А́рмія США () — сухопутні війська США, найбільший за чисельністю й, за деякими показниками, найстаріший з шести видів Збройних сил США, один з восьми мілітарних інститутів США.
Сучасна армія США бере свій початок від Континентальної армії, яка була сформована 14 червня 1775 року в ході війни Північноамериканських штатів за незалежність (1775—1783) — ще до того, як Сполучені Штати стали самостійною державою. 3 червня 1784 року, після Американської революції, Конгрес Конфедерації створив армію США замість розформованої Континентальної армії. Армія США вважає себе спадкоємцем Континентальної армії і, таким чином, вважає початком заснування сухопутних військ 1775 рік.
Армія призначена для ведення активних бойових дій на суходолі; місія армії США полягає в тому, щоб «воювати та перемагати у війнах нашої країни, забезпечуючи швидке, стійке панування на суші по всьому світу; [виконувати] весь спектр військових операцій і конфліктів на підтримку бойових командирів». Армія бере участь у конфліктах по всьому світу і є основною наземною наступальною та оборонною силою США. До її складу входять військові об'єднання, з'єднання, частини та підрозділи піхоти, повітрянодесантних військ, танкових військ, армійської авіації, артилерії, війська ППО, розвідки та інших родів військ та спеціальних військ.
Контроль і управління армією США здійснюється Департаментом армії США, одним з трьох складових Департаменту оборони. Главою Департаменту є цивільна особа — Секретар армії; найвищою посадовою особою з числа військових є генерал — начальник штабу Армії США, який також є членом Об'єднаного комітету начальників штабів США на чолі з Головою комітету.
Призначення армії Армія США є сухопутним компонентом Збройних сил США. Секція 7062 розділу 10 Кодексу США10 U.S. Code § 3062 — Regulations визначає призначення армії як: збереження миру та безпеки та забезпечення оборони Сполучених Штатів, Співдружності та володінь, а також будь-яких територій, зайнятих США; підтримка національної політики; реалізація національних цілей у сфері оборони; протистояння будь-якій нації, відповідальній за агресивні дії, які ставлять під загрозу мир і безпеку Сполучених Штатів У 2018 році «Стратегія армії на 2018 рік» сформулювала доповнення з восьми пунктів до «Бачення армії на 2028 рік». У той час як місія армії залишається незмінною, армійська стратегія спирається на модернізацію армійської бригади, одночасно змінюючи фокус на розвитку армійських з'єднань на рівні корпусів і дивізій. Командування майбутнього армії контролює реформи, спрямовані на осучаснення форм і методів ведення конвенційних бойових дій. Поточний план реорганізації армії планується завершити до 2028 року.
П'ять основних видів компетенції армії — це оперативний і стійкий наземний бій, загальновійськові операції (включаючи загальновійськовий маневр і охорону великої зони відповідальності, дії бронетанкових та механізованих військ і повітрянодесантні та повітряно-штурмові операції), спеціальні операції, щоб розгорнути та підтримувати дії об'єднаних військ (сил) на театрі воєнних дій, а також інтегроване управління національними, багатонаціональними та міжвидовими угрупованнями військ (сил) типу на землі.
Історія
XVIII століття 14 червня 1775 року за рішенням Другого континентального конгресу була створена Континентальна арміяCont'l Cong., Formation of the Continental Army, in 2 Journals of the Continental Congress, 1774—1789 89–90 (Library of Cong. eds., 1905)., як об'єднана армія від представників всіх північноамериканських штатів на чолі з генералом Джорджем Вашингтоном з метою боротьби з армією Великої Британії an excerpt from Robert Wright, The Continental ArmyCont'l Cong., Commission for General Washington, in 2 Journals of the Continental Congress, 1774—1789 96–7 (Library of Cong. eds., 1905).Cont'l Cong., Instructions for General Washington, in 2 Journals of the Continental Congress, 1774—1789 100–1 (Library of Cong. eds., 1905).Cont'l Cong., Resolution Changing «United Colonies» to «United States», in 5 Journals of the Continental Congress, 1774—1789 747 (Library of Cong. eds., 1905).. Спочатку армію очолювали воєначальники, які до цього мали досвід військової служби в лавах британської армії або в колоніальних ополченнях, що принесли з собою багато правил та традицій британської військової організації. У міру розвитку війни за незалежність французька допомога, ресурси та військове мислення допомогли сформувати нову армію. Деякі європейські солдати приєдналися до американських військ самостійно, наприклад Фрідріх Вільгельм фон Штойбен, який навчав підлеглі йому війська тактиці та організаційним навичкам прусської армії.
У 1776 році в результаті успішної облоги Бостону, Вашингтону вдалося витіснити британців до Нової Шотландії, але пізніше молода американська армія була розбита в кампанії 1776—1777 років, а її командувач майже був захоплений у полон, коли втратив Нью-Йорк. Після переправи через річку Делавер серед зими, Вашингтон здобув перемогу над британськими військами у двох битвах, при Трентоні та Принстоні, повернув Нью-Джерсі та відновив віру у свої сили Патріотам. Завдяки його стратегії революційні сили перемогли дві великі британські армії під Саратогою в 1777 році і в Йорктауні в 1781 році.
У 1780 і 1781 роках армія Джорджа Вашингтона використовувала частіше тактику Фабіана, відомого давньоримського стратега. Американці постійно вимотували противника, наносячи йому несподівані і стрімкі удари по найнезахищеніших місцях, і тут же зникаючи зі своїми військами.
Здобувши рішучу перемогу в битві при Йорктауні та отримавши підтримку з боку Франції, Іспанії і Голландії, Континентальна армія стала поступово схиляти вагу терезів на свій бік над англійцями. Врешті-решт перемоги на полі битви молодої армії призвели до укладання Версальського мирного договору 1783 і визнання незалежності Сполучених Штатів Америки. Після закінчення війни Континентальна армія була швидко розпущена, в першу чергу через небажання американців, які завоювали незалежність, залишатися в лавах збройних сил. Але наявна міліція не відповідала всім вимогам молодої держави і постійні війни з племенами індіанців змусили ухвалити рішення про створення під керівництвом генерал-майора Ентоні Вейна першого регулярного формування, Легіону США. Щойно сформований Легіон у вирішальній битві біля Фоллен Тімберз у 1794 році вщент розгромив війська індіанської конфедерації племен.
У 1796 році Легіон Сполучених Штатів був перейменований на армію Сполучених Штатів.
У 1798 році, під час Квазівійни з Францією, Конгрес США створив трирічну «Тимчасову армію» чисельністю 10 000 осіб, що складалася з дванадцяти полків піхоти та шести загонів легких драгунів. У березні 1799 року Конгрес заснував «майбутню армію» чисельністю 30 000 осіб. Обидві «армії» існували лише на папері, але спорядження для 3000 особового складу і коней було закуплено та збережено.
XIX століття Друга і остання війна американців проти Великої Британії (1812—1815) була менш успішною для новоутвореної держави порівняно з війною за її незалежність. Експансіоністська політика Англії відносно Канади і прагнення британців повернути до сфери своїх інтересів північноамериканські Штати привели до того, що 18 червня 1812 року США були змушені оголосити їй війну і 7-тисячна погано навчена і озброєна Армія країни виступила проти загарбників.
Спочатку армія США навіть не змогла перешкодити просуванню вглиб території країни 4,5-тисячній армії англійських військ, яка чисельно їй поступалася, і навіть спаленню столиці держави — міста Вашингтон. Проте, поступово регулярна армія довела свою професійну придатність у ряді битв у Ніагарській кампанії в 1814 та у розгромі британського вторгнення в битві за Новий Орлеан у січні 1815 року. По суті ці бойові зіткнення мали незначний ефект і незабаром обидві сторони повернулися до стану в якому вони були на початку війни.
У проміжок між 1815 і 1860 роками армія США брала в основному участь у війнах з місцевими племенами індіанців і билася в короткій війні з Мексикою (1846—1848), яка закінчилася перемогою американців і завоюванням величезної території, що стала згодом штатами Каліфорнія, Невада, Юта, Колорадо, Техас, Аризона, Вайомінг і Нью-Мексико.
Громадянська війна 1861—1865 рр. стала найбільш кровопролитною і виснажливою війною на території США за всю їх історію. Після відокремлення більшості рабовласницьких штатів Півдня від північної частини США і проголошення ними Конфедеративних Штатів Америки, сепаратисти оголосили про створення власної армії — армії Конфедеративних штатів, яку очолили колишні офіцери армії США, й мобілізували значну частину білої робочої сили Півдня. У свою чергу, Збройні сили Сполучених Штатів («Союз» або «Північ») сформували армію Союзу, що складалася з невеликої кількості регулярних армійських формувань і великої групи добровольчих підрозділів, сформованих з усіх штатів, півночі та півдня, крім Південної Кароліни. Початок громадянської війни ознаменувався битвою армій Союзу і КША біля за форт Самтер у штаті Південна Кароліна, у квітні 1861 року.
Впродовж подальших двох років армія Союзу зазнавала від збройних сил Півдня одну поразку за іншою. Але, після вирішальних битв під Геттісбергом на сході та Віксбургом на заході країни, армія США, яка зміцніла і добре засвоїла уроки війни, у поєднанні зі зрослою економічною міццю Півночі перехопила стратегічну ініціативу. Союз дотримувався стратегії захоплення берегової лінії, блокування портів і контролю над річковими системами. До 1863 року Конфедерація в результаті була задушена блокадою Півночі. Східні армії КША воювали добре, але західні армії зазнавали поразку за поразкою, поки сили Союзу не здобули Новий Орлеан у 1862 році. У ході Віксбурзької кампанії 1862—1863 рр. генерал Улісс Грант захопив річку Міссісіпі та відрізав південний захід. Грант прийняв командування силами Союзу в 1864 році, і після серії боїв з дуже великими втратами він взяв генерала Роберта Е. Лі в облогу в Річмонді, коли генерал Вільям Т. Шерман захопив Атланту та пройшов через Джорджію та Кароліни. У квітні 1865 року столиця Конфедерації була покинута, і Лі згодом здався в полон у будівлі суду Аппоматтокс. Усі інші армії Конфедерації капітулювали протягом кількох наступних місяців.
Війна стала найбільш смертоносним конфліктом в історії США, в результаті конфлікту загинули 620 000 чоловіків з обох сторін. Згідно з даними перепису 1860 року, 8 % усіх білих чоловіків у віці від 13 до 43 років загинули під час війни, у тому числі 6,4 % на Півночі та 18 % на ПівдніMaris Vinovskis (1990). Toward a social history of the American Civil War: exploratory essays. Cambridge University Press. p. 7. .
Всього в армії Союзу служило 2,2 мільйона осіб; 360 000 з них померли від усіх причин — дві третини від хвороб. Улітку 1865 року Добровольча армія була демобілізована.
Невдовзі після Громадянської війни американська армія взяла участь у довгих війнах з індіанцями, які не підкорялися американській експансії в центрі континенту. Американські перемоги у іспансько-американський війні (1898) та спірна, і не так добре відома, філіппінсько-американська війна (1898—1913), також як і американське втручання в Латинській Америці і Боксерське повстання, надали Сполученим Штатам більше колоніальних земель та міжнародного престижу.
XX століття У 1916—1917 роках, за часи Мексиканської революції, експедиційні сили армії США діяли проти нерегулярних військ мексиканських партизан під проводом Вільї. Це вторгнення, приводом для проведення якого став напад на місто Коламбус, носило характер пошуково-каральної операції, спрямованої проти свавілля повстанців на прикордонних американських землях. Бойові дії завершилися успішним знищенням нерегулярного угруповання мексиканських повстанців.
Перша світова війна