Андоррська революція () або Революція 1933 року () — демократичне повстання під проводом молодих андоррців, яке закликало до політичних реформ, загального виборчого права для всіх андоррців та діяло на захист прав місцевих та іноземних робітників під час будівництва гідроелектростанції FHASA в Енкампі.
Історія
Контекст Міжвоєнний період в Андоррі характеризувався період економічної кризи, що виникла в другій половині XIX століття. Країна жила дуже не добре, за рахунок економіки стародавнього режиму. Хоча була спроба змінити економіку, но вона не досягла успіху, а хвилі еміграції продовжували знищувати населення та його активність. Згодом міжвоєнний період в Андоррі означав продовження народних повстань і шляхетних повстань попереднього десятиліття.
Саме в цей час у країні прокотилася хвиля протестів, за допомогою якої вперше вдалося запровадити загальне виборче право для чоловіків — лише для чоловіків, які досягли повноліття та громадянства Андорри. Це був безпрецедентний факт, оскільки до цього країна ще жила під режимом Нової Реформації. Незважаючи на те, що це було кроком вперед, щоб її затвердити, Нова Реформація була повністю застарілою та неадекватною на рубежі двадцятого століття. Воно продовжувало надавати голоси привілейованій верстві населення і не розглядало участь жінок. Це означало, що основна частина населення була виключена з можливості брати участь у політиці країни.
Багато андоррців, які втікали від економічної ситуації в Андоррі, щоб оселитися у Франції чи Каталонії, призвели до так званої революції 1933 року. Ззовні асоціації андоррських емігрантів люто критикували політику андоррського уряду, через газети приносили в Андорру нові ліберальні та капіталістичні течії. Генеральна рада хотіла відцензурувати думку, яка була опублікована за кордоном, оскільки вона ставила під сумнів Нову Реформацію.
Політики Андорри хотіли показати, що Андорра є «буколічним» місцем, з метою уникнення будь-якого іноземного втручання у справи Андорри. Уряд намагався заборонити збір підписів, який проводили емігранти в Андоррі, надати право голосу всім повнолітнім і змінити Конституцію для перетворення Андорри на конституційну монархію. Ця зміна режиму була широко підтримана Каталонією, і завдяки один одному Паріати та їхній феодальний характер вперше почали критикувати. Створення Іспанської Республіки не змінило кастильських амбіцій щодо Андорри. Країна продовжувала розглядатися як частина іспанської території. Іспанія прагнула знищити співкнязівство, а Франція намагалася його наоборот зберегти.
Будівництво гідроелектростанції FHASA змінило економічний курс країни. Проект задумувався як механізм модернізації країни та активізації економіки. Його присутність не змінила в цілому політику країни, хоча дозволила проникнути новим ідеологічним течіям, які до того часу ніколи не ступали на землю Андорри: соціалізму, комунізму та анархо-синдикалізму.
Загальне виборче право надане чоловікам, вдалося затвердити, але коли розпочалася громадянська війна в Іспанії та наступна Друга світова війна, вони зупинили модернізацію та економічну активізацію Андорри.
Французький та іспанський імперіалізм Франція та Іспанія завжди вважали Андорру своєю територією. Це стало предметом суперечок практично з того моменту, коли Андорра отримала незалежність. Початок епохи націоналізму не дуже змінив цю ситуацію. Кастилія в рамках своєї концепції пан-іспанського націоналізму назвала Андорру іспанською територією. Франція в рамках своєї концепції «територіальних кордонів» розглядала Андорру як французький протекторат.
Режим протекторату Андорри зробив губернатора вікарієм і представником співпринца, який зазвичай повинен відповідати. Андоррці у 20-му столітті повинні були реєструватися у Франції, і виданий їм паспорт був захищений Францією.
Під впливом каталонізму, який вважав неприйнятним те, що Андорра продовжує залишатися леном, багато андоррців робили кроки для визнання Андорри як окремої національної держави. Ось як Генеральна рада звернулася до Ліги Націй у 1930-х роках, щоб вона могла втрутитися у справу Андорри з огляду на патерналістські настрої Іспанії та Франції. У цей час Андорра досягла андоррського національного режиму, який мало чим відрізнявся від національного режиму у французьких колоніях.
Іспанія заявила про своє «право на завоювання» Андорри і з цієї причини намагалася вплинути на освіту. Іспанія хотіла заборонити каталонські-андоррські школи. Бажання бути незалежними закінчується в настроях андоррців. Бажання редагувати і створювати власні етикетки, прагнучи запровадити національну систему, керували б іспанськими шкільними вчителями, які бажають вступити до каталонської школи, звертаючись до Організації Об'єднаних Націй, серед іншого, є яскравими прикладами того, що Андорра не хотіла належати до жодної сторони.
Каталонський і андоррський націоналізм Позиція Андорри щодо каталанізму була відкритою, оскільки багато андоррців захищали право каталонців на самовизначення, але стриманою, оскільки пан-іспанські та пан-французькі проекти явно поставили під загрозу погано визначений статус Андорри. Незважаючи на те, що Каталонія вважала Андорру окремою та гідною захоплення країною, оскільки це була єдина незалежна каталонська держава, ця незалежність була більше де-юре, ніж де-факто. Прикладом цього є відмова Ліги Націй прийняти Андорри як повноправного члена.
Андоррці відчували і також бачили себе окремою країною. Нічого з цього не означало, що політики Андорри мусять грати в гру двозначності, щоб зберегти статус території, якій скрізь заперечують. Каталонська преса неодноразово повідомляла, що необхідно позбутися Паріатів і перетворити державу Андорри на республіканський режим. Течії того часу вплинули на багатьох андоррців, і з цієї причини було багато тих, хто був відданий республіці та самовизначенню Каталонії.
Франція та Іспанія ніколи не приймали андоррців на користь республіки Андорра. Будь-які республіканські вимоги тлумачилися цими двома державами як прямий вплив каталонізму. Франція та Іспанія, обидві проти будь-якого права на самовизначення, часто залишали свої розбіжності осторонь, щоб нав'язати свою волю парламенту Андорри, щоб уникнути прогресу на території Андорри.
Для представників французького співпринца незалежність була суто антифранцузькою позицією, незалежно від того, звідки вона виходила, як від Каталонії, так і від колоній чи Андорри.
Причини революції
Скарги Зміни в режимі співкнязівства різко вимагалися для просування політики країни щодо покращення дій проти економічної кризи. Крім того, парламент Андорри опинився в низці ситуацій, які суперечили вільному здійсненню його суверенітету. Франція і Ватикан неодноразово обмежували дії парламенту, ставлячи під сумнів будь-яке рішення. Рішення, прийняті парламентом, у які втручалися, включають:
парламент надав концесію іноземній букмекерській агенції робити ставки на скачки в обмін на щорічну оплату. Метою було будівництво лікарні, резиденції для кумів країни, курортів тощо. Постійні делегати співпринців скасували рішення парламенту, Іспанія заснувала перші світські школи. Народна освіта була в компетенції парламенту, тому він попросив субсидії в Іспанії. Але єпископ не прийняв цього і відмовився, оскільки хотів, щоб церква продовжувала контролювати шкільну систему, парламент призначив делегата, Андреу Массо і Лопеса, близького до уряду Каталонії, щоб підтримати освіту каталонською мовою в Андоррі. Але оскільки Андреу був каталонцем, Франція відхилила його призначення, а співпринци вигнали його, доставка пошти між Іспанією та Францією була погано сприйнята парламентом, який запросив вступ країни як автономного члена відповідного міжнародного органу без консультації з співпринцами, парламент відмовився визнати призначення єпископського нотаріуса, парламент доручив дослідження цивільного реєстру в князівстві, прерогатива, яка належала рекотам кожної парафії, які перебували під наказом єпископа, парламентський комітет представив у 1933 році постійному делегату Франції петицію з 240 підписами про встановлення загального виборчого права для чоловіків. Постійний представник відповів, кричачи на Генеральну раду з причин, не пов'язаних із проханням. парламент погодився розробити проект Конституції для країни в 1933 році, але єпископ не погодився
Буколізм та ідеалізм Криза 19 століття змусила андоррців емігрувати в інші країни. Андоррські емігрантські громади були створені в Барселоні та Бесьє. Барселона була найважливішою. У всьому світі частина європейського континенту жила в ритмі Божевільних років. Тобто американський спосіб життя був імпортований зі Сполучених Штатів, проникаючи в сучасний капіталізм. Кіно, трести, маркетинг, хмарочоси, все розвивається радикально. Він настільки зростає, що бульбашка лопне в 1929 році, спричинивши так звану Велику депресію на планеті. Андоррці, які живуть за межами Андорри, пережили божевільні роки на своїй шкірі. Життя складалося для них відносно добре. Багато хто вирішив почати бізнес. Є багато яскравих прикладів цього періоду. Однак найголовніше, на що слід звернути увагу, це принаймні зміна уявлень. В Іспанії вона була щойно проголошена республікою, Франція деякий час була нею. У той же час у Франції починають лунати робітничі страйки, в Європі вимагають загального виборчого права для чоловіків. Очевидно, андоррці, які проживали за кордоном, не залишилися осторонь цих подій, навпаки, тому що вони насправді співчували їм.
В Андоррі історія була дещо іншою. Андоррці, які залишилися в країні, не відчули цих змін. Життя було одноманітним, фольклорним. Єдиним відповідним пунктом були релігійні свята та одержимість будівництвом доріг, які перевели на FHASA. Перша світова війна зупинила напруженість андоррського питання або, у всякому разі, послабила його. Генеральна Рада живилася моделлю Нової Реформації. Це була повністю естаментальна модель, за якою могли вибиратися лише голови домогосподарств. Тому парламент був дуже нерухомим, з невеликим бажанням змін, добре сформованим завдяки привілеям, які він накопичував. З боку, переважно іспанської преси, був абсолютно ідеалізований, буколічний образ, який парламент Андорри посилював. Так було задумано, бо таким чином гарантувалося підтримання встановленого порядку.
Сфери змін
Скасування десятини і виправлення економічного становища Економічна криза, яка тривала в другій половині 19 століття, нарешті завершилася завдяки будівництву публічної компанії з обмеженою відповідальністю «Гідроелектричні сили Андорри». Бажана терціарізація країни мала відкрити шлях до національної території та виходу з неї. Без цього не було можливості інвестувати в інші галузі. Комунікації в Андоррі стали полем битви в міжвоєнний період. Якщо в інших країнах промислова революція була синонімом залізниці, то в Андоррі її назвали дорогами.
Будівництво дороги потребувало грошей, а парламент Андорри їх не мав. Саме з цієї причини в міжвоєнний період воно зробило важливі кроки, які призвели до скасування десятини через єпископського співкнязя. Через заснування Адміністративної ради доріг була зроблена спроба побудувати перші дороги за державні гроші. Приступивши до роботи, адміністрація Андорри зрозуміла, що не має можливості продовжувати. Брак ресурсів призвів до скасування десятини в Мітрі. Єпархія Ургелла відмовилася, поки Дорожня рада нарешті не змогла його врозумити. Співпринц побачив у цьому запиті інший спосіб позбавити його права бути співсувереном Андорри.
Незважаючи на скасування десятини, парламенту Андорри вдалося прокласти лише триметрову доріжку між Сольдеу та Пас-де-ла-Каса. Правлінню довелося повернутися до початкової ідеї поступок. На цьому другому етапі парламент Андорри вирішив скористатися перевагами встановлення електростанцій навколо Піренеїв, щоб залучити іноземний капітал, щоб вивести країну з ув'язнення без зв'язку. У 1929 році Генеральна рада надала гідравлічній енергетичній компанії дозвіл на виробництво електроенергії в Андоррі в обмін на будівництво там доріг.