Пилипо́вичі — село в Україні, у Оржицькій селищній громаді Лубенського району Полтавської області. Населення становить 175 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Яблунівська сільська рада.
Географія Село Пилиповичі знаходиться на лівому березі річки Чумгак, вище за течією на відстані в 2,5 км було раніше розташоване село Залужне (Ярчино), нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Савинці, на протилежному березі - село Круподеринці. По селу протікає річка Суха Оржиця.
Історія На землях навколо Пилиповичів, за 2 – 4 кілометри на північний захід від села – сім курганів, один курган розташований за 1,5 кілометрів на схід від села. Висота курганів від 0,5 до 2,5 метрів. Один з них не зораний.
Археологічні знахідки в межах поселень Яблунівського городища, в т.ч. і на території поблизу села Пилиповичі, свідчать про господарську діяльність більш раннього часу, в т.ч. доби Київської Русі.
Поселення (Черняхівської культури) на південь від села, біля мосту, обабіч дороги на с. Круподеренці. Розташоване на похилому виступі лівого корінного берега р. Чумгак (права притока р. Оржиця), що понижується на південний схід. Праворуч від дороги поселення тягнеться приблизно на 200 м, ліворуч — на 100 м. Територія пам’ятки розорюється. На поверхні трапляється переважно гончарна кухонна та лискована черняхівська кераміка, а також окремі фрагменти ліпних посудин епохи бронзи і гончарних доби Київської Русі. Відкрите у 1973 р. (Е. А. Горюнов: Ранние этапы истории славян Днепровского Левобережья,Книга була видана в Ленінграді в 1981 році).
Леонтій Свічка – засновник багатьох сіл понад річками Чумгак та. Оржиця. 1680-х роках Леонтій Назарович Свічка – полковник Лубенського полку, який належав до найближчого оточення гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи, захопив степ і ліс на лівому березі річки Чумгак і почав оселювати тут хутори.
15 (5) серпня 1699 р. Леонтій Свічка помер після тяжкої хвороби, залишивши свою власність дружині Домніці (уроджена Лещенко), синам Василю, Лук’яну та Івану і дочкам Зіновії, дружині пирятинського протопопа Якова Филиповича, Ганні й Любові (його заповіт був написаний 14 (4).08.1699 р.). По смерті полковника гетьман Мазепа видав три універсали його вдові та синам Василю й Лук’яну (син Іван був ще молодим), «респектуючи... на значние праци и услуги небощика пана Леонтия Свічки» (Універсали Івана Мазепи, 2002.Ч. І. С. 339).
Дівицями після смерті батька залишилися Любов та Ганна - із заповіту - «...дщерям нашим девчатам Любце и Ганнусе».
Ганна потім вийшла заміж у 1710 році за Григорія Корнійовича Огроновича (1674-1757 рр) і отримала у посаг (уже від Лук'яна) батьківські млини та землі по річці Чумгаку.
Лише молодший син від Ганни Леонтіївни Свічки, першої дружини Григорія Корнійовича, Михайло Григорович Огронович пережив свого батька .
Спадкоємці Григорія Корнійовича Огроновича проводили поділ майна 8 березня 1760 року, причому посаг Свічківни передається лише її спадкоємцям: синові Михайлу Григоровичу Огроновичу - "під містечком Яблоновому при хуторі (Филипповичі) всі прикуплені ґрунти".
Як результат - Пилиповичами здавна володіло прилуцьке дворянство на прізвище Ограновичі, що мало походження від прилуцького бурмистра, потім війта (1685, 1687 рр.) Григорія Корнієнка чи Корнієвича, одруженого на дочці лубенського полковника Леонтія Свічки Ганні.
«Кромѣ владѣній въ Яблоновской волости: Филипповичей и Рудки, Ограновичамъ принадлежали еще части селъ Денисовской волости: Савинецъ, Денисовки и Чевельчи (Грановскій. Полт. епарх. 41.0, 111) Засульской: Ерковцы и Засульс, Лубенской: Осовцы и долгь въ Лубнахъ. (Лазаревскій. Истор. очер. Полт. Луб. 83, 84, 98. 104 и 106)».
Згідно з відкритими даними у літературі є декілька згадувань про село Пилиповичі.
В одному з описів говориться, що у верстах 8 на південний схід від села (Білоусівка), при річці Сухій Оржиці знаходиться село Пилиповичі з населенням близько 700 душ, при якому з 1887 року існує винокурний завод Огроновича, що виробляє спирту і висівок на суму понад 150 тис. рублів.
В іншому, що Пилиповичі або Хуторець Яблунівської волості розмістились на лівому березі річки Чумгак, поблизу Яблунево. Першу назву можливо пояснити з допомогою припущення, що сюди були переселені жителі з волинських Пилиповичів Луцького повіту, спустошених в часи Богдана Хмельницького: другу – приналежністю в якості хутора до 19 ст Яблунівському приходу.
Саме село Пилиповичі ділилося на наступні кутки:
Якимівський куток, де жили селяни, якими володів Яким Огранович - Орябці, Погорілі і Шкоди.
Катречин куток, що отримав назву від баби Катрі, де живуть колишні селяни Степана Степановича Ограновича: Огородні та Батраки .
головна - «Біла» вулиця, що веде до садиби пана Ограновича, потім купленої козаком Г. Гречуком, живуть селяни: Огородні, Ткаченки та ін.;
Побережний куток - зайнятий селянами Силками, Тютюнниками, Шпуриками.
Яке ж українське село без церкви. З’являється вона і у Пилиповичах. Дерев’яна. Збудована 1803 року на кошти Григорія та Івана Ограновичів. Огранович Григорій (1746–1811 р.р. ) – бунчуковий товариш (1781 р.), колезький асесор (1785 р). Огранович Іван (1758–1814 рр) – підпоручик Козловського піхотного полку (1779–1783 рр).
Названа Михайлівською. Православної Церкви громада. У 1858 році поряд з церквою спорудили муровану дзвіницю. У 1867 році на кошти гвардії артилерії генерал-лейтенанта Миколи Огроновича церкву відремонтовано.
Церква стояла на цвинтарі біля маєтку останнього представника гілки пилиповицьких Ограновичів, Миколи Антоновича, під сінню старих лип, кленів та яворів. Всередині був красивий білий іконостас з незвичними зображеннями святого архієпископа Миколи в тіарі та Божої Матері у вигляді мадонни. На цвинтарі стояв і склеп Ограновичів.
У 1748 році - священиком був Іван Семенов.
У 1763 році - священиком був Фома Романовський.
До 1895 (?) року - священиком був Стефан Михайлівський.
У 1895 р – в с. Пилиповичі, при річці Чумгак, Арх.-Михайлівська церква, дерев’яна; два будинки для причту; церковно-прихідська школа. Жителів - 510 чоловіків та 520 жінок; 1 хутір в 3 верстах. Родилося 25 хлопчиків та 31 – дівчаток; померло - 16 чоловіків та 15 жінок; браків -10. Причт: Священик - Георгій Ільїч Федоренко. Псаломщик - Василь Олександрович Білоусов.
У 1898 - 1902 рр. - священиком був Гаврило (Гавриїл) Петрович Коваленко (нар. у 1867 р.), у сані з 1890 р., нагороджений скуфією 1900 р.
З 1902 року священиком був Олександр Хуторненко (дружина – Парасковія, син – Володимир, загинув у 2-й Світовій війні). «О рукоположении окончившего курс духовной семинарии со степенью студента Александра Хуторненка в сан священника к Михайловской церкви села Филипповичей Лубенского уезда. 22.03.1902 г.».
У 1906 році у с. Пилиповичі була школа — законовчитель священик Олександр Хуторненко, учитель Димитрій Залєскій.
У 1908 рік - законовчитель священик Олександр Хуторненко.
У 1910 році – «с. Филипповичей школа—законоучитель священник Александръ Хуторненко, учительница Параскева Сколота».
У 1912 році – «5-го благочинническаго округа с. Филипповичи —Михайловской школы законоучитель священник Александръ Хуторненко и учительница Параскева Михновская»; «с. Филипповичи. Михайловская цр., дерев., холод., постр. 1867 г., колокольня отдельно камен.; однокл. церк.-приход. школа; кварт. свящ. 3 комн. 400 куб. арш., псал. 1 комн. 101 куб. арш., жалов. свящ. 300 р., псал. 100 р.; ружн. земли 33 дес.; прихож. привил. сост. 15, мещ. 13, крест. 1064; дерев. 1 в 4 вер.; ст. Лазорки Киев.-Полт. ж. д. 22 вер.; почт. отд. Яблоново 3 вер.; расст. от Консист. 176 вер., от благоч.».
У 1912 році (5 окр.). - в с. Пилиповичі є Михайлівська церква, дерев’яна, холодна, відремонтована у 1867 р., дзвіниця окремо кам’яна; однокласна церковно-прихідська школа (У 1912-1913 рр - вчителька Параскева Міхновська); квартира священика 3 кімнатна 400 куб. аршин, у псаломщика - 1 кімнатна 101 куб. аршин. До парафії входив хутір Олексіївка. 1902 року парафіян – 571 душа чоловічої, 584 душі жіночої статі; у 1912 році парафіян привілейованих станів – 15, міщан – 13, селян – 1064. Священик - Олександр Степанович Хуторненко.
У 1912 році Пилиповицька Михайлівська церква володіла 33 десятинами 2007 кв. сажень землі ружної, у т. ч. 2007 кв. сажень садибної в двох місцях. Мала церковну сторожку, 2 будинки для квартир причту. Діяли бібліотека, церковнопарафіяльна школа (містилася у церковному будинку).
У 1914 році – «с. Филипповичи – Михайловская — священникъ Александръ Хуторенко и учительница Параскева Михновская».
Із псаломщиків відомі:
Василь Олександрович Білоусов (1902, позаштатний 1912, на посаді з 1856),
Микола Васильович Міхновський (1912).
Із церковних старост відомі:
селянин Микита Михайлович Козак (1902),
селянин Герасим Григорович Міщенко (1912).
Цікаві дані за 1904 рік про діяльність осередку революційної української партії (РУП) в Пилиповичах: по рапорту ротмістра Якубова у селі була ініціативна група РУП чисельністю 14 осіб у віці від 24 до 45 років, куди входило 11 селян, двоє козаків та 1 міщанин. Всі означені особи, що проживали в с. Пилиповичах, Лубенського уїзду, Полтавської губернії, були викриті в сумісних читаннях злочинних (на думку ротмістра) видань РУП, а також в розповсюджені серед жителів с. Пилиповичі та навколишніх сіл означеної нелегальної літератури. Дізнання досить точно установило, що головним розповсюджувачем літератури є селянин Іван Фомич Кравченко, який постачав селян с. Пилиповичі та інших сіл друкованими нелегальними виданнями на малоросійській мові. На момент рапорту усі звинувачені знаходились на волі.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Оржицької селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Оржицького району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району.
Економіка Птахо-товарна ферма.
Примітки
Посилання Погода в селі Пилиповичі