Відмінкова граматика — спосіб опису семантики речення (за винятком модальних і перформативних елементів) як системи семантичних валентностей, тобто через зв'язки головного дієслова з ролями, що зумовлюються значенням цього дієслова і виконуються іменними складниками. Іноді розглядається як один з різновидів генеративної граматики.

Фундаментальна гіпотеза відмінкової граматики полягає в тому, що граматичні функції, такі як суб'єкт або об'єкт, визначаються глибокою семантичною валентністю дієслова, яка знаходить свій синтаксичний корелят у таких граматичних категоріях, як суб'єкт і об'єкт, а також у граматичних відмінках, таких як називний і знахідний відмінки. Філлмор (1968) висуває таку ієрархію для універсального правила вибору предмета:

Агентив < Інструменталіс < Об'єктив

У межах відмінкової граматики з боку семантики описано багато мов. Результати подібних досліджень використовуються в працях штучного інтелекту (в галузі семантики фреймів) та психолінгвістикиДемьянков В. З. . Історія Відмінкова граматика виникла в межах генеративної граматики наприкінці 1960-х років у працях Ч. Філлмора. Як метод граматичного опису розвивалася під впливом досліджень Кеннета Лі Пайка.

Підходи лінгвістів (В. Чейфа, Дж. Андерсона, Дж. Грубера, В. Кука та інших) до відмінкової граматики розрізняються за: типом логічної структури речення, набором ролей і припустимих поєднань, що мають назву «відмінкові рамки» або фрейми. Відмінкова рамка описує важливі аспекти семантичної валентності дієслів, прикметників та іменників. Фрейми регістру підлягають певним обмеженням, наприклад те, що глибокий регістр може зустрічатися лише один раз у реченні. Деякі випадки є обов'язковими, а інші — факультативними. Обов'язкові відмінки не можна видаляти, ризикуючи отримати неграматичні речення. Наприклад, Мері дала яблука є неграматичним у цьому значенні.

Протягом 1970-х і 1980-х років Чарльз Філмор поширив свою початкову теорію на так звану фреймову семантику. Волтер А. Кук, SJ, професор лінгвістики Джорджтаунського університету, був одним із найвидатніших теоретиків регістрової граматики після оригінальної роботи Філлмора. Кук присвятив більшу частину своїх наукових досліджень з початку 1970-х до 1990-х років подальшому розвитку граматики відмінків як інструменту для лінгвістичного аналізу, методології навчання мови та інших застосувань, і був автором кількох великих текстів і багатьох статей з граматики відмінків. Кук підготував кілька докторських дисертацій (див., наприклад, Moskey 1978), застосовуючи відмінкову граматику в різних сферах теоретичних і прикладних лінгвістичних досліджень.

Теорія глибинних відмінків Завдяки теорії глибинних семантичних відмінків можна чітко представити внутрішню структуру пропозиції, структурувати відношення між елементами глибинних і семантичних структур. Філлмор подав план вмісту речення як пропозицію — тимчасовий набір семантико-синтаксичних функцій («ролей») для іменних компонентів, склад і взаємовідношення яких задається лексичним значенням предикативного знаку, як правило, дієслова. Предикат в поверхневій структурі () речення зазвичай виражається дієсловами, але інколи — службовими словами

Глибинні відмінки часто можуть не відповідати поверхневим відмінкам (або їх аналогам в аналітичних мовах), тому в межах відмінкової граматики пропонується система правил перетворення з глибинної структури (англ.deep structure) на поверхневу . Відмінкові елементи, факультативно повʼязані з конкретними дієсловами, разом із правилами формування підмета повинні служити для пояснення різноманітних обмежень на одночасне використання слів у реченнях.

Наприклад, у реченні 'John broke the window' (Джон розбив вікно) підмет знаходиться в агентивному відношенні до дієслова.

У реченні 'A hammer broke the window'. (Молоток розбив вікно) підмет виступає як Інструмент.

У реченні 'John broke window with hammer' (Джон розбив вітрину молотком) є і агенс, і інструмент, проте тільки агенс, а не інструмент виявляється підметом.

У базовій структурі речень вбачається щось, що можна назвати «пропозицією», — набір відношень між дієсловами та іменниками (абопідрядними реченнями, якщо такі є), без інформації про час, відділений від того, що можна назвати складником «модальність». Цей складник повинен містити такі модальні характеристики речення в цілому, як заперечення, час, спосіб та вид. Конкретна природа такого модального складника для наших цілей байдужа. Не виключено, однак, що деякі відмінки мають бути прямо співвіднесені з модальним складником так само, як деякі інші відмінки співвідносяться з власне пропозицією — такими є, наприклад, деякі обставини часу. Таким чином, першим глибинним правилом є наступне:

Речення → Модальність + Пропозиція або ж S → M + P

Складник Р «розгортається» в дієслово плюс одна або більше відмінкових категорій. Розгортання пропозиційного складника Р можна уявляти собі як список формул такого виду: Р → V + С1 + ... + Сn [V — дієслово, C — відмінок], де обовʼязково має бути принаймніодна відмінкова категорія, і жодна відмінкова категорія не може входити до однієї й тієї самої формули двічі.

Значення відмінків утворюють набір універсальних понять, що ідентифікують деякі типи суджень, які людина здатна робити про події, що відбуваються навколо. До числа необхідних відмінків належать:

Агентив (А) — відмінок ініціатора дії (зазвичай істоти), який ідентифікується з дієсловом. Інструменталіс (I) — відмінок неживої сили або предмета, який включений у дію або стан, що називається дієсловом, як його причина. Датив (Р) - відмінок живої істоти, яка зачіпається станом або дією, що названа дієсловом. Фактитив (F) — відмінок предмета або істоти, що виникає в результаті дії або стану, що називається дієсловом, або яка розуміється як частина значення дієслова. Локатив (L) – відмінок, яким характеризується місце розташування або просторова орієнтація дії або стану, що називається дієсловом. Обʼєктив (О) — семантично найбільш нейтральний відмінок, відмінок чогось, що може бути позначене іменником, роль якого в дії або стані, що ідентифікується дієсловом, визначається семантичною інтерпретацією самого дієслова. Певна річ, цей відмінок буває тільки для назв речей, які зачіпаються станом або дією, що ідентифікується дієсловом. Обʼєктив не треба плутати ні з поняттям прямого додатка, ні з іменником поверхневого відмінка, що є просто синонімом для акузатива.

Відмінок Agent (A) виражається підметом; Якщо у певному реченні відмінок Agent (A) не виступає підметом, тоді позицію підмета займає слово з відмінком Beneficiary (B); Якщо підметом не виступає відмінок Beneficiary (B) — тоді ним виражається відмінок Object (O). Правила формального висловлювання відмінків описують відповідність глибинних відмінків і елементів поверхневої структури речень даної мови: так, в англійській мові відмінку у поверхневій структурі зазвичай відповідає прийменник with, проте, якщо слово з відмінком «інструмент» вживається у функції підлягає, привід with усувається. Особливе правило вказує, що при дієслові play прийменник with може як елімінуватися (He can play piano 'Він вміє грати на фортепіано'), так і замінюватись прийменником on (He is playing sonata on the piano 'Він грає сонату на фортепіано'):115-116.

До недоліків теорії слід віднести відсутність точних визначень та критеріїв виділення семантичних ролей, невизначеність статусу ролей у деривації речення, ступеня повноти набору ролей та межі між рольовими та іншими елементами речення.

Див. також

Відмінок Граматика

Примітки

Література

«The Case for Case» (1968). In Bach and Harms (Ed.): Universals in Linguistic Theory. New York: Holt, Rinehart, and Winston, 1-88.