Едуардс Берклавс або у радянських документах Едуард Карлович Берклав (латис. Eduards Berklavs; , село Бірзнієки Іванденської волості Гольдингенського повіту Курляндської губернії, тепер Латвія — , місто Рига, Латвія) — радянський та латвійський державний діяч. 1-й секретар ЦК ЛКСМ Латвії, заступник голови Ради міністрів Латвійської РСР, 1-й секретар Ризького міського комітету КП Латвії, член ЦК Комуністичної партії Латвії. Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання. Депутат Верховної Ради Латвійської РСР. Депутат Сейму Латвії 5-го скликання.
Життєпис Народився в родині сільського ремісника, латиш. У чотирирічному віці втратив батька. Закінчив шість класів державної школи в містечку Кімале.
З 1930 року — пастух, з 1931 року — учень набірника (підмайстер) у Кулдизькій друкарні. Одночасно навчався у вечірній Кулдизькій державній гімназії. Працював в кулдизькій газеті «Kurzemnieks», був членом соціал-демократичної молодіжної організації «Darba Jaunatne».
У 1934 році втратив роботу і приєднався до підпільної комуністичної групи. Деякий час працював на різних підробітках на заводі «Vulkāns», на будівництві доріг, лісозаготівлях. У 1935 році переїхав до Риги, працював у електромеханічній майстерні, вечорами продовжував навчання в Ризькому міському профтехучилищі. Був друкарем у комсомольській нелегальній друкарні «Spartaks».
За підпільну діяльність у квітні 1936 року заарештований латвійською поліцією та засуджений на три роки каторги. Відбував покарання в Ризькій центральній в'язниці, згодом на каторжних роботах у каменоломнях Калнціємса. Після відбуття ув'язнення продовжив підпільну роботу, став членом ЦК Спілки трудової молоді Латвії.
Член Комуністичної партії Латвії з 1939 року. Весною 1940 року знову заарештований. Після окупації Латвії радянськими військами вийшов із в'язниці.
З літа 1940 по 1941 рік працював (2-м) секретарем ЦК ЛКСМ Латвії. У 1941 році обраний 1-м секретарем Пролетарського районного комітету КП(б) Латвії міста Риги.
З серпня 1941 року — у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. З грудня 1941 року по 1942 рік — комсомольський організатор 122-го стрілецького полку 201-ї стрілецької дивізії. Потім служив помічником начальника політичного відділу по роботі серед комсомольців 43-ї гвардійської латиської стрілецької дивізії і 130-го Латвійського стрілецького корпусу. У 1945 році — інспектор політичного відділу штабу 130-го Латвійського стрілецького корпусу.
16 травня 1946 — 4 червня 1948 року — 1-й секретар ЦК ЛКСМ Латвії.
У 1948—1951 роках — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б) у Москві.
30 серпня 1951 — червень 1954 року — секретар Ризького міського комітету КП Латвії.
22 червня 1954 — 20 січня 1956 року — заступник голови Ради міністрів Латвійської РСР.
У січні 1956 — 21 травня 1958 року — 1-й секретар Ризького міського комітету КП Латвії.
13 травня 1958 — 15 липня 1959 року — заступник голови Ради міністрів Латвійської РСР.
У другій половині 1950-х років став одним із лідерів націонал-комуністичного руху та противником «національної політики» СРСР у Латвійській РСР, яка, на думку Берклава, була спрямована на русифікацію Латвії.
У 1959 році був відправлений в фактичне заслання до міста Владимира (РРФСР), де з 1959 по 1968 рік працював начальником Владимирської обласної контори кінопрокату.
Після повернення до Латвії працював на Ризькому електромашинобудівному заводі. У 1971 році склав «Лист 17 латиських комуністів», який критикував політику КПРС у Латвійській РСР та отримав широкий резонанс на Заході.
Наприкінці 1980 — на початку 1990-х років брав активну участь у суспільно-політичних процесах у Латвійській республіці, заснував Рух за національну незалежність Латвії, працював у правлінні Народного фронту, був делегатом Конгресу громадян.
У 1990—1993 роках — депутат Верховної ради Латвійської Республіки. З 1993 року — депутат 5-го Сейму Латвійської Республіки. У середині 1990-х років відійшов від активної політичної діяльності.
Помер 25 листопада 2004 року в Ризі. Похований на ризькому цвинтарі Райніса.
Звання політрук старший лейтенант капітан гвардії майор
Нагороди орден Трьох зірок ІІІ ст. (Латвія) (2000) орден Трьох зірок IV ст. (Латвія) (1995) орден Червоного Прапора (20.01.1942) два ордени Вітчизняної війни ІІ ст. (5.04.1944, 6.04.1985) два ордени Трудового Червоного Прапора (1950, 1958) орден Червоної Зірки (17.10.1944) медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) медалі
Примітки
Джерела Депутаты Верховного Совета СССР 5-го созыва. Москва, 1959 Берклав Эдуард Карлович