Система мажор-мінор (, , ) в теорії музики — властивість терцевого акорду, звукоряду, тонального ладу, що зумовлює його належність до мажору чи мінору.
Усю сукупність діатонічних октавних ладів із великою терцією на I щаблі ладового звукоряду теоретики зазвичай відносять до «мажору», з малою терцією — до «мінору». Зокрема це стосується описання музики тих історичних епох, у яких мажор і мінор ще не склалися або їхнє існування було дискусійним (наприклад, в епоху Ренесансу). У таких випадках кажуть, що дорійський, фригійський та еолійський лади — «мінорні», а лідійський, міксолідійський та іонійський — «мажорні».
Розрізняють два основні види мажоро-мінору: одноіменний (напр., C-dur – c-moll) та паралельний (напр., C-dur – a-moll).
Одноіменний мажоро-мінор
Найбільш ранній вид мажоро-мінору, зустрічається з ІІ пол. XVIII ст. Формувався поступово, як послідовне та тривале збагачення та ускладнення мажору. Початковий етап його становлення пов’язаний з традицією завершення мінорних творів мажорною тонікою у творах композиторів епохи Відродження та за часів Й. Баха. Сама по собі заміна заключного тризвуку одноіменним ще не створює взаємопроникнення ладів. Однак в подальшому така поява мажорного та мінорного тонічних тризвуків в межах одного твору стала стимулом і зразком наступного запровадження мажоро-мінорних варіантів інших діатонічних акордів ладової системи.
Значну роль у зближенні одноіменних ладів відіграв гармонічний мажор зі зниженим VI ступенем. Цей етап характеризується проникненням в мажор всієї субдомінантової групи одноіменного мінору:
Зм.⁵₃ на ІІ ст. (d-f-as), Мін.⁵₃ на IV ст. (f-as-c), Маж.⁵₃ на VI♭ ст. (as-c-es) (найбільш яскравий та широко вживаний).
Значно пізніше в мажор проникає натуральна домінантова група одноіменного мінору:
Маж.⁵₃ ІІІ♭ ст. (es-g-b), Мін.⁵₃ V ст. (g-b-d), Маж.⁵₃ VII♭ ст. (b-d-f).
Акорд Маж.⁵₃ ІІІ♭ ступеня пов’язаний з варіантом терцієвого тону ладу (як і Маж.⁵₃ на VI♭ ст.). Саме наявність в одній ладовій системі двох варіантів ІІІ ступеня й обумовила можливість рівноцінного співіснування мажорного та мінорного тризвуків. Таке явище зустрічається навіть у віденських класиків (Л. Бетховен Соната №16, І ч., З.П.), але характерним воно стає для композиторів - романтиків, особливо Ф. Ліста, Ф. Шуберта, Е. Гріга.
Міноро-мажорна ладова система сформувалась пізніше мажоро-мінорної. Ускладнення мінору співзвуччями одноіменного мажору почалося з появи гармонічної (мажорної) домінанти, до якої згодом додалась і вся домінантова група:
Мін.⁵₃ ІІІ♯ ст. (e-g-h), Маж.⁵₃ V ст. (g-h-d), Зм.⁵₃ VII♯ ст. (h-d-f).
З них два тризвуки (V та VII гармонічний) не виводять за межі звичайного гармонічного мінору. Але Мін.⁵₃ ІІІ♯ ступеня характеризує достатньо розвинений міноро-мажор, оскільки він пов’язаний з варіантом терцієвого тону ладу. Пізніше в мінор проникає субдомінантова група акордів одноіменного мажору:
Мін.⁵₃ ІІ ст. (d-f-a), Маж.⁵₃ IV ст. (f-a-c), Мін.⁵₃ VI♯ ст. (a-c-e).
Найбільш специфічним з цих акордів є Мін.⁵₃ VI♯ ступеня, який містить у своєму складі варіант терцієвого тону ладу (як і Мін.⁵₃ III♯ ст.), що є суттєвим для виявлення міноро-мажорної ладової системи.
Паралельний мажоро мінор Паралельний мажоро-мінор та міноро-мажор виникає на основі взаємопроникнення паралельних гармонічних ладів. В мажор з паралельного мінору переходить гармонічна D – Маж.⁵₃ ІІІ ст. – e-gis-h. В мінор з паралельного мажору переходить гармонічна S – Мін.⁵₃ VI ст., так звана «шубертова гармонія» - f-as-c. В результаті мажоро-мінорних взаємодій та енгармонічного збігу терцієвих тонів даних тризвуків (gis=as), вони легко переводять викладення музичного матеріалу з одного ладу в інший. Такий взаємозв’язок створює обидвом тонікам майже рівноцінну стійкість, що полегшує їх чергування та співставлення. Іноді це сприяє завершенню музичних творів у будь-якій із двох паралельних тональностей.
Ці акорди в схемі виділені прямокутником і відзначені буквами (а, б, в).
а) У мажор з паралельного мінору переходить тризвук IIIмаж. ст., через енгармонічний збіг гармонічного ступеня (VI♭ в мажорі і VII♯ в мінорі) ця гармонія легко пов'язує паралельні тональності. Використовуються і дисонуючі акорди паралельного мажоро-мінору. б) Мінорний тризвук VI ст. мінору - результат проникнення в нього гармонічного тризвуку IV ст. паралельного мажору. Цей тризвук (VIмін. мінору) часто називають «Шубертовим акордом», в зв'язку з характерним його використанням в деяких творах Ф. Шуберта. в) Цей акорд є більш специфічним для паралельного мажоро-мінору. В результаті запозичення у паралельного мажору септаккорда II гармонічного ст. утворюється так звана «рахманіновська гармонія», яка частіше нотується як терцквартакорд VII ст. гармонічного мінору з квартою
Література Dahlhaus С. Die Termini Dur und Moll // Musikforschung 8 (1955). Dahlhaus С. War Zarlino Dualist? // Musikforschung 10 (1957), S.286-291. Холопов Ю. Н. Наклонение // Музыкальная энциклопедия. Т.3. — М., 1976. — Стр. 880—883.