Володимир Олексійович Левін ( 28 вересня 1939, Алмати, Казахстан) — радянський і російський вчений-механик, спеціаліст у галузі механіки суцільних середовищ. Академік РАН.
Біографія Володимир Олексійович Левін народився 28 вересня 1939 року в місті Алмати . Його батьки були вчителями: батько — викладач математики, мати — Ганна Андріївна Горячова — викладач історії. Закінчив 25-у середню школу Алмати.
В 1956 році вступив на механіко-математичний факультет МДУ імені М. Ломоносова, який закінчив у 1961 році по кафедрі гідромеханіки.
В 1964 році закінчив аспірантуру там же, його вчителем був Чорний Горимир Горимирович. Працював у ЦІАМ імені П. І. Баранова (1964—1968).
У перший день виробничої практики студенту 5-го курсу механіко-математичного факультету МДУ В. Льовину керівник практики Чорний Горимир Горимирович запропонував подивитися експериментальний запуск іонного двигуна, що розробляється ЦІАМ. Експеримент, який несподівано готувався довго і ретельно закінчився повною катастрофою: двигун вибухнув з значним шумом. Повернувшись до керівника, В. Левін спробував з гумором переказувати побачене: і розліт установки на дрібні шматочки, і їдкий дим, що валив клубами, і подальші «вибухи» ненормативної лексики… Г. Г. Чорний змінив в особі: "Треба було тебе спочатку заставити копати траншеї.
В 1965 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук (тема роботи — «Деякі завдання динаміки газу, утвореного зарядженими частинками»)..
З 1968 — в Інституті механіки МДУ. Завідувач лабораторії газодинаміки вибуху та реагуючих систем (з 1979 року) . Одночасно викладав на мехматі МДУ; з 1969 року В. А. Левін читав для студентів кафедри гідромеханіки спеціальний курс «Поширення ударних та детонаційних хвиль у горючій суміші газів» .
В 1976 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук (тема дисертації- «Поширення ударних і детонаційних хвиль у горючій суміші газів»)..
В 1984 року отримав звання професора кафедри гідромеханіки механіко-математичного факультету МДУ; продовжував працювати на цій кафедрі до 2008 .
31 березня 1994 року був обраний член-кореспондентом РАН, а з 25 травня 2006 року став дійсним членом РАН (по Відділенню енергетики, машинобудування, механіки та процесів управління).
З 1994 року Левин працював також в Інституті автоматики та процесів управління Далекосхідного відділення РАН, був заступником директора з наукової роботи (з 2004 року виконував обов'язки директора), був завідувач відділу математичного моделювання, механіки та моніторингу природних процесів.
Член Російського національного комітету з теоретичної та прикладної механіки (1985), член Наукової ради РАН з горіння (1987). Професор Варшавського університету (1979) . Є членом низки дисертаційних рад із присудження докторських та кандидатських ступенів, членом редколегії журналів «Доповіді Академії Наук», «Фізика горіння та вибуху», «Інженерно-фізичний журнал», «Сибірський журнал індустріальної математики» .
З 2008 року — завідувач кафедри обчислювальної механіки механіко-математичного факультету МДУ . Читає студентам мехмата курс «Поширення вибухових та детонаційних хвиль у газах» . Є науковим керівником магістерської програми «Чисельне моделювання завдань МСС з використанням сучасних високопродуктивних обчислювальних систем» в рамках напряму «Механіка та математичне моделювання» .
Наукова діяльність До основних областей наукових інтересів Володимира Олексійовича Левіна відносяться:
теорія вибуху і детонації в різних середовищах; динаміка реагуючих середовищ; рух тіл з великими швидкостями в атмосфері з урахуванням фізико-хімічних перетворень; знаходження оптимальних аеродинамічних форм; теорія газодинамічних лазерів.
У цих областях ним отримані фундаментальні результати.
В 1961 році Володимир Левін досліджував розліт згустків заряджених частинок та плазми.
В 1963 вирішив завдання про нейтралізації потужних іонних потоків електронами.
В 1967 Володимир Левін і Горимиром Чорний відкрили асимптотичні закони поведінки перестиснутих детонаційних хвиль при їх віддаленні від місця ініціювання; при цьому було показано, що плоска хвиля детонації асимптотично прагне режиму Чепмена-Жуге, а циліндрична та сферична хвилі переходять до цього режиму вже на кінцевій відстані від місця виникнення.
Тоді ж, у 1967—1968 роках, В. А. Левін спільно з Віктором Коробейніковим досліджував ініціювання детонації в горючій суміші газів за допомогою вибуху, вивчивши стійкість детонаційних хвиль і теоретично обґрунтувавши виникнення коливальних режимів обтікання тіл такою сумішшю газів .
Завдання про точковий вибух у горючій суміші газів Володимир Левін досліджував для течій з плоскою, циліндричною і сферичною симетрією з урахуванням кінцевої швидкості хімічних реакцій, що протікають; при цьому для рухів з циліндричними та сферичними хвилями була встановлена залежність мінімального радіуса області, при якій в навколишньому просторі реалізується детонація від величини тиску всередині даної області. Було також проведено дослідження хвильових процесів при поширенні детонації в плоских каналах складної форми, заповнених стехіометричною водень-повітряною сумішшю, що знаходиться при нормальних умовах, з урахуванням реальної кінетики хімічної взаємодії. Левіним було також досліджено ініціювання сферичної та циліндричної детонації в горючій суміші водню з хлором при підведенні енергії електричним розрядом до суміші.
Левіним виконано цикл досліджень щодо виникнення та поширення вибухових та детонаційних хвиль у горючій суміші газів аж до переходу в режим Чепмена — Жуге. Він виявив і обґрунтував наявність критичної величини енергії вибуху, починаючи з якої відбувається ініціювання детонації, вказав на існування в газосвесях багатофронтових режимів детонаційного горіння ; Дані результати знайшли застосування в ряді галузевих організацій при проєктуванні та розробці зразків нової техніки. Досліджуючи течії у надзвукових соплах газодинамічних лазерів, він знайшов оптимальні профілі сопел та початкові параметри складу робочої суміші газів. Запропонував новий тип імпульсного ГДЛ — імпульсно-періодичний електроіонізаційний лазер з несамостійним розрядом, провівши при цьому повний розрахунок і теоретичний аналіз його роботи з виявленням оптимальних умов такого лазера .
Володимир Левін, виявив новий клас аеродинамічних форм головних частин літальних апаратів, які мають (порівняно з осесиметричними формами) істотно менший хвильовий опір, володіючи вищою аеродинамічною якістю. Виявив оптимальні форми зондів, що можуть рухатися в атмосфері Юпітера, для яких променистий приплив енергії мінімальний. Виявив якісно новий ефект стабілізації затуплених конічних тіл шляхом вдування газу з їхньої носової частини. У 1988 році спільно з П. Ю. Георгієвським висунув ідею використання локалізованого енерговкладу в потік, що набігає, що дозволяє знизити опір тіла, що летить з надзвуковою швидкістю. Теоретично обґрунтував та експериментально підтвердив новий закон подібності при надзвуковому обтіканні плоских поверхонь із сильним розподіленим вдувом. Досліджуючи взаємодію затупленого тіла, що швидко летить, з тепловою неоднорідністю, Володимир Левін виявив і пояснив ефект кумуляції енергії на його поверхні (даний ефект викликає різку зміну аеродинамічних навантажень, яка може призвести до руйнування літального апарата) .
Під керівництвом Володимира Левіна проведено великий пласт робіт, пов'язаних із дослідженням фізичних процесів в океані, великомасштабних атмосферних явищ, тайфунів з використанням методів супутникового моніторингу, математичного моделювання та паралельних обчислень.
Співавтор близько 250 наукових публікацій, Левін є автором 16 винаходів у галузі аеродинаміки, газової динаміки, горіння, детонації, електромагнітної газодинаміки, теорії плазми тощо. Серед його учнів — 33 кандидати наук, з яких 5 захистили докторські дисертації.
Відзнаки 28 вересня 2009 року Президент Російської Федерації Медведєв Дмитро Анатальович, вітаючи академіка Володимира Левіна з 70-річчям, писав: «Великий фахівець у галузі надзвукової аеродинаміки та фізики вибуху, своїми відкриттями Ви забезпечили лідерство вітчизняної науки з цілого ряду фундаментальних напрямів . А результати Ваших досліджень широко застосовують у ракетно-космічній промисловості, служать зміцненню оборонного потенціалу нашої країни»Медведев Д. А. .
Нагороди і премії
Лауреат Державної премії Російської Федерації (2002) — за цикл робіт «Ініціювання та поширення хвиль детонації у відкритому просторі» (спільно з В. В. Марковим, Г. Г. Чорним, А. А. Борисовим, С. М. Когарка, А. А. Васильєвим, В. П. Коробейниковим (Посмертно), В. В. Митрофановим (посмертно)) Лауреат премії С. А. Чаплигіна (АН СРСР, 1975) — спільно з Р. р. Чорним Лауреат премії М. Є. Жуковського зі срібною медаллю (1981) — спільно з І. І. Ліпатовим, В. Ф. Захарченко Лауреат премії М. В. Ломоносова I ступеня (МДУ, 1991) — за цикл робіт «Надзвукове обтікання тіл за наявності зовнішніх джерел енерговиділення» (спільно з П. Ю. Георгієвським та К. В. Краснобаєвим) Медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня (1999) — за великий внесок у розвиток вітчизняної науки, підготовку висококваліфікованих кадрів та у зв'язку з 275-річчям Російської академії наук Орден Пошани (2011) — за великий внесок у розвиток вітчизняної науки та багаторічну плідну діяльність Медаль М. В. Келдиша (2011) — за заслуги перед вітчизняною космонавтикою Медаль Нюми Мансона (2013) — за видатний внесок у дослідження динаміки вибуху та реагуючих систем Звання «Заслужений професор Московського університету» (2014)
Публікації
Окремі видання
Деякі статті
Механіка детонації та вибуху
— С. 240—259.
Динаміка реагуючих середовищ
Оптимізація аеродинамічних форм
Примітки
Література
Посилання
Биографические сведения на сайте «Летопись Московского университета»