Генріх VI, частина 1 () — історична хроніка англійського письменника Вільяма Шекспіра. Найімовірніше написана між 1591 та 1592 роками.

Перша частина трилогії про життя Генріха VI Ланкастера, що фокусується на втраті Англією французьких територій та міжусобних чварах між англійськими дворянами, що згодом призводять до Війни Червоної та Білої троянд.

Історія створення Перша згадка про хроніку датується 1592 роком, коли Філіп Хенслоу описує у своєму щоденнику репертуар театру Роуз 3-го травня, що містив п'єсу під назвою Harey Vj. Підтвердженням теорії, що Havey Vj — це і є 1 Henry VI (Генріх VI, частина 1), є цитата Томаса Нема в книжці «Piers Penniless his Supplication to the Devil», що була опублікована влітку 1592, де автор описує популярну п'єсу, де одним із головних героїв є англійський лорд Толбот.

У 1623 році, сім років після смерті Шекспіра, його друзі Джон Хемінгс та Генрі Конделл видали майже повну збірку творів Барда, включаючи «Генріх VI, частина перша». Хоча, Хенслоу описує «Генріх VI» як самостійну п'єсу, у цьому виданні, яке зараз нам відоме як Перший Фоліант, цей твір згадується як частина трилогії. Однозначної позиції щодо того, в якому саме порядку були написані ці три частини немає. Той факт, що Толбот, один з центральних персонажів частини 1, взагалі не згадується в наступних частинах — 2 і 3, може вказувати на те, що Генріх VI був написаний останнім після інших двох частин. Достеменно невідомо з яких джерел були взяті ці тексти, але вважається, що Хемінгс та Конделл, скоріше за все не володіли рукописами . Тому, як і у випадку багатьох інших творів Шекспіра, авторство п'єси ставиться під сумнів багатьма дослідниками.

Авторство Справжнє авторство творів Шекспіра, зокрема «Генріха VI», залишається дискусійною темою серед шекспірознавців. Наразі, більшість вчених схиляються до думки, що дана п'єса була написана у співавторстві з Крістофером Марлоу. Знаковим стало оприлюднене видавництвом Оксфордського університету рішення про те, що у новому виданні повного зібрання творів Вільяма Шекспіра (2016) Крістофер Марло буде вказаний як співтворець трьох п'єс про Генріха VI. Редактор видання Ґері Тейлор зокрема обгрунтовує свою позицію спираючись на дослідження, яке, порівнюючи лексику в обраних творах обох авторів і оцінюючи схожість цих текстових зразків дає підстави вважати, що Марло є принаймні одним з ключових співавторів 1 та 2 частин «Генріха VI», написавши сцени за участю Жанни д'Арк і Джека Кейда. У 2016 році команда вчених з Університету Пенсільванії опублікувала результати дослідження, в якому вони використали алгоритм для вивчення «авторського стилю» в текстах. Для цього командою було відібрано від 50 до 100 функціональних слів з текстів та опрацьовано повне зібрання творів Шекспіра за допомогою алгоритму, таким чином побудувавши «мережу словесної суміжності» Шекспіра. Застосувавши дану програму вченим вдалося виявити, що усі три частини «Генріха VI» найімовірніше мають більше, ніж одного автора.

Персонажі (за перекладом Івана Драча)

Король Генріх VI. Гемфрі, герцог Глостер, дядько короля, лорд-протектор. Ґерцог Бедфорд, дядько короля, регент Франції. Томас Бофорт, герцог Ексетер, двоюрідний дід короля. Генрі Бофорт, двоюрідний дід короля, єпископ Вінчестерський, згодом кардинал. Джон Бофорт, граф Сомерсет, згодом герцог Сомерсет. Річард Плантагенет, син Річарда, покійного графа Кембріджа, згодом герцог Йорк. Граф Уорік. Граф Солсбері. Граф Сеффолк. Лорд Толбот, згодом граф Шрусбері. Джон Толбот, його син. Сер Джон Фальстаф. Сер Вільям Люсі. Сер Вільям Глансдел. Сер Томас Гаргрев. Лорд-мер Лондона. Річард Вудвіл, комендант Тауера. Вернон, прихильник Білої Троянди, або* родини Йорків. Бассет, прихильник Червоної Троянди, або родини Ланкастерїв. Папський легат і два посли. Законник. Два тюремники. Карл, дофін, згодом король Франції Карл VII. Рене, герцог Анжуйський, король Неаполя. Герцог Бургундський. Герцог Алансонський. Бастард Орлеанський. Губернатор Парижа. Командувач французьких військ у Бордо. Орлеанський гармаш. Його син. Французький сержант. Прибрамник. Старий пастух, батько Діви Іоанни Маргарита, дочка Рене, згодом дружина короля Генріха VI. Графиня Овернська. Діва Іоанна, звичайно знана Жанною д'Арк. Лорди, сторожа Тауера, герольди, офіцери, солдати, гінці, слуги, злі духи, що являються Діві.

Сюжет

Дія перша Сцена 1. Вестмінстерське абатство.

П'єса починається зі сцени похорон Генріха V, на якому присутні Бедфорд, Глостер, Ексетер, граф Уорік, єпископ Вінчестерський та Сомерсет. Лорди оплакують померлого короля — гарного управлінця та хороброго воїна. Його син, Генріх VI, ще занадто малий, щоб правити замість батька, тому Глостер призначений Протектором королівства. Глостер свариться з єпископом Вінчестером, звинувачуючи його в тому, що він недостатньо молився за їхнього померлого короля. Згодом прибувають гінці з поганими новинами: перший приносить звістку про втрату Англією низки французьких територій — Гюйєнну, Реймсу, Шампаню, Парижу, Орлеану, і Пуатьє; другий розповідає про коронацію Дофіна Карла і про те, як багато могутніх французьких лордів об'єднали свої сили з ним; третій — про поразку лорда Болтона у битві під Орлеаном, де він був взятий у полон через боягузтво сера Джона Фальстафа. Бедфорд обіцяє зібрати армію, щоб піти на Францію з війною і відвоювати частину територій, а також врятувати лорда Болтона. Решта героїв розходяться по важливих справах. Завершує сцену єпископ, заявляючи, що скоро він сам буде правити країною.

Сцена 2. Франція.

Перед Орлеаном.

Французький дофін Карл та його вельможі Аленсон і Рене обговорюють свої наступні дії проти англійців. Вони вирішують атакувати армію на чолі з графом Солсбері, але зазнають поразки. Бастард Орлеанський приносить звістку про жінку, що мала видіння про протистояння з англійцями. Карл просить покликати її, але спочатку міняється місцями з Рене, щоб перевірити, чи та помітить підміну. Жінка впізнає дофіна, тим самим підтверджує свої неймовірні сили. Діва розповідає, що вона є дочкою пастуха, якій Бог призначив стати «бичем Англії». Перш ніж дозволити їй битися, Карл каже, що діва має перемогти його в одиночному бою, що їй легко вдається. Після цього Карл намагається залицятися до Жанни, але вона каже, що не має на це часу, доки не переможе у війні. Дофін погоджується, і вони вирушають битися з англійцями і відвойовувати Орлеан.

Сцена 3. Лондон. Перед Тауером.

Глостер та його слуги намагаються увійти до Лондонської вежі, щоб оглянути її, але їх не пускають вартові. Вудвіл пояснює, що єпископ заборонив пускати будь-кого у вежу. Згодом входить сам єпископ Вінчестерський і між двома сторонами спалахує сутичка. Втручається лорд-мер і попереджає, що ті, хто продовжить бійку, будуть заарештовані. Обидва чоловіки погоджуються відкласти суперечку на майбутнє і йдуть геть.

Сцена 4. Франція. Орлеан.

Гармаш та його син обговорюють облогу Орлеану англійцями та свою майбутню стратегію. Солсбері і Толбот разом з сером Томасом Гаргревом і сером Вільямом Глансделом говорять про ув'язнення Толбота французами. Толбот розповідає про жахливе і принизливе поводження з ним з боку французів і про те, що врешті-решт Бедфорд викупив його в обмін на французького полоненого. Поки чоловіки обговорюють подальші дії, в них влучає гармата, яка вбиває Гаргрейва і серйозно ранить Солсбері, вибиваючи йому одне око. Поки Толбот оплакує своїх друзів, входить гонець і приносить звістку про прихід французів з Жанною д'Арк. Це засмучує вмираючого Солсбері, і Толбот присягається помститися.

Сцена 5. Там же.

Перед однією з брам Толбот дивується тому, що його війська тікають від жінки. Входить Діва і вони вступають у двобій. Згодом вона вирушає в Орлеан, а Толбот і англійська армія продовжують відбиватися від французів та нарешті відступають. Карл, Діва та французькі лорди святкують перемогу в Орлеані. Карл визнає заслуги Жанни д'Арк у розгромі англійських військ.

Дія друга

Сцена 1. Біля Орлеана.

Французький сержант наказує вартовим пильнувати мури міста та сповістити, якщо ворога буде помічено. Толбот, Бедфорд і герцог Бургундський входять зі штурмовими драбинами, і вони мають намір зненацька вразити французів. Вартовий сповіщає про атаку. Карл і Жанна входять до напіводягнених французьких лордів, яким ледве вдалося втекти. Карл звинувачує Жанну в неправдивому пророцтві, і всі разом починають дорікати один одному за те, що їх застали зненацька. Англійський солдат вигукує ім'я Толбота, і французи знову тікають.

Сцена 2.Орлеан.

У середині міста. Бедфорд, Толбот і герцог Бургундський обговорюють, як вони вкотре змусили французів тікати з Орлеана. Толбот віддає шану нещодавно померлому Солсбері і наказує внести його тіло через міський ринок. Потім з'являється гонець зі звісткою від графині Овернської, яка хоче запросити Толбота до свого замку почувши про його подвиги. Толбот приймає запрошення, шепоче щось англійському капітану і від'їжджає.

Сцена 3.Подвір'я замку графині Овернської.

Графиня готує пастку для Толбота, щоб взяти його у полон. Вона вкрай розчаровується по прибуттю свого гостя, говорячи, що він не виглядає як мужній воїн, який зміг би нажахати своїх ворогів. Толбот хоче піти із замку, але графиня зупиняє його і заявляє, що тепер він є її бранцем. Толбот, який з самого початку підозрював про підступний план, сурмить у ріг, кличучи на допомогу солдатів. Герцогиня просить вибачення за те, що недооцінила Толбота, і пропонує йому і його солдатам тимчасовий прихисток.

Сцена 4. Темпльський сад у Лондоні.

Графи Сомерсет, Сеффолк і Уорік, Річард Плантагенет, Вернон і законник обговорюють, хто є законним спадкоємцем англійського престолу. Кожен з них зриває в саду троянди певного кольору, щоб показати, на чиєму він боці. Річард Плантагенет, Уорік, Вернон та законник обирають білу троянду, що представляє будинок Йорків; Саффолк і Сомерсет обидва обирають червону троянду — будинок Ланкастерів (будинок нинішнього короля Генріха VI). Уорік стверджує, що Річард походить від третього сина Едуарда Кларенса, що робить його спадкоємцем над нащадками Джона Гонта, молодшого брата Лайонела. Сомерсет заперечує цей аргумент, кажучи, що Річард повинен бути позбавлений спадщини, оскільки його батько, граф Річард Кембрідж, був страчений за державну зраду після участі в Саутгемптонській змові з метою вбивства Генріха V. Після від'їзду Ланкастерів Уорік каже Річарду, що це питання буде вирішено на наступному парламенті, що Річард буде проголошений герцогом Йоркським, і що між двома щойно створеними партіями буде запекла війна.

Сцена 5.Кімната в Тауері.

Едмунд Мортимер, будучи при смерті, виголошує тужливу промову про багаторічне ув'язнення і сподівається, що його племінник, лорд Плантагенет, відвідає його перед смертю. Прибуває Річард Плантагенет і розповідає своєму дядьку про суперечку, що виникла з приводу страти його батька. Мортімер повідомляє Річарду, що він дійсно повинен бути королем Англії, оскільки походить від сина Едварда Третього. Одразу після цього Мортимер помирає. Річард клянеться повернути собі законний спадок.

Дія третя

Сцена 1. Лондон. Будинок Парламенту.

Глостер хоче подати скаргу; кардинал вириває її і шматує. Між ними спалахує суперечка, декілька лордів намагаються залагодити конфлікт, аж доки не втручається сам молодий король Генріх. Генріх закликає своїх дядьків до миру. Глостер погоджується і подає свою руку Вінчестеру. Спочатку той не бажає миритися з племінником, але врешті-решт поступається. Для обох боків оголошений мир є лише вдаваним і після того, як слуги розходяться, Уорік пропонує відновити Річарда в правах на спадщину. Глостер та інші підтримують це рішення, і король проголошує Річарда герцогом Йоркським. Такий розвиток подій задовольняє всіх, окрім Сомерсета. Тоді Глостер радить Генріху вирушати до Франції, щоб там коронуватися. Після того, як всі розходяться, Ексетер виголошує моторошний монолог, згадуючи пророцтво: «Усе, що Генріх з Монмута здобуде,//Те Генріх з Віндзора усе погубить».

Сцена 2. Франція, біля Руана.