1991). Adomnán’s Life of Columba (Rev. ed.). Oxford University Press. Bannerman, J. (1974). Studies in the history of Dalriada. Scottish Academic Press. Bromwich, R. (Ed. & Trans.). (2014). Trioedd Ynys Prydein: The Triads of the Island of Britain (4th ed.). University of Wales Press. Dobbs, M. C. (1953). Laying the ghosts in Ardnamurchan. Scottish Gaelic Studies, 7(1), 89–93. Enright, M. J. (1985). Iona, Tara, and Soissons: The origin of the royal anointing ritual. Walter de Gruyter. Herbert, M. (1988). Iona, Kells, and Derry: The history and hagiography of the monastic familia of Columba. Oxford University Press. Jarman, A. O. H. (1951). Peiryan Vaban. The Bulletin of the Board of Celtic Studies, 14(2), 104–108. Sharpe, R. (Trans.). (1995). Adomnán of Iona: Life of St Columba. Penguin Books. Smyth, Alfred P. (1984), Warlords and Holy Men: Scotland AD 80–1000, Edinburgh: Edinburgh UP, ISBN 0-7486-0100-7 Fraser, James E. (2009), From Caledonia to Pictland: Scotland to 795, The New Edinburgh History of Scotland, vol. 1, Edinburgh: Edinburgh University Press, ISBN 978-0-7486-1232-1