Е́двард Бе́лламі (, 26 березня 1850, Чикопі, Гемпден, Массачусетс, США — 22 травня 1898) — американський публіцист, політичний мислитель соціалістичного штибу, автор психологічних і утопічних романів.

Походив із сімейства священників. Виховувався як баптист, хрестився в 14-річному віці, але надалі відійшов від церкви, хоча глибоко цікавився релігійними питаннями. Здобував вищу освіту за індивідуальною програмою протягом двох семестрів, рік навчався в Німеччині. Здобувши практичну юридичну освіту, недовго практикував як адвокат, далі працював журналістом і письменником. Помер від наслідків багаторічного захворювання на туберкульоз.

Найбільш відомий утопічним романом «Погляд назад, 2000—1887» (1888), який викликав багато наслідувань і продовжень, і був сприйнятий публікою в США та Європі, як програма побудови розвиненої індустріальної соціальної держави, заснованої на державній власності. Роман став ідеологічною основою політичного руху, так званих «», які стали частиною американського популізму. До середини XX століття роман видавався мільйонними тиражами в багатьох країнах світу. У 1930-ті роки в Нідерландах створено політичну партію імені Едварда Белламі.

Життєпис

Роки становлення (1850—1869)

Згідно з сімейним переказом, родоначальником массачусетських Белламі був капітан-флібустьєр Семюел (іноді згадуваний як Джозеф або Чарльз), якого повішено в Бостоні близько 1726 року. Його син Едвард прислужував у будинку баптистського священника й обрав своїм життєвим шляхом церковне служіння. Надалі Белламі вбудувалися в новоанглійську еліту, поріднилися зі сімействами Шерманів, Кінгів, Патнемів та Віверів; молодший представник роду від 1848 року облаштувався в промисловому місті Чикопі. 26 березня 1850 року в баптистського священика — преподобного Руфуса Кінга Белламі (1816—1886) — народився другий син, названий Едвардом. Він мав старшого брата Фредеріка (народжений 14 квітня 1847), а також молодшого Чарльза (що з'явився на світ 7 травня 1852). Незабаром після народження Едварда сім'я переїхала до , з яким було пов'язане все його життя. Будинок розташовувався в промисловому районі, поруч як з особняками фабрикантів і торгових агентів, так і скромними житлами робітників. Руфус Белламі був відомим освіченістю та дотепністю, і мав популярність у західній частині штату. Мати — уроджена Марія Луїза Патнем — була суворою та стриманою, але не відмовляла в благодійності всім, хто до неї звертався. Вона також була освіченою, оскільки її батько-священник очолював рух за просвітництво жінок. Марія Луїза винесла зі Спрингфілдської академії знання грецької та латинської мов. Її приклад та активне керівництво привели до того, що домашні дискусії та системне читання стали для Едварда головним фундаментом для раннього інтелектуального розвитку. У підлітковому віці його вабили біографії Наполеона, Нельсона і Магомета, й у десятирічному віці він заповнював щоденник роздумами про причини їхнього успіху. Тоді ж він написав «Закон для Республіки Сан-Домінго», в якому виявив себе як майбутній мислитель-утопіст. Надалі він брав активну участь у шкільних дискусійних клубах рідного міста; у 13-річному віці він щонайменше двічі виступав публічно. У своїх газетних публікаціях він багаторазово підкреслював корисність дискусійних клубів та самостійного читання, і закликав до цього всіх співгромадян. Сім'я була релігійною: молитви всім будинком читалися принаймні двічі на день. Суворість у віровченні при цьому не означала догматизму чи святенництва. 3 квітня 1864 року Едвард прийняв хрещення в баптистській громаді Чикопі в батька. У щоденнику та недописаній автобіографії він фіксував екстатичний релігійний досвід, який посилив прагнення до усамітнення. Під час молитов він відчував єднання з Богом чи не у фізичному сенсі.

1867 року Едвард вступив до Юніон-коледжу в Скенектаді, не пройшовши конкурсу у Вест-Пойнт за станом здоров'я. Його природна замкнутість призвела до того, що він відмовився проходити обов'язкові курси, і переконав начальство прочитати йому спеціальний курс літератури, який вів преподобний Ренсом Велч. Осінню 1867 року датовано його рукопис «Необхідна самоосвіта», з якого випливає, що він глибоко поринув у політекономію, і вважав, що якщо мету життя не визначено, розумовий та моральний саморозвиток обов'язковий. Для себе він вважав нагально необхідним знання соціальної та політичної історії в повному обсязі від давнини до сучасності, фізичної та політичної географії, політичної науки, іспанської та французької мов, логіки та військової стратегії. Також він вступив до братства «Альфа-Каппа-Епсилон» та згодом оцінив переваги соціального життя. Ймовірно, саме в коледжі він познайомився зі вченням Оґюста Конта та основами соціалізму, хоча програма була консервативною. Крім того, в січні—травні 1868 року він брав участь у роботі «Товариства філоматів». Після двох семестрів у коледжі, 1868 року Едварда відправили супроводжувати кузена Вільяма Пекера на лікування в Європу (у квітні помер другий кузен на ім'я Пекер Белламі). Подорож оплачувала заможна тітка по матері — місіс Гаррієт Пекер, — з якою Едвард мав не найкращі стосунки. Мати навіть умовляла його забути про «егоїстичну гординю». Метою Едварда та Вільяма був Дрезден, де молоді люди вивчали німецьку мову і навіть відвідували університет. Белламі шокував контраст із рідними місцями: в індустріальному центрі США, попри різницю в рівні життя, працьовиті мігранти завжди могли заробити на життя. Вигляд європейських нетрів уперше підштовхнув юнака до глобальних роздумів про суспільну перебудову. Втім, коли його питали, наскільки він глибоко засвоїв у Німеччині соціалізм, Едвард жартував, що навчився в цій країні пити пиво. Проте він виніс з європейської подорожі глибоку повагу до німецької акуратності в справах та життєвої розміреності. Провівши рік за океаном, він повернувся до США, оскільки не любив ні зміни місць, ні залишати надовго батьківщину. Будь-яка зміна обстановки завдавала йому дискомфорту, що багато разів зафіксовано в щоденнику і в листуванні.

На межі 1860 і 1870-х років Едвард Белламі формував свою думку. Він відійшов від дитячої віри, але глибоко засвоїв Біблію і міг на рівних дискутувати з місіонерами. Він дійшов висновку, що Реформація продовжується, оскільки християнська істина має бути виражена у формах, що підходять «інтелектуально хаотичній» епосі. Не менш приваблював його й дарвінізм. У протестантській доктрині його не влаштовувала суперечність між повсякденною проповіддю, яка викривала грішників, переконання, що більшість душ потрапляє в пекло, і одночасна настанова, що Бог є любов. Зрештою Белламі зневірився в церковній доктрині, але ніколи не заперечував соціальної необхідності організованої релігії. Однією з причин, можливо, був скандал, внаслідок якого Руфусу Белламі довелося піти з посади настоятеля церкви.

Адвокат і журналіст (1869—1880) Після повернення з Німеччини Едвард болісно відчував фінансову залежність від батьків, і влаштувався в юридичну фірму Леонарда та Веллса в Спрингфілді, де почав вивчати право на практиці. У серпні 1871 року він склав іспити на звання адвоката, і отримав пропозицію про партнерство у фірмі Вітні у Вестфілді. Однак Едвард не хотів залишати будинок і відкрив приватну практику в Чикопі. Першою його справою стало виселення вдови за несплату; зіткнення з реальністю призвело до глибокого розчарування у професії. Добре володіючи пером і знаючи законодавство, Белламі перейшов на журналістику. Перша його стаття вийшла ще в березні 1871 року в радикальному журналі The Golden Age, і була присвячена жіночому виборчому праву. Пекери звернулися до редакції «New York Evening Post» з пропозицією найняти Едварда як колумніста, компетентного в питаннях внутрішньої політики та актуального порядку денного. У листопаді Белламі переїхав до Нью-Йорку, де з гордості став винаймати кімнату (хоча міг жити у Пекерів) і навіть відмовлявся від грошових переказів від батьків. За основним місцем роботи він багато писав про комунальну реформу в місті, прийняття нових санітарних правил та всюдисущу корупцію. У «The Golden Age» він опублікував не менше двох статей, присвячених катастрофам на залізницях та народній освіті. Брат Фредерік, який працював у юридичній конторі, рекомендував Едварда в щойно відкриту газету «Boston Daily Globe» і, крім того, познайомив з фур'єристом . Втім, записи про це в щоденнику Белламі відсутні.

4 червня 1872 року Едвард Белламі покинув Нью-Йорку і повернувся до Чикопі, ймовірно, за порадою батька. Ще в травні місцеві республіканці викупили газету і формували редакційний колектив. Передові статті та книжкові огляди Белламі виходили в цьому виданні від кінця літа 1872 року до грудня 1877 року. Іноді їх обсяг сягав трьох колонок. Белламі рецензував новітні видання та переклади Джорджа Еліота, Жорж Санд, Гарді, Теккерея, Дікенса, Чарльза Кінгслі, Булвер-Літтона, Гавеллса, Гюго, Клеменса та Тургенєва, що відбивало його особисті смаки. Він явно не любив Брета Гарта та Вітмена, і не сумнівався в блискучому майбутньому Генрі Джеймса-молодшого. Крім того, він пробував себе в прозі, і від 1875 року опублікував 23 оповідання, які охоче приймали в престижних виданнях, таких як Scribner's, Atlantic Monthly, Harper's Magazine, тощо.

У грудні 1877 року Едвард важко захворів: відчував непритомність, загальну слабкість і кишковий розлад. Лікарі вважали, що це сухоти. Разом із братом Фредеріком він наважився їхати лікуватися на Гавайські острови. Брати вирушили кружним шляхом через Панаму та Сан-Франциско. Каліфорнію двоє Белламі покинули 11 січня 1878 року, і прибули на острови наприкінці лютого, але вже 9 квітня вирушили на материк. Далі вони поверталися через Ріно, Солт-Лейк-Сіті та Омаху, діставшись до дому 23 квітня. Згідно з підрахунками Едварда, подорож обійшлася в 690 доларів 22 центи. Едвард вів щоденник, але малозмістовний, за яким складно реконструювати події цих місяців; майже немає там і роздумів, хоч Едвард професійно дискутував із місіонерами. Про підйом на вулкан Кілауеа відомо з оповідання A Tale of the South Pacific (1880), а не зі щоденникового запису. У цьому ж оповіданні ліричний герой повідомляє, що мав бажання побачити справжній полінезійський острів ще з дитинства, коли прочитав «Робінзона Крузо». За станом здоров'я Белламі не міг активно займатися журналістикою і звернувся до письменства. За два роки (1878—1880) він опублікував три романи та сім оповідань. Перший свій роман «Шість до одного» (1878) він надрукував анонімно, але результатом стала увага читачів. Роман про судовий процес («Дивний сон») опубліковано у Великій Британії і там же кілька разів перевидано. Втім, у другій половині 1880-х років, коли Белламі перейшов до політичної публіцистики та утопічного жанру, він кинув писати романтичні історії, побоюючись, що його послідовники вважатимуть його «несерйозним».

Видавець (1880—1884)