Костянтин Іванович Вели́чко (1856—1927) — російський і радянський військовий інженер, інженер-генерал, заслужений ординарний професор Миколаївської інженерної академії.
Життєпис Народився 20 травня (1 червня) 1856 року в містечку Короча Курської губернії. Батько, Іван Іванович Величко (1787—1858), генерал-майор, походив з роду прилуцьких дворян Величків, які вели свій родовід від Якова Степановича Величка, І-го полкового осавула Прилуцького полку Війська Запорозького (1742—1764). Мати, Єлизавета Григорівна, вроджена Золотарьова, з дворян, поміщиця, володіла маєтками в Корочанському повіті Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. — Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д. О., 2021. — С. 17-19.Борис Гузь. Генерал К. І. Величко — невідомі сторінки біографії..
Свого батька не знав, виховувався в маєтку матері, а потім визначальну роль у виборі його життєвого шляху відіграв брат матері (1837—1891), генерал-лейтенант (1886), який служив по Генеральному штабу.
К. Величко здобув освіту в 2-й Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, потім закінчив Миколаївське інженерне училище (1875), брав участь у російсько-турецькій війні.
В 1881 р. закінчив Миколаївську інженерну академію і був залишений при ній викладачем, з 1891 р. — екстраординарний професор. Служив у Головному Інженерному управлінні, полковник (1893). З 1895 р. — керівник справами комісії з озброєння фортець, постійний член Інженерного комітету Головного інженерного управління (1895—1903). З 1901 р. –заслужений ординарний професор, генерал-майор (1901).
Взяв участь у російсько-японській війні (1904—1905), перебував у розпорядженні Командувача Манчжурської армії, генерал для особливих доручень.
З 1905 р. служив помічником начальника Головного інженерного управління, генерал-лейтенант (1907), з 1910 р. — постійний член Головного фортечного комітету, продовжував викладання в інженерній академії.
З 1914 р. був на Південно-Західному фронті, перебував у розпорядженні Головнокомандувача арміями, з 1916 р. — начальник інженерів армій Південно-Західного фронту, інженер-генерал (1916).
К. Величко був автором численних праць і проектів по фортифікації фортець та укріплень. За його кресленнями і вказівками будувалися військові фортеці на західних кордонах і на Далекому Сході. Він був автором проекту фортеці Порт-Артур. У роки I-ї світової війни запропонував нову форму інженерного оснащення місцевості для наступу — інженерні плацдарми. Вперше такий плацдарм був створений при підготовці Брусиловського прориву. Форт Величка за проектом 1909 р. став опорним пунктом піхоти. Також з 1910 р. був головним редактором багатотомної Військової енциклопедії.
Притримувався консервативно-монархічних поглядів, був членом монархічної православно-консервативної суспільно-політичної організації «Російські збори», створеної його племінником Василем Величком, входив до складу Ради «Російських зборів»Воинство святого Георгия: жизнеописания русских монархистов начала XX века. — СПб., 2006. — С. 726.. У листопаді 1917 р. перейшов на бік радянської влади, в лютому 1918 р. добровільно вступив у Червону армію, керував інженерною обороною Петрограда. Далі очолював колегію з інженерної оборони при Центральному військово-технічному управлінні, а з 1919 р. був членом Інженерного комітету Головного військово-інженерного управління.
У серпні 1920 р. був заарештований ВНК у справі «Польської організації військової», але відбувся, як писали, «легким переляком».
В 1925 р. був притягнутий до суду військового трибуналу за «недбале ставлення до обов'язків по службі», яке проявилось «у невстановленні фактів зловживань» начальника інженерів Петроградського укріпрайону, але був виправданийМаляров В. М. Рабочие войска в эпоху больших потрясений. Часть 2. Рабочие войска Красной и Белой армий в годы Гражданской войны и иностранной военной интервенции. — Электронное научное издание. Альманах «Пространство и время», т. 8, вып. 2, 2015..
З 1923 р. — професор фортифікації у Військово-інженерній академії ім. Куйбишева. За роки викладацької роботи виховав плеяду військових інженерів, в числі яких був, зокрема, генерал Д. М. Карбишев.
Помер 15 травня 1927 р. в Ленінграді. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в сімейному похованні поряд з дядьком, генерал-лейтенантом В. Г. Золотарьовим та першою дружиною Вірою МихайлівноюПетербурзький некрополь. .
Сім'ї Перша дружина (1879) Віра Михайлівна, вроджена Абросимова (1858—1900), діти: Лев Костянтинович Величко, (1881—1886); Маргарита Костянтинівна Величко (Мультановська), нар. 1883; Ксенія Костянтинівна Величко (Кірсанова), нар. 1888; Віра Костянтинівна Величко (Вебер), нар. бл. 1892.
Друга дружина (бл. 1905) Єлизавета Василівна, вроджена Томас.
Нагороди Ордени: св. Станіслава 3-го ступеня (1887), св. Анни 3-го ступеня (1891), св. Станіслава 2-го ступеня (1895), св. Анни 2-го ступеня (1896), св. Володимира 3-го ступеня (1903), св. Станіслава 1-го ступеня з мечами (1905), св. Анни 1-го ступеня з мечами (1905), св. Володимира 2-го ступеня (1911), Білого Орла з мечами (1915). Іноземні ордени: Румунський Королівський офіцерський хрест (1886). Золота зброя «За хоробрість» (1906).
Примітки
Посилання Биография Величко К. И. на сайте «Хронос». Величко Константин Иванович. — Русская армия в Первой мировой войне. Величко Константин Иванович. — Офицеры Российской императорской армии. Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д. О., 2021. — 360 с. — Розділ 1.1. Прилуцький рід Величків. — С. 7-58. Борис Гузь. Генерал К. І. Величко — невідомі сторінки біографії.
Література