Яків Іванович Смирнов (при народженні Ліницький (Леницький); , Харківська губернія — , Лондон) — священник, протоієрей (1817) при церкві російської місії в Лондоні в 1780—1837 роках.Смирнов Яков Иванович. Исследовательская работа. М., 2010

Біографія

Ранні відомості Яків Ліницький народився у Харківській губернії у сім'ї сільського священника. Здобув освіту в духовному училищі Харкова.

Напрямок до Англії У 1776 р. протоієрей А. А. Самборський, перебуваючи в Харкові, отримав дозвіл від білгородського єпископа Аггея вибрати кілька учнів, що відзначилися, або студентів для відправлення церковних посад при православній лондонській церкві, а також для навчання землеробства. Серед обраних був і Лініцький, який вирішив скористатися нагодою побачити чужі країни та придбати корисні відомості. Під час переїзду з Харкова до Санкт-Петербурга Самборський запевнив молодих людей у тому, що деякі члени тодішнього міністерства не схильні до українців, і що виявлення їхнього українського походження, очевидне насамперед за їхніми прізвищами, може призвести навіть до повного розладу всього його плану; за порадою Самборського всі молоді люди змінили свої прізвиська, причому Лініцький взяв на себе прізвище Смирнов («lenis» — латиною «тихий, смирний»), яке носив до самої смерті. Восени 1779 повернувся до Санкт-Петербурга, проте, попри на сімейні обставини, 9 (20) жовтня 1780 року Катерина II знову направила його на службу до церкви в Лондоні. Через тиждень єпископ Псковський Інокентій висвятив у сан священника. Наприкінці року Смирнов повернувся до Лондона.Смирнов Яков Иванович (Линицкий) . Посольство Российской Федерации в Соединённом Королевстве Великобритании и Северной Ирландии.

Діяльність священника та посла У Лондоні Смирнов виконував як церковні, так і посольські обов'язки. Коли 1800 р. стався офіційний розрив дипломатичних зносин між Росією та Англією, російський повірений В. Лізакевич був відкликаний з Англії. У Лондоні не залишалося, таким чином, жодного офіційного представника Росії, проте потреба відносин з Англією залишалася. імператор Павло I Найвищим рескриптом від 29 вересня 1800 наказав Смирнову, що був у той час настоятелем посольської церкви, виконувати обов'язки російського повіреного. Професор В. Олександренко зауважує з цього приводу: Серед паперів Московського архіву міністерства закордонних справ зберігаються дипломатичні повідомлення Смирнова про політичні справи, а також про засідання парламенту Великої Британії.

Крім того, керував діяльністю російських учнів та студентів, займався науковими та літературними працями, листувався з багатьма впливовими британцями та іншими іноземцями. Англійський пастор Тук, який описував історію Росії часів імператриці Катерини II, користувався для свого твору вказівками Смирнова.

Між 1807 і 1812 роками, коли між Росією та Великою Британією було оголошено стан війни, він подбав про російську громаду в Лондоні, а також про майно та документи посольства, знову виступаючи як дипломатичний представник Росії в Лондоні. У грудні 1812 року, після французького вторгнення до Росії, Смирнов передав ключі від посольства новому послу, князю Крістофу фон Лівену.

З середини 1837 через похилий вік і слабкість зору залишив службу в церкві. Помер 16 (28) квітня 1840 року і був похований у Лондоні, на цвинтарі Кенсал-Грін.

Портретів Якова Смирнова не виявлено.

Сім'я Яків Іванович мав трьох братів (двоє з яких за свої заслуги були облагороджені) і кілька сестер. Про його дружину відомо небагато, невідомий навіть рік одруження та дата її смерті. У Якова Смирнова було 5 дітей: Костянтин (1782-?), Єлизавета (1788—1869), Софія (1791—1852), Іоанн (Іван) (1794—1842), Катерина (1798—1872). Іоанн став російським дипломатом, у 1825-32 роках служив у Лондоні та був обраний членом Королівського товариства. У 1836—1842 роках він був генеральним консулом Росії у Генуї, там і похований. Три дочки залишилися самотніми, жили в Лондоні та були поховані на цвинтарі Кенсал-Грін разом із батьком.

Нагороди За Павла I Смирнова було нагороджено орденом Св. Анни 2-го ступеня (22.04.1797) та орденом Св. Іоанна Єрусалимського (почесний командор, 14.06.1800). У 1817 році Святіший Синод звів його в сан протоієрея, в 1818 році був нагороджений хрестом для священників на згадку про 1812 рік і особисто від Олександра I діамантовим перснем.

Є засновником дворянського роду. 31 липня 1804 року отримав від імператора Олександра I дворянське звання, внесений до Загального гербовника дворянських родів Всеросійської Імперії. Частина VIII, с. 155Общий гербовник дворянских родов Всероссийской Империи . Часть VIII, с. 155..

Пам'ять про Смирнова Надгробний пам'ятник на лондонському цвинтарі Кенсал-Грін. У 2012 році пам'ятник був відреставрований коштом Посольства Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, на особисті пожертвування співвітчизників та дипломатів.

Протоієрей фігурує в оповіданні Валентина Пікуля «Старе пір'я», в якому розповідається про успішну кампанію громадської думки, проведену російським посольством під час очаківської кризи.

Примітки

Література Лондонский священник Я. И. Смирнов, автобиографическое показание («Русский Архив» 1879 г., тетр. 3, с. 354—356). Александренко В. Н. Император Павел І и англичане («Русская Старина» 1898, октябрь, с. 100, 101, 106). Александренко В. Н. Английская печать и отношение к ней русских дипломатических агентов в XVIII ст. («Русская Старина» 1895, октябрь, стр. 159). Записки ректора и профессора Императорской Академии Художеств Ф. И. Иордана, 1800—1833 гг. («Русская Старина» 1891, май, с. 312—326). Орлов А. А. Союз Петербурга и Лондона (российско-британские отношения в эпоху Наполеоновских войн). — , 2005. Дворянские роды, внесённые в общий гербовник Всероссийской Империи. Бобринский. Часть 2, с. 574, «Смирновы. Потомство Якова и Ивана Линицких». Смирнов, Яков Иванович // Русский биографический словарь: в 25 томах. - СПб. — М., 1896—1918. Смирнов Яків Іванович (Ліницький) // Посольство Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.