Сесіл Генрі Мірз (,  — ) — англійський військовий, професійний мандрівник, найбільш відомий участю в Британській антарктичній експедиції під керівництвом Роберта Скотта.

Народився в Ірландії у родині військового шотландця. З ранніх років проявляв жвавість характеру та любов до пригод, тривалий час жив в Індії та Китаї, брав участь в Англо-бурській та Російсько-японській війнах. Побував на Камчатці та в Сибіру, займався торгівлею хутром. У 1907—1908 роках здійснив подорож у Сичуань. У 1910 році його познайомили з Робертом Скоттом, який доручив йому закупити в Росії їздових собак і поні, звичних до суворого клімату. Закуплених тварин (34 собаки та 20 коней) мали переправити з Владивостока до Нової Зеландії, звідти забрати на експедиційне судно. Мірз погано знався на тваринах, але найняв добрих фахівців — Дмитра Гірєва та Антона Омельченка, які також приєдналися до антарктичної експедиції. В Антарктиді Мірз брав участь у закладанні проміжних складів, і дістався підніжжя льодовика Бірдмора. З невідомої причини він звільнився зі штату експедиції, і в березні 1912 року покинув Антарктиду. Під час Першої світової війни служив у Фландрії, потім перевівся в авіацію. Після закінчення війни служив у Японії чиновником місії зі створення військово-повітряних сил, дослужившись до звання підполковника. Після 1920 року переїхав до Канади, де й помер від наслідків тропічних захворювань.

Попри насичене подіями життя, Мірз залишився в історичній пам'яті лише як учасник експедиції Роберта Скотта. Про свій досвід роботи в експедиції «Терра Нова» та подальшу військову кар'єру Сесіл Мірз нічого не публікував і не висловлювався публічно; і він не вів щоденників. Його перша біографія побачила світ лише 2008 року.

Роки становлення

Сесіл Мірз народився 14 лютого 1877 року в будинку свого діда в Ініштизі, графство Кілкенні. Від наслідків пологів його мати Гелена Джейн, уроджена Таунсенд, — померла через п'ять днів. Батько-шотландець Генрі Джон Мірз був військовим на дійсній службі, який у складі полку Королівських шотландських фузилерів був відправлений до Індії, де одружився вдруге. Сесіл залишався в Ірландії під опікою та вихованням діда, у трирічному віці його забрала до себе тітка (сестра нової дружини майора Мірза), яка жила в Ері (за іншою версією, в Кенті). У дуже ранньому віці він проявляв вольові та інтелектуальні якості; за власними спогадами, він навчився читати в чотири роки без жодного повчання з боку. У п'ятирічному віці його віддали до школи, а потім у пансіон при . Його батько отримав призначення до Бедфордширського полку, син зміг провести з ним кілька тижнів, а потім майора знову направили до Індії. Перебуваючи в Бірмі, Генрі Мірз спробував залишитися в цій країні, але побудований ним будинок спалили повстанці. У 1887 році Сесіла віддали в оксфордську школу Лейс, а наступного року — до школи в Вокінгу, в якій він навчався протягом чотирьох років. Коли його батько з мачухою повернувся до Англії, Мірз-старший служив у Королівській кінній гвардії, а Сесіл жив удома, відвідуючи уроки вдень. До шістнадцятиліття помисли юного Сесіла були пов'язані з військовою службою, він успішно впорався з іспитами, але його забракувала медична комісія, яка знайшла, що в нього занадто малий об'єм грудної клітки. Тоді Сесіл Мірз вирішив залишити Англію та пошукати щастя в колоніях. Його батько був багатим, тому Мірз-молодший міг не дбати про заробітки. У 1894 році Сесіл вирушив до Більбао для вивчення іспанської мови, а в 1895 році перебрався до Італії (в Торре-Пелліче). У 1896 році він вирушив до Індії.

Опинившись у Курзі, Сесіл Мірз заснував кавову плантацію, якою займався два роки. Йому вдалося вступити до складу збройних сил — добровільний полк стрільців Курга та Майсура, який комплектувався працівниками та власниками місцевих кавових плантацій. У 1899 році Мірз з невідомої причини кинув плантацію та відплив до Владивостока. Напевно, він зацікавився Уссурійським краєм і Маньчжурією, адже здійснив подорож до Пекіна. Чим саме він займався в Росії та Китаї невідомо, документальних джерел за цей період його життя не виявлено. Імовірно, він займався хутряною торгівлею, і певною мірою опанував основи розмовних російської та китайської мов. Того року його батько овдовів удруге. Сесіл Мірз, ймовірно, мав якесь відношення й до придушення Боксерського повстання.

Після початку Другої англо-бурської війни Каледонське товариство Йоганнесбурга створило кавалерійський підрозділ, до якого приймали шотландців, які осіли в Південній Африці, або австралійців шотландського походження. У списках особового складу Першого шотландського кавалерійського полку (1-й Единбурзький ескадрон) від 23 грудня 1901 року зазначався і Сесіл Мірз. Коли саме він перебрався з Китаю та Росії до Південної Африки достеменно невідомо, хоча непрямі дані свідчать, що він побував і в Единбурзі, де постійно проживав його батько. Шотландська кіннота брала активну участь у бойових діях від початку січня 1902 року до закінчення війни в травні того ж року, однак у списках учасників битв ім'я Мірза не значилося. Хоча він перебував серед демобілізованих осіб, які виявили бажання повернутися до Шотландії. Далі у його біографії є майже річний провал. Відомо, що у червні 1903 року він перебував на Камчатці, де знову торгував хутром, а у вересні 1904 року мешкав у Сіетлі. Приблизно в ці роки Мірз здійснив подорож на собачих упряжках до мису Челюскіна протяжністю 2000 миль, але подробиці цього вояжу практично невідомі.

Подорожі Китаєм

Від російсько-японської війни до прибуття в Сичуань Про участь Сесіла Мірза в Російсько-японській війні існують лише уривчасті відомості. Після битви під Мукденом він опинився в ув'язненні, до того служив інструктором, але невідомо, коли саме і в якій армії. У листопаді 1905 року на борту судна, що йшло з Йокогами в Шанхай, Мірз вперше зустрітися з фотографом Гербером Понтінгом, і приєднався до нього як знавець справ Сходу та перекладач.Сесіл Мірз не згадувався серед акредитованих журналістів на театрі російсько-японської війни, та не перебував на службі британської армії або Королівського військово-морського флоту, що викликало припущення про його роботу на розвідувальні органи.

У 1906 році відставний лейтенант Джон Брук спробував досягти витоку Брахмапутри. Про те, як перетнулися плани двох мандрівників, відомо з промови Мірза, сказаної в Лондонському археологічному товаристві. Брук у червні 1906 року залишив Шанхай і через три місяці прибув до Сініна, де разом з главою британської християнської місії зустрівся з Далай-ламою, який залишив Лхасу. У грудні 1907 року у Тяньцзіні перетнулися шляхи Брука та Мірза, який тоді завершував чергову поїздку до Маньчжурії. Вже 26 грудня Сесіл Мірз виїхав до Ханькоу, звідки 1 січня 1908 року вирушив пароплавом до Їчана. Далі за 100 лянів сріблом (приблизно 15 фунтів стерлінгів) вдалося найняти будинок на воді, подорож на якому до Чунціна зайняла двадцять один день. Його буксирувала джонка з екіпажем близько двадцяти осіб. Дуже багато клопоту завдало розмитнення наукового обладнання та зброї: китайські чиновники вимагали надати документи про купівлю кожного предмета спорядження та витяг з оцінки їхньої ринкової вартості. Оскільки британський віцеконсул вирушив на полювання та не залишив розпоряджень, врешті-решт було вирішено оголосити, що спорядження — китайське, куплене в Шанхаї.

З Чунціна необхідно було дістатися Ченду, що вимагало подолання 256 миль сухим шляхом; багато клопотів завдало перепакування всіх вантажів у 50-фунтові мішки, які несли на коромислах кулі. Піші гінці доставляли пошту з Чунціна до Ченду, естафетою долаючи за добу від 60 до 80 миль. Мандрівників вразили величезні фруктові плантації та неймовірна дешевизна плодів: на одну англійську пенні можна було придбати шістнадцять мандаринів (за умови повернення цедри продавцю), а за половину пенні — чотири фути стебел цукрової тростини. Дорогою караван англійців постійно обганяли низки кулі, які доставляли в кошиках кам'яне вугілля. Лейтенант навіть отримав дозвіл на відвідування шахти (Мірз рушив далі і його довелося наздоганяти). Брук переконався, що вугілля доброї якості, й умови праці робітників були прийнятні для початку XX століття: шахтне кріплення було побілено, а «китайські гірники були добре одягнені та виглядали здоровими». Не менше англійців вразили соляні колодязі — деякі з них сягали глибини 3000 футів і створювалися століттями. Свердловини бурили залізним свердлом, насадженим на безліч бамбукових валів. Розсіл викачували за допомогою лебідок, запряганих волами. З деяких свердловин надходив природний газ, який використовувався для випаровування солі. У місті Брук і Мірз зустріли місіонера , втім, основною метою їх було полювання на місцевих диких яків, не вивчених тоді біологічною наукою. Брук, Мірз і Фергюсон діяли окремо один від одного, іноді розлучаючись на кілька тижнів. Нарешті, двоє мандрівників вирішили разом обстежити печери, розташовані на околицях, і відвідати територію племені лоло. Британський віцеконсул Фокс представив Брука князю Су, наміснику вождівства Васу, де паслась велика дичина.

Полювання виявилося вдалим, а князь настільки пройнявся європейцями, що запросив їх у родову фортецю Тунлін. Брук розважав своїх тубільних господарів фонографом. Мірзу та Фергюссону допустили в тантричний храм, за словами місіонера, «сповнений найнепристойнішими ідолами, яких я коли-небудь бачив». Настоятелем храму був двоюрідний брат вождя Су, який вразив Фергюссона своїм невіглаством; англієць переконався, що храмова бібліотека тибетською мовою занедбана, а з книг «не часто змітали пил і павутиння». Вождь практично не мав влади над своїм народом, на додаток, був затятим курцем опіуму.

До племен лоло з Джоном Бруком

У другу декаду березня через справи Фергюссон мав повернутися до Ченду, тоді як Брук і Мірз продовжили мисливську експедицію та попутні етнографічні спостереження. Їхньою головною базою став Веньчуань, китайський намісник якого розмістив британців у своїй резиденції, був люб'язним й уважним, але всіляко намагався дізнатися справжні цілі їхнього візиту. Це було нелегко через мовний бар'єр, оскільки начальник був гуандунцем, а Мірз, який володів китайською мовою, міг заявити на незручне питання, що не розуміє його. Далі Брук теж вирушив у Ченду до дантиста, а Мірз обстежив лісові угіддя Іньлісюваня.У червні подорож продовжилася. Мірз з'ясував, що китайські чиновники не надто обізнані про життя напівнезалежних племен у так званій «зоні варварів». Рекомендації князя Су були набагато дієвішими, проте Фергюссон не зміг супроводжувати Брука та Мірза в Нін'юань. 4 червня англійці вирушили в дорогу. Вони відвідали ряд племен Тибету, причому Мірза вразило, що жінки абсолютно розкуті та з власної волі спілкувалися з іноземцями, вони поводились не менш вільно, ніж американки, француженки або жительки Скандинавії.