Примусове обрізання — обрізання крайньої плоті чоловіків і дітей проти їх волі.Glass (2013). У біблійному контексті цей термін використовується особливо стосовно апостола Павла та його полеміки проти суперечок щодо обрізання в ранньому християнстві.See, e.g., Dunn, Paul and the Mosaic Law, p. 265; Tomson, "Transformations of Post-70 Judaism," p. 120. Примусове обрізання відбувалося в широкому діапазоні ситуацій, особливо при обов'язковому наверненні немусульман в іслам"Although the Qur'an speaks against forced conversion, such conversions of Christians and Jews took place under Muslim rule until the early decades of the twentieth century." Lerner, Religion, Secular Beliefs and Human Rights, p. 142. і примусовому обрізанні чоловіків народу Тесо, Туркана і Луо в Кенії, а також під час викрадення південноафриканських хлопчиків-підлітків до так званих шкіл обрізання («кущових шкіл») On occurrences of forced circumcision in Kenya, see Glazier, Land and the Uses of Traditions, p. 25; Wamwere, I Refuse to Die, p. 149, passim; Karimi and Ochieng, The Kenyatta Succession, p. 13; Rutten and Owuor, "Weapons of mass destruction"; Kagwanja, "Courting genocide." Regarding the situation in South Africa, see Ndangam, Lifting the Cloak, pp. 211-213; Meintjies, Manhood at a Price; Mayatula and Mavundla, "A review on male circumcision procedures"; Crowly and Kesner, "Ritual Circumcision.". У Південній Африці звичай дозволяє необрізаним чоловікам, які розмовляють мовою коса, старшім віку обрізання (тобто 25 років або старше), пересилювати інших чоловіків і примусово обрізати.Funani, Circumcision among the Ama-Xhosa, p. v. Звичайне обрізання немовлят, яке виконується в таких країнах Глобальної Півночі, як Сполучені Штати та Канада, також класифікується як примусове обрізання, навіть якщо виконується в клінічних умовах. Будь-яке обрізання, виконане неповнолітнім, вважається примусовим обрізанням через нездатність неповнолітнього дати згоду.
Історія та сучасність примусового обрізання
Царство Хасмонеїв (140 р. до н. е. – 37 р. до н. е.) Перша книга Маккавеїв розповідає історію про те, як Маттатій (бл. 166 р. до н. е.) примусово обрізав синів єврейських батьків, які відмовилися від обряду."And Mattathias and his friends went around and tore down the altars; they forcibly circumcised all the uncircumcised boys that they found within the borders of Israel " (1 Macc. 2:45-46, New Revised Standard Version). Примусове обрізання язичників євреями засвідчено з другого століття до нашої ери. У 125 р. до н.е. Іоанн Гіркан завоював Едом, який римляни називали Ідумея; а ідумейців насильно навернули в юдаїзм під загрозою вигнання або смерті, залежно від джерела.Flavius Josephus Antiquities 13.257–258Aristobulus Як повідомляє Йосиф Флавій, від ідумейців вимагалося обрізання:Вчені розходяться в інтерпретації джерел. Наприклад, Стівен Вейцман вважає, що ідумейців примусово обрізали з політичних, а не релігійних причин.Weitzman, "Forced Circumcision." За словами Шей Дж. Д. Коена, «твердження Птолемея про те, що ідумеї були змушені бути обрізаними та прийняти єврейські звичаї, є спрощеним описом того, що пережили ці міські ідумеї».Cohen, "Religion, Ethnicity, and Hellenism," p. 216 Під час короткого правління старшого сина Гіркана Арістобула I (104-103 рр. до н. е.) Хасмонеї отримали контроль над Галілеєю. І в цьому випадку джерела вказують на примусове обрізання жителів.See, e.g., Fiensy, New Testament Introduction, p. 19. Археологічні дані свідчать про те, що в цей період язичники бігли з Галілеї, щоб уникнути примусового обрізання.Charlesworth, "Why Evaluate Twenty-five Years," pp. 10-11. Нещодавно Ісаак Сун стверджував, що в першій книзі Маккавеїв 2:46 не йдеться про обрізання «примусово», а про те, що Маттатій зробив обрізання «силою». Він стверджує, що Маттатій не робив примусове обрізання, а натомість відновив обрізання серед єврейських мешканців Юдеї «в силу».
Римська імперія Греки та римляни розглядали обрізання як калічення чоловічих статевих органів, але ця практика мало обговорювалася в римських літературних джерелах до другого століття християнської ери.Juvenal 14.103–104; Tacitus, Historia 5.5.1–2; Martial 7.30.5, 7.35.3–4, 7.82.5–6, 11.94; Margaret Williams, "Jews and Jewish Communities in the Roman Empire," in Experiencing Rome: Culture, Identity and Power in the Roman Empire (Routledge, 2000), p. 325; Mary Smallwood, The Jews under Roman Rule: From Pompey to Diocletian (Brill, 1976), p. 431; Jack N. Lightstone, "Roman Diaspora Religion," in A Companion to Roman Religion (Blackwell, 2007), p. 362. У ранньому християнстві існувала суперечка щодо обрізання, але це було вирішено на Єрусалимському соборі бл. 50 р., який чітко дав зрозуміти, що обрізання навернених до християнства не є обов’язковим.Acts 15: 5-21 Йосиф Флавій (який змінив вірність євреям на римлян Флавіїв) повідомляє, що на двох римських офіцерів, які знайшли притулок у галілеян під час війни з Римом (початок 67 р. н. е.), чинили тиск, щоб вони прийняли юдаїзм. Йосиф Флавій, проголошуючи, що «кожна людина повинна поклонятися Богові згідно з веліннями власної совісті», стверджує, що врятував двох язичників від примусового обрізання. Josephus, Life 23 §113; see also Goodman, "Galilean Judaism," p. 602; Donaldson, Paul and the Gentiles, p. 323. Після Першої Юдейської війни з усіх євреїв було стягнуто подушний податок, Fiscus Judaicus. Відповідно до Светонія, Доміціан (бл. 90) також застосовував цей податок до тих, хто був обрізаний, навіть якщо вони стверджували, що не є євреями. Тіт Флавій Клеменс був страчений у 95 році за прийняття єврейських звичаїв. У 96 році Нерва пом'якшив єврейський податок, оскільки ставився лише до тих, хто називав себе євреєм. Десь між 128 і 132 роками нашої ери імператор Адріан, здається, тимчасово заборонив обрізання під страхом смерті. Peter Schäfer, The History of the Jews in the Greco-Roman World (Routledge, 1983, 2003), p. 150, and Judeophobia: Attitudes toward Jews in the Ancient World (Harvard University Press, 1997), p. 103, pointing out this depends on a single note on the ban as a cause for the Bar Kokhba revolt in the Historia Augusta, the historical credibility of which is often cast in doubt. Cassius Dio mentions nothing about circumcision in his account of the revolt. See also Smallwood, The Jews under Roman Rule, pp. 430–431, who thinks the ban makes more sense as a punitive measure after the revolt, since it "ran completely counter to the long established Roman policy of guaranteeing Jewish religious liberty." Антонін Пій звільнив євреїв від заборони Schäfer, The History of the Jews, p. 150; Smallwood, The Jews under Roman Rule, p. 467., а також єгипетських священників Smallwood, The Jews under Roman Rule, p. 470., а Ориген (пом. бл. 253) каже, що в його час тільки євреям було дозволено практикувати обрізання.Schäfer, Judeophobia, p. 103. Smallwood, The Jews under Roman Rule, p. 469, takes Origen as meaning that circumcision was "a solely Jewish rite" by his time. Законодавство Костянтина, першого християнського імператора, звільняло будь-якого раба, який був підданий обрізанню; у 339 році обрізання раба стало каратися смертю. Peter Schäfer, The History of the Jews, p. 185.
Хоча греко-римські автори розглядають обрізання як ідентифікаційну характеристику євреїв, вони вважали, що ця практика виникла в Єгипті Several Greco-Roman writers, such as Strabo, regarded the Jews as of Egyptian descent, in what was apparently their understanding of the Exodus: Schäfer, Judeophobia, pp. 93–94., і записали її серед народів, які вони ідентифікували як арабів, сирійців, фінікійців, колхійців та ефіопів ; обрізання було маркером «іншого». Smallwood, The Jews under Roman Rule, p. 430; Schäfer, Judeophobia, pp. 93–94. Євреї діаспори могли обрізати своїх рабів, а також дорослих чоловіків, які навернулися, і єврейських немовлят. Lightstone, "Roman Diaspora Judaism," p. 363. За словами Кетрін Хезсер, залишається відкритим питання, чи євреї пізньої античності утримувалися від примусового обрізання своїх рабів-язичників і чи римляни уникали продажу своїх рабів євреям у відповідь на заборону. Hezser, Jewish Slavery in Antiquity, p. 42; see also Hezser, "Slaves and Slavery." Мішна (складена близько 200 року нашої ери) нічого не говорить про це, тоді як Мехільта де-Раббі Ізмаїл (написана в кінці четвертого століття або пізніше) припускає, що євреї дійсно могли мати необрізаних рабів. Schorsch, Jews and Blacks, p. 378, n. 24.
Азія та Північна Африка Примусове навернення, що включає примусове обрізання, знайшло відгомін у великій кількості наукової літератури, яка охоплює всю історію ісламу.See, e.g., Lerner, Religion, Secular Beliefs, and Human Rights, p. 142; Ye'or, The Decline of Eastern Christianity, pp. 88-91; Stark, God's Battalions, p. 28; Clarence-Smith, Islam, p. 39, passim; Misra, Identity and Religion, p. 91, passim. Вчені дійшли висновку, що під час ісламського завоювання Близького Сходу та Північної Африки примусове навернення до ісламу шляхом насильства чи загрози насильства не відігравало ключової ролі. Проте податки та правила, які вимагають від тих, хто обіймає престижні посади, стати мусульманами, розглядаються як форма примусового навернення. Firestone, An Introduction to Islam, p. 58; see also Misra, Identity and Religion, p. 172.
Південна Азія Після битви при Поллілурі 1780 року 7000 британських солдатів були ув'язнені Хайдаром Алі та Типу Султаном у фортеці Серінгапатнам. З них понад 300 були примусово обрізані.Darby, A Surgical Temptation, pp. 32-33; see also Oddy, Religion in South Asia, p. 42, passim. Кромвель Мессі, який вів таємний щоденник під час свого полону, писав: «Я втратив разом із крайньою плоттю мого двору всі ті переваги християнина й англійця, які були і залишаться моєю найбільшою славою». Colley, Captives, p. 288. Полонених- підлітків, окрім обрізання, змушували носити жіночий одяг. Джеймс Брістоу, підліток- артилерист, помстився обрізанням собак, вважаючи, що це зашкодить релігійним почуттям мусульманських наглядачів. Перспектива покарання не зупинила його, тому що «примушування нас пройти огидну операцію [було] настільки низьким і варварським актом агресії, що неможливо було обмірковувати це з гнівом». Lawrence, Captives of Tipu, p. 35. Джеймс Скаррі, також військовополонений, підтверджує у своїй книзі «Полон, страждання та втеча Джеймса Скаррі» (1824), що англійські солдати, мангалорські католики та інші в’язні були примусово обрізані. У 1784 році, коли Тіпу повернувся з Мангалора, він повернув десятки тисяч мангалорських католиків з Канари і піддав їх примусовому обрізанню. See, e.g., Naravane, Battles, p. 175.
За словами Катіви Дайя, під час поділу Індії в 1947 році «примусове обрізання, гоління волосся на обличчі та голові (для чоловіків-сикхів) і гоління традиційного короткого волосся індуїстських брахманів (на лисій голові) були звичайною тактикою навернення чоловіків і хлопців у мусульманство».Daiya, Violent Belongings, pp. 69-70. У 2004 році Asia News повідомила, що Комісія справедливості та миру Лахора виступила проти навернення та обрізання молодих чоловіків-немусульман у Пакистані проти їх волі. У 2005 році газета Gulf Times обговорювала випадок примусового обрізання непальських хлопчиків у Мумбаї в контексті секс-торгівлі у великих містах Індії.
Ірак Іракські мандеї, які проживають майже виключно в Багдаді та Басрі, не роблять обрізання.See, e.g., Lupieri, The Mandaeans. Однак, їхня релігійна чутливість у цьому питанні не завадила ворожим правителям піддавати мандейських чоловіків і хлопчиків примусовому обрізанню.Buckley, The Great Stem of Souls, pp. 149-150. Мандейські громади, особливо після вторгнення в Ірак, зазнавали «вбивств, викрадень, зґвалтувань, примусового навернення, примусового обрізання та знищення релігійної власності». Nickerson et al., "The impact of fear"; see also Nickerson et al., "Fear of Cultural Extinction."