Перська імперія — це назва великої імперії персів, що простягалася від Фракії до північно-західної Індії та Єгипту. Вона існувала в різних формах приблизно від 550 до 330 рр. до н. е. (староперська імперія Ахеменідів) і приблизно з 224 по 651 рік н. е. (новоперська імперія Сасанідів). Однойменним історичним центром Перської імперії була Персія (давньоперською Pārs або Parsa), регіон на південному заході Ірану.
У цій статті розглядається як період Селевкідів, так і іранське Парфянське царство Аршакідів, що прийшло на зміну македонсько-грецькому іноземному пануванню. Багато в чому Сасаніди також спиралися на парфян, тому з міркувань розуміння історії доісламської Персії в цій статті вони розглядаються спільно.
В останні десятиліття історія Персії, особливо часів імперії Ахеменідів, дедалі частіше стає предметом незалежних наукових досліджень. Імперія Сасанідів, з іншого боку, нині розглядається в контексті пізньої античної історії.
Ахеменіди (550—330 до н. е.)
Порівняно зі своїми попередниками — Новоассирійською та Нововавилоно-халдейською імперіями — імперія Ахеменідів займала найбільшу територію. За час свого існування вона ніколи не зазнавала загрози і в основному зберегла свою територіальну цілісність. Протягом всієї історії імперії не знайдено іноземних держав чи сусідів, з якими перські царі могли б мати справу на рівних.
Заснування імперії Ахеменідів Засновником Перської імперії Ахеменідів був Кір II, але її творцем вважають Дарія I. Кір II народився незабаром після 560 року до н. е. Цар Аншану, регіону в Персії під сюзеренітетом мідійців, який занепав після падіння Еламської імперії в 7 столітті до н. е., та мав гегемонію над цією територією близько ста років. Близько 550 р. до н. е. Кіру II вдалося позбутися цієї зверхності. У наступні роки Кір II завоював Мідійське царство і таким чином заклав основи Перської імперії.
З перемогою над лідійцями під керівництвом Креза в 541 р. до н. е. Мала Азія, як і грецькі міста-держави там, опинилася в основному під владою персів. 539 року до н. е. Вавилонія також відносно швидко впала до рук Кіра II, оскільки відносини Набоніда з впливовими місцевими священиками храму Мардука були поганими, і, як наслідок, він не знайшов великої підтримки в боротьбі з Кіром II. Із завоюванням Вавилонії Юдея також опинилася під контролем персів. У Біблії перси зображені як визволителі з вавилонського вигнання і є чи не єдиним неєврейським народом, представленим у яскраво позитивному світлі.
Дарій I і початок перських воєн
Після смерті сина і наступника Кіра Камбіза II (522 р. до н. е.), який включив Єгипет до складу імперії, виникла криза престолонаслідування. Згідно з Бехістунським написом, з'явився маг на ім'я Гаумата і заявив, що він Бардія, син Кіра, якого вважали мертвим. Після того Дарій I переміг самозванця і зійшов на трон. Деякі сучасні науковці припускають, що ця розповідь була не більш ніж спробою виправдати узурпацію трону Дарієм, і що Гаумата насправді міг бути справжнім Бардією — ця теорія поширювалася ще в давні часи.
Дарій I, далекий родич Кіра II, завершив формування імперії, адміністративно організувавши її в сатрапії, зміцнивши економіку та приєднавши частини Індії та Фракії. Крім того, він побудував резиденцію Ахеменідів у Персеполі.
Близько 500 р. до н. е. спалахнуло (ймовірно, через економічні проблеми) повстання греків у Малій Азії, що тривало до 494 р. до н. е. і відоме як Іонійське повстання. Перси відповіли операціями в Егейському морі, в тому числі проти Афін і Еретрії — прихильників повстанців. Втручання Афін, можливо, слід розцінювати як порушення договору з перським царем, оскільки афінські посланці принесли цареві «васальну присягу» 507/6 р. до н. е.Robert Rollinger: Das teispidisch-achaimenidische Grossreich. Ein ’Imperium’ avant la lettre? In: Michael Gehler, Robert Rollinger (Hrsg.): Imperien und Reiche in der Weltgeschichte. Epochenübergreifende und globalhistorische Vergleiche. Teil 1: Imperien des Altertums, Mittelalterliche und frühneuzeitliche Imperien. Wiesbaden 2014, S. 149—192, hier S. 151. За винятком поразки в битві при Марафоні в 490 р. до н. е., перси всюди досягли успіху. Це був початок так званих перських воєн, відомості про які дає нам Геродот, хоча до деяких його спостережень з точки зору учасника слід ставитися з обережністю. Військові конфлікти стали визначальним елементом відносин між грецькими полісами та Перською імперією.
Набагато масштабніший похід Ксеркса (хоча цифри, передані Геродотом, цілком перебільшені) також провалився: у битві при Саламіні 480 р. до н. е. і в битві при Платеях наступного року переважаючі перси знову зазнали поразки. 481 р. до н. е. Грецька ліга, заснована близько 1000 року до н. е., навіть контратакувала та звільнила греків Малої Азії. Персія на час змирилася з цією втратою, особливо з огляду на кількість внутрішніх проблем, таких як відхід периферійних частин імперії (Єгипет), що мало велике значення через постачання зерна. Крім того, зросла влада сатрапів, деякі з котрих неодноразово повставали наступними роками.
Немає давньосхідних джерел про так звані «перські війни», які відіграють першопланову роль у класичній традиції. Очевидно, цей конфлікт не мав для них такого значення, як для греків. Через відсутність давньосхідних джерел важко зрозуміти наміри персів у походах проти грецьких держав. Можливо, вони прагнули встановити непряме правління через кільце васальних держав. Міркуючи таким чином, воєнні кампанії Егейського регіону можна віднести до фази консолідації Перської імперії, коли потреба у легітимізації перських царів через примус до завоювання вже зменшилася. Подібний зв'язок можна спостерігати в стародавніх східних монархіях-попередниках. У новітні європейські часи, спираючись на грецькі джерела, Захід стилізував ранні події конфлікту і представив його як боротьбу між Заходом і Сходом, між Азією і Європою, між свободою і рабством. Не було помічено багато грецьких міст, які б воювали на боці персів або поводилися нейтральноRollinger 2014, S. 150 und 152..
Від Пелопоннеської війни до Царського миру Ймовірно, це сталося в 449 році до н. е. Перська імперія закріпила статус-кво, малоазійських членів Аттично-Делоської морської ліги, та погодившись із її домінуванням в Егейському морі, у відповідь на що греки не вживали жодних військових дій проти Персії.
У Пелопоннеській війні Афін і Спарти (431—404 рр. до н. е.) Дарій II підтримав Спарту, яка натомість пообіцяла передати Малу Азію персам. Однак, після їх перемоги стався відкритий конфлікт і боротьба між колишніми союзниками. Спарті не вдалося завдати рішучої поразки персам. Сильна позиція Перської імперії, незважаючи на боротьбу за трон між Артаксерксом II і його братом Кіром (див. також знаменитий Анабазис Ксенофонта), виразилася в тому, що вона стала гарантом так званого Царського миру (також званого миром Анталкіда) у 387/86 роках до н. е. У ньому великий перський цар Артаксеркс II домігся остаточного надбання Малої Азії, Кіпру та Клазоменів.
Перська імперія Ахеменідів мала величезну економічну могутність, що стало особливо очевидним у згаданій вище Пелопоннеській війні, коли перські субсидії вирішили війну на користь Спарти, і Персія знову відзначилася як провідна держава. Таким чином, саме Персія виграла найбільше від Пелопоннеської війни, що зруйнувала баланс сил у Греції, де швидко розгорілася боротьба за гегемонію між Афінами, Спартою та беотійськими Фівами.
Внутрішні справи імперії Ахеменідів З точки зору організації та ідеології Перську імперію можна охарактеризувати як спадкоємицю давніх близькосхідних попередниць. З іншого боку, характер імперії був багатоетнічним і багатокультурним. Ахеменідські царські написи стверджують, що кордони імперії були ідентичні кордонам світу. Країни, якими цар не керував, не згадувалися. Заворушення розглядалися як внутрішня загроза, а зовнішні противники не відігравали ролі. Історичні події, перелічені на початку правління, поступово зникли з царських написів, так що держава набула самообразу інституції, орієнтованої у вічність і санкціонованої божеством.
Царі переймали місцеві традиції, асимілювали їх і моделювали своє правління в різних регіонах відповідно до місцевих контекстів. Провінції користувалися певним ступенем автономії з центральним офісом, який наглядав за ними. Основою імперії був південно-західний Іран, де протягом століть розвивалася еламсько-перська змішана культура. Справжню столицю перських царів впізнати неможливо, позаяк правитель і його двір багато подорожувалиДив. .
Цар отримував легітимність через своє походження, божественну санкцію та свої вчинки. Обов'язки та відповідальність перського царя включали гарантування миру та процвітання підданих і земель у впорядкованому світі. Щоб досягти цих цілей, государ мав бути розважливим і володіти надзвичайними фізичними та розумовими здібностями. Завдяки цим навичкам він завойовував прихильність підданих. Коли лояльність ставилася під сумнів, принцип «брехні» перемагав і порядок порушувався. Цар був особою, відповідальною за своїх підданих, пов'язаною нормами, та займав привілейоване становище, що дозволяло йому спілкуватися з богами.
За Дарія I дедалі більше формувалися монархія та імперська еліта з перською ідентичністю. Попередня шлюбна політика між іноземними принцесами та царською родиною була замінена шлюбами всередині перської знаті. Імператорська еліта займала найважливіші посади при дворі та в провінціях, і правитель прив'язував їх подарунками. Велику роль у взаємних зв'язках відігравали ритуали спільного обіду. Лояльність винагороджувалася благодатями, а нелояльність суворо каралася.
Перські царі могли покладатися на бюрократичний апарат, коріння якого сягає корінням у попередні імперії. Архіви розкривають процеси, які тягнулися всією імперією. Багатомовний характер адміністрації особливо очевидний в , але важливу роль також відігравали місцеві традиції. Стародавні системи писемності збереглися і в Єгипті, і у Вавилонії.
Армія була багатонаціональною. Крім того, був побудований флот, заснований на знаннях завойованих мореплавних міст. Будівництво перського флоту можна назвати так само інноваційним, як і афінську військово-морську програму, започатковану ФемістокломRollinger 2014..
Александр Македонський і кінець імперії Ахеменідів
Кінець імперії Ахеменідів стався із завоюванням македонського царя Александра Великого в 334—330 роках до н. е. Історична наука досі ламає голову над причинами її стрімкого занепаду. Будь-яка форма імперського правління вже давно розглядається з точки зору негативних ознак. Це призвело до того, що вчені визнали фактами розповіді античних письменників, таких як Геродот і особливо Ктесій Кнідський, про занепад імперії та деспотизм царя, і, виходячи з цього, розглядали внутрішній крах імперії як природне явище. Новітня наука критично ставиться до цієї точки зору, оскільки джерела не свідчать ні про поступовий розпад імперії, ні про процес занепаду в правлячому домі чи його оточенні.
Більш пізня модель пояснення припускає діяльного та добре впорядкованого противника Александра Македонського, який зміг перемогти імперію військовим шляхом у кількох битвах і тривалих боях. Тут відіграють роль описи Геродота, який зобразив персів такими, що безнадійно поступалися ворогу у військовому відношенні. Ці факти також все частіше ставляться під сумнів наукою. Сьогодні кінець імперії Ахеменідів сприймається скоріше як несподівана і раптова подія, яку ні Александр Македонський, ні його противник Дарій III не спроможні були передбачитиRollinger 2014, S. 163–168..
Незважаючи на падіння імперії Ахеменідів, ідея світової влади жила спочатку з Александром, а потім з його наступниками в Персії, Селевкідами.
Селевкіди (305—129 до н. е.)