Перший кабінет Джонсона розпочал работу 24 липня 2019 року, коли королева Єлизавета II запросила Бориса Джонсона сформувати новий уряд після відставки прем’єр-міністра Терези Мей . Мей пішла у відставку з поста лідера Консервативної партії 7 червня 2019 року; Джонсон був обраний її наступником 23 липня 2019 року. Кабінет Джонсона бул сформован з 57-го парламенту Сполученого Королівства як уряд консервативної меншості. Вона втратила робочу більшість 3 вересня 2019 року, коли член парламенту від Торі доктор Філіп Лі перейшов до ліберал-демократів. На 12 грудня 2019 року було призначено вибори, які призвели до формування уряду консервативної більшості, другого міністерства Джонсона .

Історія 24 травня 2019 року Тереза Мей оголосила, що подасть у відставку з посади лідера Консервативної партії, а отже, і прем’єр-міністра, після того, як тричі не змогла забезпечити проходження через Палату громад своєї Угоди про вихід і законопроекту про її імплементацію, який передбачав вихід Сполученого Королівства із Європейського Союзу. Її оголошення також відбулося після дуже поганих результатів Консервативної партії на виборах до Європейського парламенту у Великій Британії у 2019 році. Її відставка з поста лідера консерваторів набула чинності 7 червня 2019 року.

Колишній мер Лондона та міністр закордонних справ Борис Джонсон був обраний наступником Мей 23 липня 2019 року. Наступного дня королева Єлизавета II призначила його прем'єр-міністром. Джонсон успадкував уряд меншості, який підтримувався угодою про довіру з Демократичною юніоністською партією Північної Ірландії.

Джонсон призначив свій кабінет міністрів 24 липня 2019 року, описавши його як «Кабінет для сучасної Британії» , а The Guardian назвала його «етнічно різноманітною, але ідеологічно однорідною заявою про наміри». Під час формування свого уряду Джонсон відправив у відставку 11 високопоставлених міністрів і прийняв відставку ще шістьох Це масове звільнення було наймасштабнішою реорганізацією кабінету міністрів без зміни правлячої партії в післявоєнній політичній історії Великої Британії, перевищивши сім міністрів, звільнених під час «Нічі довгих ножів» 1962 року і було названо «Ніччю Білі ножі» The Sun.

Серед інших призначень Джонсон призначив Домініка Рааба першим держсекретарем і міністром закордонних справ, а також призначив Саджида Джавіда та Пріті Патель міністром фінансів і міністром внутрішніх справ відповідно. Джонсон збільшив кількість міністрів, які відвідують кабінет міністрів, до 33, що на чотири більше, ніж у травневому кабінеті. Чверть призначених були жінки, пропорційно менше, ніж міністри у кабінеті Мей і Кемерон. Кабінет міністрів встановив новий рекорд щодо представництва етнічних меншин: чотири державні секретарі та два додаткові міністри походять з національних меншин; 17% членів Кабінету були представниками BAME, порівняно з 14% населення Великої Британії. Майже дві третини призначених навчалися в платних школах, а майже половина навчалися в Оксфордському чи Кембриджському університетах. Джонсон також створив нову посаду міністра, яку він обійме, — міністр у справах Союзу, виконуючи передвиборчу обіцянку, яку він дав під час виборів керівництва.

Втрата більшості та відставки міністрів

Джонсон втратив робочу більшість 3 вересня 2019 року, коли доктор Філліп Лі приєднався до ліберал-демократів. Пізніше, того ж дня, цей показник був ще більше зменшений, коли 21 депутата-консерватора позбавили наказу після голосування проти уряду, щоб дати парламенту можливість взяти під свій контроль документ і обговорити законопроект, розроблений для запобігання Brexit без угоди.

5 вересня 2019 року брат Джонсона та член парламенту Джо Джонсон оголосив про свій намір залишити посаду міністра та парламенту, заявивши: «Останніми тижнями я розривався між відданістю сім’ї та національними інтересами — це нерозв’язана напруга та час для інші взяти на себе мою роль депутата та міністра». 7 вересня 2019 року Ембер Радд оголосила, що йде у відставку з посад державного секретаря з питань праці та пенсійного забезпечення та міністра у справах жінок і рівності, а також залишає Консервативну партію.

Через глухий кут у парламенті через Brexit вибори були призначені на 12 грудня 2019 року на підставі ухвалення Закону про дострокові загальні парламентські вибори 2019 року 31 жовтня 2019 року. Консерватори отримали більшість, що призвело до формування другого міністерства Джонсона 16 грудня 2019 року.

Кабінет

Липень–грудень 2019 року +ПосадаІм'яСтрокКабінет міністрівПрем'єр-міністр Перший лорд скарбниці

Міністр у справах державної служби

Міністр у справах СоюзуВисокоповажний Борис Джонсон2019–2022Канцлер скарбниці Другий лорд казначействаВисокоповажний Саджид Джавід2019–2020Перший міністр Міністр закордонних справВисокоповажний Домінік Рааб2019–2021Міністр внутрішніх справВисокоповажна Пріті Пател2019–2022Канцлер герцогства ЛанкастерськогоВисокоповажний Майкл Гоув2019–2021Міністр юстиції Лорд-КанцлерВисокоповажний Роберт Бакленд2019–2021Міністр із виходу з Європейського союзуВисокоповажний Стівен Барклі2018–2020Міністр оборониВисокоповажний Бен Уоллес2019 –Міністр охорони здоров'я та соціального забезпеченняВисокоповажний Метью Генкок2018–2021Міністр у справах бізнесу, енергетики та промислового розвиткуВисокоповажна Андреа Ледсом2019–2020Міністр міжнародної торгівлі Президент Ради з торгівліВисокоповажна Ліз Трасс2019–2021Міністр у справах жінок та рівних можливостейВересень 2019–2022Високоповажна Ембер Радд2018–Вересень 2019Міністр праці та пенсійВисокоповажна Тереза КоффіВересень 2019–Вересень 2022Міністр освітиВисокоповажний Гевін Вільямсон2019–2021Міністр у справах навколишнього середовища, продовольства та сільського господарстваВисокоповажна Тереза ​​Вільєрс2019–2020Міністр житлово-комунального господарства та місцевого самоврядуванняВисокоповажний Роберт Дженрік2019–2021Міністр транспортуВисокоповажний Грант Шеппс2019–2022Міністр у справах Північної ІрландіїВисокоповажний Джуліан Сміт2019–2020Міністр у справах ШотландіїВисокоповажний Алістер Джек2019–2022Міністр у справах УельсуВисокоповажний Алан Кернс2016–Листопад 2019Лідер Палати лордів Лорд-охоронець Малого друкуВисокоповажна баронеса Еванс Боуес Паркська2016–2022Міністр з питань цифрових технологій, культури, засобів масової інформації та спортуВисокоповажна Нікі Морган2019–2020Міністр міжнародного розвиткуВисокоповажний Алок Шарма2019–2020Міністр без портфеля голова Консервативної партіїДжеймс Клеверлі2019–2020Також мають право брати участь у засіданнях КабінетуГоловний секретар КазначействаВисокоповажний Ріші Сунак2019–2020Лорд-голова Ради лідер Палати громадВисокоповажний Джейкоб Ріс-Могг2019–2022Головний парламентський організатор Парламентський секретар КазначействаВисокоповажний Марк Спенсер2019–2022Генеральний атторней Англії та УельсуВисокоповажний Джеффрі Кокс2018–2020Державний міністр у справах підприємництва та енергетикиВисокоповажний Квазі Квартенг2019–2021Генеральний скарбник Міністр канцелярії кабінетуВисокоповажний Олівер Доуден2019–2020Державний міністр з реалізації проекту «Північний енергоблок»Високоповажний Джейк Беррі2019–2020Державний міністр житлового будівництва Високоповажна Естер Макві2019–2020Державний міністр у справах університетів Високоповажний Джо ДжонсонЛипень–Вересень 2019Державний міністр довкілля, продовольства, сільського господарства та міжнародного розвиткуВисокоповажний Зак ГолдсмитВересень-Грудень 2019Державний міністр з питань безпекиВисокоповажний Брендон Льюїс2019–2020

Зміни

Джо Джонсон залишив уряд 5 вересня 2019 року і заявив, що піде у відставку з посади депутата. Його місце в кабінеті зайняв Зак Голдсміт, якого 10 вересня 2019 року призначили державним міністром у Департаменті навколишнього середовища, продовольства та сільських справ і Міністерстві міжнародного розвитку . Ембер Радд пішла у відставку з кабінету міністрів і з Консервативної партії 7 вересня 2019 року . 8 вересня 2019 року її змінила на посаді державного секретаря з питань праці та пенсій Тереза Коффі, а 10 вересня 2019 року — на посаді міністра у справах жінок і рівноправності Ліз Трасс Алан Кернс пішов у відставку з посади міністра Уельсу 6 листопада 2019 року .

Дивіться також

Другий кабінет міністрів Джонсона

Список літератури