Війна в Іраку почалася з вторгнення військ США та коаліції в Ірак у 2003 році. Уряд Канади жодного разу офіційно не оголошував війну Іраку, і рівень і характер цієї участі, які змінювалися з часом, були суперечливими. Канадські спецслужби неодноразово оцінювали, що в Іраку не було активної програми Зброї Масового Ураження.

Хоча Канада раніше брала участь у військових діях проти Іраку під час війни в Перській затоці 1991 року, вона відмовилася оголосити війну Іраку без схвалення Ради Безпеки ООН. Всупереч цьому, 10 жовтня 2002 року прем'єр-міністр Жан Кретьєн заявив, що Канада фактично буде частиною військової коаліції для вторгнення в Ірак, якщо на неї буде санкція ООН. Проте, коли Сполучені Штати та Сполучене Королівство згодом відкликали свої дипломатичні зусилля щодо отримання санкцій ООН, Жан Кретьєн оголосив у парламенті 17 березня 2003 року, що Канада не братиме участі в очікуваному вторгненні. Тим не менш, він запропонував США та їхнім солдатам свою моральну підтримку. Двома днями раніше чверть мільйона людей у Монреалі вийшли на марш проти очікуваної війни. Великі антивоєнні демонстрації відбулися в кількох інших містах Канади.

Ставлення Канади до війни в Іраку, відрізнялося від ролі Канади у вторгненні в Афганістан у 2001 році, адже воно було набагато менш прямим. У вторгненні до Іраку брали участь близько сотні канадських обмінників, які перейшли на обмін до американських підрозділів. Повідомлялося, що кількість канадських військ у регіоні менша, ніж лише у трьох інших країнах-учасницях. Війна також вплинула на Канаду у формі протестів і контрпротестів, пов’язаних з конфліктом, та військовослужбовцями Сполучених Штатів, які шукали притулку в країні після того, як дезертирували, щоб уникнути розгортання в Іраку, але яких, на відміну від війни у В’єтнамі, Канада здебільшого негайно повернула до Сполучених Штатів.

Рішення не брати участі У вересні 2002 року прем’єр-міністр Канади Жан Кретьєн повідомив прем’єр-міністру Великобританії Тоні Блеру та президенту США Джорджу Бушу, що участь Канади в будь-якій коаліції проти Іраку буде залежати від підтримки Організації Об’єднаних Націй (ООН) або більшості міжнародної спільноти. Офіційна політика канадського уряду була ретельно сформульована, щоб канадські дипломати все ще могли відігравати важливий фактор у довоєнній дипломатії з Іраком. Крім того, хоча вони вважали за краще отримати схвалення Ради Безпеки ООН (РБ ООН), ця політика все ж дозволяла канадському уряду брати участь у вторгненні у випадку, якщо Китай чи Росі=я накладуть вето на резолюцію, яку підтримає решта РБ ООН Уряд Канади дотримувався цієї позиції напередодні вторгнення в Ірак. .

Напередодні конфлікту Кретьєн підтримував контакти з Рікардо Лагосом, президентом Чилі, та Вісенте Фоксом, президентом Мексики. Лагос і Фокс відзначили, що на них чинять тиск з боку Сполучених Штатів щодо приєднання до коаліції, хоча обидва сказали Кретьєну, що вони відмовляться брати участь, якщо Канада також зробить це.

Рішення ООН про те, чи санкціонувати вторгнення, ґрунтувалося на двох елементах: обговоренні міжнародного права, включаючи Нюрнберзькі принципи превентивної війни ; та інспекції ООН щодо передбачуваного володіння Іраком зброєю масового знищення (ЗМЗ). Однак, оскільки коаліція не змогла отримати санкцію ООН на втручання, Кретьєн порадив генерал-губернатору Едріенн Кларксон не допускати, щоб Канада приєднувалася до «коаліції охочих», яка була центральною для вторгнення в Ірак у 2003 році. 17 березня 2003 року, за два дні до початку вторгнення в Ірак, Кретьєн публічно оголосив про своє рішення не приєднуватися до коаліції в Палаті громад Канади. Його рішення не інформувати приватно уряд США до того, як він публічно оголосить про своє рішення, сприяло розриву відносин Буша та Кретьєна в середині 2003 року.

Думка в Канаді

У серпні 2002 року канадські офіційні особи не сумнівалися, що Сполучені Штати планують атакувати Ірак. 14 серпня 2002 року Кретьєн отримав меморандум від Алекса Гімельфарба, секретаря Канадської таємної ради, в якому він прямо заявляє, що дії США проти Іраку були спробою змінити режим. Більшість членів кабінету міністрів Канади мало розуміли Ірак, хоча також скептично ставилися до американської справи. Однак деякі члени кабінету висловлювали занепокоєння, що неприєднання до коаліції зашкодить канадсько-американським відносинам, оскільки американська риторика пов'язувала Ірак з життєво важливими інтересами Сполучених Штатів.

Однак напередодні війни Кретьєн не обговорював думки всього кабінету щодо приєднання до коаліції, натомість проконсультувався лише з ключовими членами кабінету, включаючи Джона Маккаллума, міністра національної оборони Канади та Білла Грегама, міністра закордонних справ Канади. Протягом цього періоду він також консультувався з ключовими дипломатами, включаючи Майкла Кергіна, посла Канади в Сполучених Штатах, і Пола Гайнбекера, посла Канади в ООН. Зокрема, протягом місяців, що передували війні, Гайнбекер і Кретьєн підтримували контакт, намагаючись знайти рішення, яке задовольняло б американську позицію та антивоєнну позицію Франції, хоча Гайнбекер мало вірив, що його зусилля будуть процвітати.

Кретьєн також регулярно оновлював інформацію про свою парламентську групу, чия майже одностайна опозиція війні без підтримки з боку ООН допомогла Кретьєну прийняти остаточне рішення. Опозиція в парламентській групі значною мірою виникла через те, що члени були змушені відповідати виборцям, які збирали петиції з критикою початку війни. Це, можливо, відображало точку зору широкої канадської громадськості, як це було відображено в опитуванні, проведеному в березні 2003 року EKOS Research Associates для Toronto Star ; і монреальською газетою La Presse, результати якої показали, що 71 відсоток опитаних не підтримують вторгнення під керівництвом Сполучених Штатів, а 27 відсотків висловлюють несхвалення. Однак лідер партії Канадський альянс Стівен Харпер виступив проти позиції прем'єр-міністра щодо Іраку, заявивши, що Канада повинна воювати разом із США, Однак рішення прем'єр-міністра не вплинули на прийняття громадської думки; антивоєнні демонстрації в 2003 році лише підтвердили позицію, яку він займав з американцями в 2002 році.

Протести

Протести проти війни в Іраку та контрпротести на підтримку конфлікту відбувалися в Канаді як до, так і після вторгнення в Ірак. Одна з перших великомасштабних демонстрацій проти війни відбулася в Квінс-парку в Торонто, де 16 листопада 2002 року зібралося приблизно 2000 людей . Наступного дня, як частину міжнародного дня дій, антивоєнна коаліція з 3000 осіб провела марш миру від Парку полум'я миру у Ванкувері, приблизно 1000 людей марширували в Монреалі, а близько 500 людей зібралися під час снігової бурі на Парламентський пагорб в Оттаві, інші мітинги відбулися в Едмонтоні, Вінніпезі та Галіфаксі.

Канадці також взяли участь у серії протестів, які відбулися в містах і містечках по всьому світу в лютому 2003 року , найбільшим у Канаді було зібрання понад 100 000 людей у Монреалі, незважаючи на морозні температури до -30 градусів. °C (−22 °F). Ще 10 000 людей приєдналися до демонстрації в Торонто, 20 000 у Ванкувері, 18 000 в Едмонтоні, 8 000 у Вікторії, 4 000 в Галіфаксі, 2 000 в Оттаві; загалом акції протесту пройшли майже в 60 населених пунктах по всій країні.

Оцінки канадських дипломатів і розвідки Оцінки канадських дипломатів, а також канадської розвідувальної спільноти зіграли конструктивну роль у формуванні погляду Кретьєна на політику США щодо Іраку, а також на твердження про те, що Ірак мав ЗМЗ. Напередодні конфлікту доповіді канадської розвідки в основному передавалися Кретьєну через усні брифінги від Клода Лавердюра, радника прем'єр-міністра із зовнішньої та оборонної політики. Окрім прем’єр-міністра, звіти канадської розвідувальної спільноти також були розповсюджені серед членів кабінету міністрів, високопосадовців Канади та офіцерів у Міністерстві закордонних справ і міжнародної торгівлі. Проте звіти розвідки мали різний ступінь впливу на тих, хто їх отримував; з Едді Голденбергом, керівником апарату прем'єр-міністра, який пізніше зауважив, що жодна з оцінок розвідки не вплинула на поради, які він дав прем'єр-міністру.

Восени 2002 року Буш запропонував надіслати експертів із розвідки для інформування прем’єр-міністра, а пізніше запропонував приїхати особисто для його інформування; хоча замість цього Кретьєн вирішив, щоб зазначена інформація проходила через регулярні канали обміну розвідданими, де канадські аналітики аналізували інформацію та передавали її йому. Можливо, опора на канадський аналіз допомогла Кретьєну дійти висновку, відмінного від висновку його американських і британських колег; Блер у якийсь момент висловив розчарування тим, що канадський прем’єр-міністр не зміг «побачити докази», незважаючи на те, що вони в основному мали однакові джерела розвідки. Оцінка Іраку канадською розвідкою в 2002 і 2003 роках була примітною тим, що вона відхилялася від оцінок, наданих її партнерами з « П'яти очей », хоча всі вони мали доступ до однієї інформації. Це значною мірою пояснюється тим фактом, що канадська розвідувальна спільнота не бачила зовнішнього політичного тиску. Подальші розслідування після вторгнення американської розвідки в Ірак у 2003 році також виявили, що американські аналітики припускали, що Ірак був налаштований перезапустити свою програму ЗМЗ якомога швидше. Це суперечило припущенням канадських аналітиків, які вважали, що Ірак тимчасово призупинить свою програму ЗМЗ для негайної економічної допомоги; надаючи канадським аналітикам можливість висловити думку про те, що Ірак, можливо, не має ЗМЗ.

Ірак У десятиліття після війни в Перській затоці Ірак був пріоритетом для канадської розвідувальної спільноти. У середині 1990-х років аналітики канадської розвідки склали низку звітів про інспекції ООН в Іраку, внутрішні події в Іраку, а також спроби іракського уряду ввести в оману. Однак частота звітів розвідки про Ірак знизилася після бомбардувань Іраку в 1998 році.

На початку 2002 року International Assessments Staff (IAS), підрозділ оцінки розвідувальних даних канадської Таємної ради та міністерства закордонних справ, у відповідь на заяви адміністрації Буша провів усні брифінги з канадськими офіційними особами, на яких вони підкреслили відсутність достовірних доказів зв’язку Іраку з нападами 11 вересня. Аналітики IAS тісно співпрацювали з членами Канадської служби розвідки й безпеки (CSIS), які поділяли такі ж погляди. У червні 2002 року Комітет з оцінки розвідувальних даних (IAC), який координував аналітичні підрозділи CSIS, IAS і Генерального директора розвідки Міністерства національної оборони (DND), також дійшов висновку, що було замало доказів, що Ірак постачав хімічну зброю терористичним організаціям.