Дванадцять уйгурських мукамів (уйг. ئۇيغۇر ئون ئىككى مۇقامى) — це єдиний цикл або ряд протяжних музично-поетичних творів, шедевр середньовічного музичного мистецтва уйгурського мистецтва. Синтезуючи в собі традиційну пісенно-інструментальну музику та танці, усно-професійну музику та поезію, уйгурські муками є невід'ємною частиною мистецтва макаматМакамат — обобщённое название макамного жанра различных народов.

Історія зародження Відомості про зародження мистецтва макамат, особливості стилістики, структури та способи побутування зустрічаються в рукописах вчених Сходу, починаючи вже з IX століття. Аль-Фарабі створив теорію східної музики, а Ібн Сіна (Авіценна) дав глибоке тлумачення питань музичної акустики, інтервалів, ритмів. У другій половині XIII століття видатний музикант-теоретик Сафіаддін Урмаві вперше обґрунтував принцип утворення дванадцяти ладів-даурів (пізніше макамів) у трактаті «Кітаб ал-адуар» (або «адвар» — «Книга про музичні кола»)Аммар Фарук Хасан. Ладовые принципы арабской народной музыки. М., 1984.. Достовірним джерелом із питань історії, теорії та практики середньовічної музики Сходу, зокрема мукамів, є наукові дослідження Аш-Шіразі (1236—1310). Наукові досягнення Абдурахмана Джамі (1414—1492)Джами Абдурахман. Трактат о музыке. Ташкент, 1960. та Алішера Навої (1441—1501) у теоретичних питаннях музики та поезії значною мірою сприяли формуванню художньо-естетичних поглядів поетів та музикантів наступних епох. Відомості про форми, характер і стиль музичних творів містять «Трактати про музику» Кавкабі Бухарського (XVI століття) та Дарвіша Алі (XVII століття)Семенов А. А. Среднеазиатский трактат по музыке Дарвиша Али (XVII в.). Ташкент, 1946..

Низка радянських та зарубіжних дослідників мистецтва макамат (Раджабов І. І. Р., Векслер З. М., Абдушукур Мухаммат Імін)Раджабов И. Р. Макомы. Автореф. дис. доктора искусств. Ташкент, Ереван, 1980.Векслер С. М. Очерки истории узбекской музыкальной культуры. Ташкент, 1965.Муһәммәт Имин Абдушукур. Уйғур хәлиқ классик музыкиси «Он икки муқам» һәққидә. Урумчи, 1981. вважає, що у народів Середньої та Центральної Азії це мистецтво існувало задовго до арабської навали в інших формах, хоча термін «макам» вперше засвідчений у музичних трактатах Махмуда Шираза на рубежі XIII—XIV століть.

Найбільш ранні відомості про музичну культуру уйгурської минулих століть містяться в «Суйшу» — «Історії династії Суй», створеної в VII столітті. Спираючись на дані музичного розділу цієї історії, уйгурський вчений Абдушукур Мухаммат Імін у книзі «Пісенно-танцювальне мистецтво Сіньцзяна Танської Епохи» пише, що в другій половині VI століття кучанський музикант-співак і виконавець на щипковому інструменті піпа — Суджуп розробив систему п'яти таран та семиступеневого звукоряду, яка набуває широкого поширення в КитаїМуһәммәт Имин Абдушукур. Шинҗаңниң Таң дәвридики нахша-уссул сәнъити. Урумчи, 1980. С. 19-20. Цей період, ймовірно, відноситься до початкового етапу формування в Центральній Азії музичної теорії, яка виникла на основі високорозвиненої музичної культури раннього середньовіччя. Теоретична система Суджупа, що широко поширилася по всьому Східному Туркестану, безсумнівно слугувала основою для музичного уйгурського прогресу в наступні століття. У VI—VII століттях з'являються такі талановиті музиканти, як композитор МантурҺаҗи Әхмәт. Деңиз үнчилири. Қәшқәр, 1983..

З китайських літературних джерел ми дізнаємося, що на музичну культуру Західного та Центрального Китаю і навіть Кореї вплинула музика Кучі, відома в Китаї з 242 року.Рифтин Б. Л. Из истории культурных связей Средней Азии и Китая — проблемы востоковедения. 1960, № 5. С. 122 Китайський мандрівник Сюань-цзан (початок VII століття) пише, що «тамтешні [кучанські — Т. А.] музиканти надзвичайно вправні у грі на флейті та на гітарі і перевершують у цьому всіх інші країни».Пантусов Н. Н. Таранчинские песни. СПб., 1980. С. 12 Цікаві відомості про церемоніальну музику Кучі в танські часи (VII—X століття). Тут «виконувалась музична композиція „Велике примирення“, яку також називали „Танцем левів п'яти небесних напрямків“». І далі «140 людей співали пісню „Велике примирення“ та йшли за „левами“ [юнаками — Т. А.], (тобто також, очевидно, танцювали), приплескуючи в долоні (за іншим джерелом, клацаючи пальцями), для того щоб витримати такт».Восточный Туркестан и Средняя Азия. История, культура, связи. М., 1982. С. 22

На початку VIII століття зароджується у Східному Туркестані прототип уйгурських мук «Чон нагма»Муһәммәт Имин Абдушукур. Уйғур хәлиқ классик музыкиси «Он икки муқам» һәққидә. Урумчи, 1981. С. 43-46. Зі «Спогадів Юанської династії» відомо, що Танська епоха в місті Куча ознаменувалася появою графічного запису музикиҺаҗи Әхмәт. Деңиз үнчилири. Қәшқәр, 1983. С. 9. Про уйгурські танці, пісні та музичні інструменти є згадки знаменитого венеціанського мандрівника XIII століття Марко Поло(Поло Марко). Книга Марко Поло. М., 1955. С. 81.

Музикантом XVI століття Кідірханом Яркенді у праці «Назук нукту» («Ніжні звуки цятки») охарактеризовано творчість уйгурських музикантів-професіоналів, його сучасників та окремих мукамів, що виконуються ними. Ісматулла Наматулла Моджізі у творі «Таваріхі мусікійун» («Історія про музикантів»), створеному в 1854 році, знайомить читачів із сімнадцятьма музикантами та поетами Близького та Середнього Сходу X—XVI століть, серед яких такі яскраві представники уйгурської музично-поетичної творчості XVI століття, як Кідірхан Яркенді та АманісаханВосточный Туркестан и Средняя Азия в системе культур древнего и средневекового Востока. М., 1986..

Вважаючи макамат переважно мистецтвом мусульманського світу, відомий музикознавець Х. С. Кушнарьов у своїй праці про вірменську монодію відносить його виникнення приблизно до X століття, а найвищий розквіт — до XII—XIII століть. «У цей період мугамат розвивається у руслі тенденцій так званого „сельджуцького“ [огузького — Т. А. ] мистецтва, у становленні якого місцева творча ініціатива, місцеві традиції зіграли винятково важливу роль»Кушнарёв Х. С. Вопросы истории и теории армянской монодической музыки. Л., 1958. С. 220.

Короткий історико-культурологічний екскурс у музичне минуле уйгурів, що виявляє сліди високої музичної культури, дозволяє припустити, що зародження уйгурського мукаму сягає V—VI століть, розвиток жанру припадає на VII—IX століття, а повне формування класичного циклу відбувається в X—XII століттях.

Підсумовуючи наявні різноманітні відомості про мукамні форми, дослідники вважають, що найбільш давньою і досконалою з них є система «Дванадцять мукамів» («Дувоздах макам»)Профессиональная музыка устной традиции народов Ближнего, Среднего Востока и современность. Ташкент, 1981, 1987.. До неї входили такі муками: Раст, Ушшак, Буслік, Ісфахан, Зірафканд (або Кучак), Бузрук, Зангула, Рахаві, Хусайні, Хіджаз, Ірак.

Пізню форму цього жанру являє «шаш-маком» у Середній Азії та дастгях в Ірані, що сформувалися у XVIII столітті під впливом більш ранньої системи «Дванадцять мукамів». «Шашмаком» — цикл із шести мукамів: Бузрук, Рост, Наво, Дугох, Сегох та Ірок — є спадщиною таджицького та узбецького народів. В азербайджанській, туркменській музичній практиці існує сім основних мукамів. Азербайджанські мугами-дастгяхі мають такі назви — Раст, Шур, Сегях, Чаргях, Баяти-Шираз, Хумаюн, Шуштар. Сім туркменських мукамів відрізняються від інших тим, що вони інструментальні, а також назвами та композицієюПрофессиональная музыка устной традиции народов Ближнего, Среднего Востока и современность. Ташкент, 1981, 1987. С. 73-74. Інструментальна форма мугама набула поширення і у Вірменії.

У 2005 році ЮНЕСКО оголосив про включення уйгурських мукамів до списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Особливості циклу «Дванадцять уйгурських мукамів» Умови побутування мукамів дуже відмінні. Вони звучали при великому скупченні людей та супроводжували календарні та сімейні народні обряди, а також «камерні» музичні вечори у вузькому колі слухачів. Багатий образний світ мукамів. У них відбилися основні естетичні і філософські погляди народу.

Мукамна традиція склалася як багатогранна і жанрово-розгалужена система монодіїМонодия — преобладание мелодического начала в образовании музыкальной формы., а сам мукам увібрав у себе величезну різноманітність музичних форм, стилів виконавських традицій. У ньому поєднуються безписемне музичне, письмове поетичне, а також танцювальне начало.

Вокально-інструментальні різновиди мукаму містять різноманітні поетичні тексти: народні вірші, дастани та зразки високої класичної східної поезії. Вони могли змінюватися залежно від рівня розвитку суспільства, репертуару виконавців-професіоналів та вимог слухача. Особливо плідною виявилася взаємодія мукаму з формою газелі — однією з найрозвиненіших на Близькому та Середньому Сході.

Історично сформований у музичній практиці уйгурів цикл включає муками Рак (Raq), Чапбаят (Chapbayat), Мушавірак (Mushavirek), Чарігах (Charigah), Пянджигах (Penjigah), Узхал (Özhal), Аджам (Ejem), Ошак (Bayat), Нава (Nawa), Сегах (Ségah), Ірак (Iraq) (іноді в іншій послідовності). Муками піддавалися певною мірою впливу розвинених музичних культур індійців, персів, арабів та інших сусідніх народів.

Кожен мукам із системи «Дванадцять мукамів» утворює, своєю чергою, складний самостійний цикл із низки вокальних, інструментальних, танцювальних частин, мають самостійні назви і об'єднаних загальною ладоінтонаційною основою.

Як відомо, характерна особливість мукаму коріниться в раціональному поєднанні стабільного (канон) та мобільного (імпровізація) початків. В уйгурському мукамі канонізовані — ладова організація, послідовність частин і тип розмаїття між трьома великими розділами; компонентами, що змінюються, є імпровізаційні елементи мукамного мелосу, особливо вступного розділу мукаму (вільна зміна розміру, витончений ритм, мобільність динаміки), форма, а також тексти.

Типова поетична основа вокально-інструментальних частин мукаму — народні ліричні вірші; зразки кращих газелей та мурабів класиків східної поезії — Лутфі, Саккакі, Навої, Залелі, Новбаті, Хувейди, Машраба, Нізарі, Гарібі, Гумнам, Білал Назіма; тексти відомих поем та сказань (дастанів) — «Герип і Санам», «Хурліка і Хамраджан», «Юсуф і Зулейха», «Юсуф і Ахмет», «Тахір і Зохра», а також тексти духовного змісту. Вірші професійних поетів відрізняються глибоким змістом, емоційною насиченістю, милозвучністю та музичністю.

У текстах уйгурських мукамів, написаних в арузній метриці, найбільш уживані розміри рамал і хазадж. Це й не випадково, оскільки їхня популярність пояснюється близькістю до фольклорних тюркських ритмів. Навої вказуючи на зв'язок цих поетичних розмірів із ритмами співу, називає їх піснями. До речі, нагадаємо, що в уйгурське музичне мистецтво аруз проникнув із творчістю сазандарів — народно—професійних співаків, які у своїй музичній практиці спиралися на уйгурську класичну поезію.

Варіанти уйгурських мукамів