Анна Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська (, 24 жовтня 1739 — 10 квітня 1807) — брауншвейзька принцеса з династії Вельфів, донька герцога Брауншвейг-Люнебергу князя Брауншвейг-Вольфенбюттелю Карла I та прусської принцеси Філіпіни Шарлотти, дружина герцога Саксен-Веймару та Саксен-Айзенаху Ернста Августа II. Регентка обох герцогств у 1759—1775 роках при малолітніх синах. Покровителька мистецтв, композиторка.
На її честь у 1991 році була названа Бібліотека герцогині Анни Амалії у Веймарі.
Біографія Дитинство та юність Народилась 24 жовтня 1739 року у Вольфенбюттелі. Була п'ятою дитиною та другою донькою в родині герцога Брауншвейг-Люнебергу князя Брауншвейг-Вольфенбюттелю Карла I та його дружини Філіпіни Шарлотти Прусської. Мала старшу сестру Софію Кароліну та братів Карла та Крістіана, який за два роки пішов з життя. Ще один брат помер до її народження. Згодом сімейство поповнилося вісьмома молодшими дітьми, з яких шестеро досягли дорослого віку.
Подружнє життя батьків було щасливим. Разом вони просували культуру та мистецтво. Матір, освічена й талановита жінка, з дітьми віддавала перевагу суворій манері поведінці, яка узгоджувалась для неї з почуттям обов'язку.Стаття Ulrike Sbresny «Preußische Strenge und Liebe zur Kultur» від 22 лютого 2016 року Анна Амалія у своїх мемуарах писала, що в дитинстві відчувала себе занедбаною та самотньою.Стаття Ulrike Sbresny «Das Glück der Bildung» від 16 жовтня 2015 року До 1753 року сімейство мешкало у Вольфенбюттельському замку, після чого переїхали до нової резиденції у Брауншвейг. Літню пору року проводили у замку-палаці Зальцдалюм, де влаштовувались пишні придворні святкування. Тамтешній сад у стилі бароко 1750 року переробили на сад рококо. Брауншвейзька резиденція не була завершеною, її будівництво тривало і після одруження Анни Амалії.Стаття «Історія Брауншвейзьких замків» Освіту принцеса отримала відповідну дівчатам свого статусу. Найважливішою складовою вважалися релігійні настанови протестантства, які велися як німецькою, так і французькою мовами. Наставниками Анни Амалії були богослови Йоганн Єрузалем і Маттіас Міттельштедт. Окрім цього, дівчині вчителями колегіума КаролінумАнна Амалія, герцогиня Саксен-Веймарська викладалися історія держав, регентів та імперій, природничі науки, математика, німецька, англійська та французька мови й німецька література, музикаВикладав композитор Фрідріх Готтлоб Флейшер. й образотворче мистецтво. Також принцеса навчалася танцювати та грати на фортепіано. Придворна поведінка, у тому числі сувора ієрархія й поводження з численними відвідувачами та розваги у вигляді концертних та оперних заходів, теж були частиною її виховання.
Подружнє життя У 16 років була видана заміж за 18-річного герцога Саксен-Веймару та Саксен-Айзенаху Ернста Августа II. Вінчання пройшло 16 березня 1756 року в Брауншвейзі. З приводу радісної події був даний гарматний салют зі 150 залпів.Peter Merseburger: Mythos Weimar: Zwischen Geist und Macht, München 2000, стор. 1762. Наречений офіційно був монархом вже тривалий час, але фактичне правління у його країнах регентство завершило лише за три місяці до весілля. Анна Амалія відмовилася від претензій на брауншвейзький престол за себе та своїх дітей.
Хоча шлюб був організований з політичних мотивів, чоловік поділяв прихильність Анни Амалії до музики та театру. Після прибуття до столиці, подружжя зробило перші кроки до розвитку культури у Веймарі, спонсоруючи придворний театр. Наступного року Анна Амалія народила спадкоємця. Всього у подружжя було двоє синів. Герцогиню один із сучасників змальовував так:«Вона маленька на зріст, гарна на вигляд, має красиві руки й ноги, легку, але величаву ходу, говорить гарно, але швидко, і в ній багато захоплюючого та приємного».
Ернст Август II за часів свого володарювання майже не проявив себе чимось особливим. Всі державні справи він передав у ведення канцлера Генріха фон Бюнау. Втім, герцог залишився відомим своїм покровительством розведенню картоплі.Картопля у герцогстві Саксен-Веймар З дитинства маючи слабке здоров'я, він помер у двадцятирічному віці. Молодший син подружжя народився вже за три місяці після його смерті. Анна Амалія другого шлюбу не брала.
Регентство
Сама герцогиня у своїх спогадах писала:«У мої 18 років почалася найбільша епоха мого життя. Я вдруге стала мамою, овдовіла, стала регентом опіки. Швидкі зміни, які наступали одна за одною, викликали в моїй душі таке хвилювання, що я не могла прийти до тями. Злиття ідей, почуттів, все нерозвинене, відсутність друга, до якого можна було б звернутися. Я відчувала свою некомпетентність, але все ж мала знайти все в собі».Стаття Тілмана Краузе «Недооцінена мати німецької класики» у газеті «Die Welt» від 9 червня 2007 року
Анна Амалія була обрана чоловіком регентом для неповнолітнього сина, але, оскільки сама ще не досягла повноліття, перший час опіку здійснював її батько. Хоча він був представлений у Веймарі своїм віце-канцлером, між Карлом I та донькою встановився тісний контакт. І навіть коли вона перебрала на себе обов'язки, продовжувала регулярно звертатися за допомогою до батька. Разом з тим, його порад дотримувалася не завжди.
Верховною опікою держави у герцогствах Веймарському та Айзенахському від імені своїх неповнолітніх синів Анна Амалія самостійно відала від 30 серпня 1759 року. Монети з її монограмою мали на номіналі абревіатуру FSWUEOVM, що означало «Монета держави Верховної опіки Князівства Саксен-Веймар та Айзенах».Gerhard Schön: Deutscher Münzkatalog 18. Jahrhundert. 3. Auflage. München 2002, стор. 841–843, 1107. Незважаючи на свою молодість та недосвідченість у державних справах, герцогині вдалося подолати всі труднощі, особливо фінансові, за допомогою розумних і компетентних радників.Georg von Dadelsen: Anna Amalia. In: Neue Deutsche Biographie. Band 1, Duncker & Humblot, Berlin 1953, ISBN 3-428-00182-6, стор. 302. Жінка розпочала реформи судової системи, поліції (соціальна та регуляторна політика) та освіти, але вони залишилися незавершеними через супротив станів.250 жінок-композиторок. Анна Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська.
Міські укріплення за часів її правління були значною мірою зруйновані. Камні з них використовувалися для будівництва домівок. З фортифікацій залишилися лише касова вежа, що слугувала складом для боєприпасів та амуніціїНаразі використовується як студентський клуб. , міська стіна біля верхнього рову і міська вежа, яка мала стати приміщенням для зберігання бібліотеки. Таким чином, було створено простір для розширення міста.
Верховним вихователем синів у 1762 році Анна Амалія призначила графа фон Шліца фон Герца, хоча відносини між ними завжди були недовірливими. У 1772 році вона запропонувала долучитися до групи вихователів принців поету Крістофу Мартіну Віланду.Auserlesene Bibliothek der neuesten deutschen Litteratur, Band 3. Meyer: Auserlesene Bibliothek der neuesten deutschen Litteratur. Meyer, 1773, стор. 678. Той не був шанувальником абсолютизму, але можливість впливу на майбутнього герцога приваблювала його, і у вересні літератор прибув до Веймару. 1774 року герцогиня, за порадою прусського кронпринца, вирішила найняти поета Карла Людвіга фон Кнебеля вихователем молодшого сина та призначила його на посаду гофмайстра. Кнебель, який отримав чин фенриха у прусському війську, мав підготувати юнака до військової служби.Jakob Minor: Karl Ludwig von Knebel. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 16, Duncker & Humblot, Leipzig 1882, стор. 275–278. Adalbert Elschenbroich: Knebel, Karl Ludwig von. In: Neue Deutsche Biographie. Band 12, Duncker & Humblot, Berlin 1980, ISBN 3-428-00193-1, стор. 169–171.
У 1766 році Анна Амалія ухвалила рішення про перенесення бібліотеки з жилого замку до нещодавно обставленого у стилі рококо залу в Зеленому палаці.Історія бібліотеки Анни Амалії крізь століття. Протегуючи культурі, у 1771 році вона запросила до Веймару акторську трупу швейцарця Абеля Зейлера, що вважалася найкращим акторським колективом Німеччини того часу."Herzogin Anna Amalie von Weimar und ihr Theater," in Robert Keil, Goethe's Tagebuch aus den Jahren 1776–1782, Veit, 1875, стор. 69. Після свого прибуття у жовтні, трупа виступала тричі на тиждень для обраних гостей при герцогському дворі й отримувала щедру зарплатню. Правителька продовжувала сама брати уроки композиції та гри на фортепіано у тодішнього ведучого музиканта Веймару Ернста Вільгельма Вольфа та зібрала коло себе гурток музикантів. Композитор Крістіан Ф. Д. Шубарт писав: «Особи першого рангу виступають на публічних концертах і змагаються з віртуозами». За її запрошенням також, отримав роботу як пангофмайстр, а згодом — як професор місцевої гімназії, критик та фольклорист Йоганн Карл Август Музеус.Hans Peter Neureuter: Musäus, Johann Karl August. In: Neue Deutsche Biographie. Band 18, Duncker & Humblot, Berlin 1997, ISBN 3-428-00199-0, стор. 623. Під час голоду 1771—1772 років, що забрав життя безлічі людей і тварин, роздавала народу продукти, які важко здобула сама.Жіночі біографії. Герцогиня Анна Амалія Не всі ініціативи герцогині були підтримувані. 6 травня 1774 року сталася велика пожежа у Веймарському замку, з великою ймовірністю, спричинена підпалом населенням міста, яке протестувало проти сбору, названого «повивальна копійка», введеного у 1771 році для забезпечення навчання акушерок та фінансування пологового будинку, що народ вважав непристойним. Внаслідок пожежі, придворний театр у північному крилі будівлі був зруйнований, акторська трупа, отримавши зарплатню за чверть року та рекомендаційні листи, виїхала до двору Ернста II у Готу. Герцогиня переселилася до барокового двоповерхового міського палацу, нещодавно збудованого на місці колишнього францисканського монастиря.Віттумпале у Веймарі
Стала ініціаторкою запрошення до Веймару Йоганна Вольфганга фон Гете, який прибув до герцогства у листопаді 1775 року, вже після передачі її повноважень синові, що відбулося 3 вересня. Німецький поет вважав, що звільнення від влади стало полегшенням для жінки, оскільки її рішучий, енергійний та не схильний до компромісів характер наражав її, як регентку, на численні конфлікти. Спокійне усвідомлення того, що вона виконала свій обов’язок, супроводжувало Анну Амалію у приватне життя, де вона почувалася щасливою, оточена мистецтвом, наукою та природою.Gertrud Bäumer. Goethes Freundinnen. Briefe zu ihrer Charakteristik. 1919.
Подальше життя
Завершивши регентство, Анна Амалія продовжила жити у палаці, куди переїхала після пожежі, але придбала його у свою власність за 20 100 рейхсталерів. Протягом 1775 року в будівлі оформлювалися інтер'єри. Розпис стелі виконав художник Адам Фрідріх Озер. Не забуваючи коріння, на видному місці герцогиня розмістила портрети своїх батьків. Названий Віттумпале, палац слугував основною резиденцією герцогині до її смерті. Літо колишня правителька проводила у палацах Еттерсбург (1776—1780) і Тіфурт, який став її улюбленим місцем. Звільнена від усіх офіційних обов'язків, вона повністю присвятила себе художнім і науковим інтересам. Прагла дізнаватися та обговорювати нові ідеї, ділитися естетичними враженнями з друзями, практикувати та перевіряти власні навички та знання.
У своїх маєтках організувала безліч культурних заходів, театральних постановок, концертів, наукових та мистецьких лекцій і читань. Навіть будучи лише герцогинею-матір'ю, мала сильний вплив на культурне життя Веймару своїм «бічним двором».У XIX столітті його почали йменувати Веймарським двором муз. Їй удалося зробити столицю країни центром інтелектуального життя Німеччини.Велика данська енциклопедія. Анна Амалія Всупереч традиціям, відкрито підтримувала талановитих недворян, літераторів і музикантів. Була щедрим меценатом.