Х'ю Карлтон (, 11 вересня 1739 — 25 лютого 1826) — І віконт Карлтон, відомий ірландський політик, аристократ, пер Ірландії, юрист, суддя, державний діяч, академік, уповноважений охоронець Великої Державної Печатки Ірландії в 1789 році.

Життєпис

Походження та ранні роки

Х'ю Карлтон народився в місті Корк. Він був сином Френсіса Карлтона (1713—1791) та його дружини Ребекки Карлтон (уродженої Лоутон) (пом. 1791) — доньки Х'ю Лоутона з Кастл-Джейн і Лейк-Марш, графство Корк, Ірландія. Батько Х'ю Карлтона — Френсіс Карлтон був багатим купцем з родини, яка оселилася в Корку за часів короля Англії, Шотландії та Ірландії Карла I. Френсіс Карлтон також був впливовим місцевим політиком, відомим у народі як «король Корка» за його розкіш і респектабельність. Дід Х'ю Карлтона по материнській лінії — Х'ю Лоутон, був з відомої і впливової родини Лоутон з Лоутон-Холлу, графство Чешир, яка приїхала до Ірландії в 1689 році разом з королем Англії Вільгельмом III Оранським під час так званих «вільямітських» війн між католиками та протестантами. Х'ю Карлтон отримав освіту в коледжі Кілкенні, де подружився з Джоном Скоттом, що заступився за нього та захистив від знущань. На знак подяки батько Х'ю Карлтона став покровителем Джона Скотта, майбутнього графа Клонмелл, і відправив обох хлопців до Дублінського Трініті-коледжу та юридичної школи «Міддл-Темпл» з рівними грошовими коштами. Х'ю вступив до Трініті-коледжу в Дубліні в 1755 році, потім і вступив до «Міддл Темпл» у 1758 році. Він почав працювати адвокатом у 1764 році. У 1768 році він став королівським радником.

Політична кар'єра Завдяки політичному впливу свого батька, Х'ю Карлтон був обраний депутатом Палати громад парламенту Ірландії — був обраний від Туама в 1772 році, від Філіпстауна в 1776 році та від Нааса в 1783 році. Як політик він не мав успіху: депутати парламенту скаржилися, що його промов вони не чули, хоча це не завадило йому стати дуже успішним адвокатом.

Юридична кар'єра Х'ю Карлтон був призначений судовим реєстратором графства Корк в 1769 році, третім сержантом Ірландії у 1776 році та другим сержантом Ірландії у 1777 році. Він став генеральним соліситором (радником уряду з юридичних питань) Ірландії в 1779 році та головним суддею Ірландського загального суду і обіймав цю посаду з 1787 по 1800 рік. У 1787 році він став радником Таємної Ради Ірландії.

У 1788 році його обрали до Королівської академії Ірландії. 17 вересня 1789 року він отримав титул пера Ірландії як барон Карлтон з Аннера, що в графстві Тіпперері, щоб «забезпечити додаткову юридичну експертизу Палати лордів у її нещодавно відновленій як останнім апеляційним судом в Ірландії» та балансувати проти впливу інших депутатів, які вважалися менш лояльними до британського уряду. 21 листопада 1797 року він отримав титул віконта Карлтон з графства Тіпперері в перстві Ірландії. Він не мав дітей, тому після його смерті в 1826 році обидва титули зникли.

Він брав активну участь у придушенні Ірландського повстання 1798 року, а також очолював судовий процес і засудження братів Шірес — Генрі та Джона, які були страчені за участь у повстанні. Його широко критикували за розгляд справи, оскільки їхній батько призначив його опікуном хлопчиків, і він став об'єктом особливої ненависті для ірландців та таємної організації «Об'єднані ірландці».

Лорда Х'ю Карлтона високо поважали як суддю, але його сумнозвісна іпохондрія зробила його предметом глузувань, оскільки, як і багато інших іпохондриків, він мав відмінне здоров'я. Його рішення піти у відставку за станом здоров'я у віці 60 років було сприйнято глузуванням, що було цілком виправдано, оскільки він прожив ще чверть століття. Його колишній шкільний друг Джон Скотт — лорд Клонмелл, щоденник якого сповнений жорстоких нападок на його колег, описує Карлтона як «нікчемного негідника, хоча я його творець». Але ніхто більше, здається, не поділяв цю думку. Його поведінка в суді була особливо похмурою: Джон Філпот Керран пожартував, що в кожній справі, яку він чув, Х'ю Карлтон був позивачем і тільки обвинувачув. Його портрет підтверджує, що він був людиною понурого вигляду.

Особисте життя Х'ю Карлтон вперше одружився 2 серпня 1766 року з Елізабет Мерсер з Дубліна — з донькою Річарда Мерсера та його дружини Елізабет Годбі. Елізабет померла в 1794 році. Наступного року він одружився вдруге з Мері Баклі Метью з Дорсета — з донькою Абеднего Метью та його дружини Дженнетт Баклі, Сент-Кітс. Обидва батьки його дружини були багатими рабовласниками на острові Сент-Кітс. Мері померла в 1810 році. Він не мав дітей від обох шлюбів. Його глибоко вразило вбивство його колеги Артура Вольфа, І віконта Кілвардена, під час ірландського повстання 1803 року, особливо тому, що ходили чутки, що лорда Кілвардена вбили помилково. Дехто вважав Х'ю Карлтона справжньою мішенню як помсту за його засудження братів Шірес у 1798 році. Ці чутки майже напевно були неправдивими, оскільки очевидці вбивства погоджувалися, що лорд Кілварден був убитий лише після того, як назвав своє ім'я та посаду, і був у великому страху за своє життя під час повстання.

Х'ю Карлтон жив у маєтку Віллоу-Парк, маєтку Батерстаун та низці свої таунхаусів у Дубліні. Останні роки він жив у Лондоні і помер на Ганновер-сквер. Його колекція памфлетів, що складається з 158 переплетених томів, була придбана бібліотекою юридичної школи «Лінкольн-Інн» у 1842 році.

Примітки

Джерела

Alumni Dublinenses: a register of the students, graduates, professors and provosts of Trinity College in the University of Dublin (1593—1860), George Dames Burtchaell/Thomas Ulick Sadleir p. 134: Dublin, Alex Thom and Co, 1935 «No. 13131». The London Gazette. 15 September 1789. p. 597. «No. 14064». The London Gazette. 11 November 1797. p. 1081. Lenox-Conyngham, Melosina Diaries of Ireland Liliput Press 1998 p.59 Henderson, Thomas Finlayson (1887). «Carleton, Hugh» . In Stephen, Leslie (ed.). Dictionary of National Biography. Vol. 9. London: Smith, Elder & Co. Hart, A. R. «Carleton, Hugh, Viscount Carleton (1739—1826)». Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press. doi:10.1093/ref: odnb/4675. (Subscription or UK public library membership required.) Ball, F. Elrington The Judges in Ireland 1221—1921, John Murray, London, 1926, Vol. 2. Р. 174, 223.