Трибу́н (, від — плем'я) — назва низки керівних військових та адміністративних посад у Стародавньому Римі, найчастіше з яких згадуються: Військові трибуни — командні посади у давньоримській армії; Народні трибуни — найвищі виборні службові особи з плебеїв, що обиралися на плебейських зборах.
Походження терміна. Племінні трибуни Ще з епохи раннього Римського царства територія держави поділялася на триби — це слово позначало плем'я і територію, яке це плем'я займає. Згідно переказів, первісно римських племен було 3 (Рамнії, Тіції та Луцерії), кожне з яких очолював свій трибун. У мирний час трибун представляв своє плем'я в усіх цивільних та релігійних справах, а під час війни здійснював військове командування племінним ополченням. Племінні трибуни командували піхотними підрозділами, а загонами кінноти керували трибуни целерів. Згодом у воєнний час для командування військом почали обирати окремих військових трибунів, а племінних вождів стали називати curator tribus.
Реформи Сервія Тулія, які були проведені в сер. VI ст. до н. е., реорганізували військовий та адміністративно-політичний устрій Римського царства. Колишній племінний поділ скасовувався, як і посади племінних трибунів, натомість держава поділялася на 20 адміністративно-територіальних округів, які отримали стару назву «tribus» (триба) і які очолювали нові адміністратори, що називалися по-старому трибунами. Науковці не мають сумнівів, що ці трибуни були найвидатнішими особами у своїх округах. Їх обов'язки полягали у веденні реєстру населення свого округу та їхнього майна з метою оподаткування та набору рекрутів для армії.
Військовий трибун Військовий трибун () — командна посада в римському легіоні. У легіоні було шість трибунів, які, зазвичай, командували легіоном по черзі. З др. пол. II ст. до н. е. полководці почали передовіряти керівництво легіоном легатам, більш досвідченим воєнначальникам. Трибунам залишилися допоміжні і дорадчі функції, а також командування окремими виділеними підрозділами.
Якийсь час в IV ст. до н. е. вибиралися так звані трибуни з консульською владою, які заміняли консулів (їх могло бути не два, як консулів одночасно, а більше, наприклад, чотири), що з'явилося поступкою патриціату плебейству. Надалі, коли плебеї дістали доступ до всіх магістратів, необхідність в таких трибунах відпала.
Народний трибун Народний трибун — () посадовець, згідно з римською традицією з 494 року до н. е. щорічно обиралося з плебеїв на зборах за трибами. Посада народних трибунів була введена для захисту прав плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. У період пізньої республіки щорічно вибирали 10 трибунів.
Трибуни мали право накладати вето на розпорядження або ухвали будь-якого магістрату (окрім диктатора і цензора) і сенату, заарештовувати і засуджувати до штрафу магістратів (окрім диктатора) і пересічних громадян, скликати збори плебеїв, засідання трибутних коміцій і сенату і головувати на них, видавати едикти і пропонувати законопроєкти.
Особа народного трибуна вважалася недоторканною. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребують захисту, і не могли покидати Рим більш ніж на добу. Їх влада була обмежена міською межею Риму. Вищий підйом римської демократії, пов'язаний з діяльністю народних трибунів Тіберія і Гая Гракхів. Зі встановленням імперії інститут народних трибунів втратив самостійне значення, але продовжував існувати у формі «трибунської влади» імператора.
Гай Юлій Цезар став першим довічним трибуном, що забезпечувало йому особисту недоторканність. Октавіан Август, Тіберій і подальші принцепси також приймали довічну трибунську владу.
Народний трибунат проіснував до III століття н. е..
Примітки
Джерела
Tribunus //