Монастир Сера (тибет. སེ་ར་དགོན་པ, Вайлі: se ra dgon pa «Монастир диких троянд»; китайська: 色拉寺; піньїнь: Sèlā Sì) — один із «великих трьох» монастирів університету Гелуг у Тибеті, розташований 1,25 милі (2,01 км) на північ від Лхаси та приблизно 5 км (3,1 милі) на північ від Джокханга. Два інших — монастир Ганден і монастир Дрепунг. Походження його назви пояснюється тим фактом, що під час будівництва пагорб позаду монастиря був вкритий квітучими дикими трояндами (або «сера» по-тибетськи).
Початковий монастир Сера відповідає за близько 19 скитів, включаючи чотири жіночі монастирі, які всі розташовані в передгір'ях на північ від Лхаси.
Монастир Сера, як комплекс споруд із Великою залою зборів і трьома коледжами, був заснований у 1419 році Джамченом Чоджеєм із Сак’я Єше з Зел Гунгтанга (1355–1435), учнем Дже Цонкапи. Під час повстання 1959 року в Лхасі монастир Сера зазнав серйозної шкоди, його коледжі були зруйновані, а сотні монахів убиті. Після того, як Далай-лама знайшов притулок в Індії, багато монахів Сери, які пережили напад, переїхали до Білакуппе в Майсурі, Індія. Після перших труднощів вони заснували паралельний монастир Сера з коледжами Сера Ме та Сера Дже та Великим залом зібрань за аналогією з початковим монастирем за допомогою уряду Індії. Зараз у Сера, Індія, проживає 3000 або більше ченців, і ця спільнота також поширила свою місіонерську діяльність у кількох країнах, заснувавши центри Дхарми, поширюючи знання про буддизм.
Монастир Сера в Тибеті та його аналог у Майсурі, Індія, відомі своїми дискусійними сесіями.
Початок
Оригінальний монастир Сера — це комплекс споруд, заснований у 1419 році Джамченом Чоджей Сак’я Єше з Зел Гунгтанга (1355–1435), учнем Дже Цонкапи. Перш ніж заснувати цей монастир, Цонкапа за сприяння своїх учнів встановив скити на високих висотах над скитом Сера Утсе.
Комплекс Sera ділиться шляхами на два сектори; східна частина містить Великий зал зборів і житла, а західна частина має три добре відомі коледжі: Сера Дже Драцанг, Сера Ме Драцанг; і Ngakpa Dratsang, усі засновані Цонкапою як монастирські університети, які обслуговували монахів віком від 8 до 70 років. Усі споруди в цьому комплексі утворювали паломницьку ланцюг за годинниковою стрілкою, починаючи з коледжів (у зазначеному порядку), за якими слідували зали, житлові приміщення і, нарешті, закінчуючись скитом Цонкапи над Великим залом зборів.
Коледжі Jé і Mé були створені для підготовки монахів за 20-річною програмою tsennyi mtshan nyid grwa tshang (філософських знань), яка завершується ступенем геше. Коледж Нгакпа, який передував двом іншим коледжам, був виключно присвячений практиці тантричного ритуалу. До 1959 року адміністрація кожного коледжу складалася з абата з радою з десяти лам для кожного коледжу.
З роками монастир перетворився на скит, де проживало близько 6000 ченців. Монастир був одним із найкращих місць у Тибеті для проведення дебатів, які проводилися за фіксованим розкладом. Монастир належить ордену Гелуг і був одним із найбільших у Лхасі. У 2008 році в Сера проживало 550 ченців.
Історія Історія монастиря тісно пов’язана з Майстром Ламою Цонкапою (1357–1419), засновником ордену Гелукпа, шанованим і високоосвіченим гуру в буддистських писаннях. Саме під його божественним опікою його учень Джетсун Кункхен Лодро Рінчен Сенге заснував комплекс монастиря Сера Джей на початку 15 століття нашої ери. Кункх'єн Лодро Рінчен Сенге спочатку служив учителем у монастирі Дрепунг, перш ніж сформувати Сера Джей. Релігійна легенда, яка розповідає про те, як було обрано місце, була видінням ясновидця, яке мав Цонкапа, у якому він побачив повний текст 20 шлок Праджняпараміти про Шуньяту, підписаний на небі. Це психічне заклинання дало йому повне уявлення про текст Tsawasehrab (Основи мадх'яміки або шуньяти). Крім того, він також сприйняв «бачення дощу, схожого на букви «AA», що спускаються з неба». Лише через 12 років один із його учнів, Джамчен Чодже, здійснив пророцтво свого гуру, заснувавши Сера Дже як центр вивчення повних вчень і практик традиції Махаяни.
Тодішній король Недонг Дагпа Г'ялцен підтримав благородне підприємство необхідними фінансами, а також у 1419 році провів церемонію закладки фундаменту для будівництва монастиря. Подальші деталі щодо розвитку будівлі, включаючи встановлення священних зображень/ідолів та інших об’єктів поклоніння, були завершені відповідно до найвищих побажань великого Лами Цонкапи. Невдовзі монастир став відомий як «Осідок Текчен Лінга (традиції Махаяни)». Інша версія назви «Сера», яка стала використовуватися як префікс «Монастир», полягає в тому, що його місце було оточене кущами малини, які тибетською називають «Сева», що утворилося як «Рава» на тибетській, що означає «Огорожа».
Події після 1959 року
14-й Далай-лама втік до Індії в 1959 році і попросив там притулку. Починаючи з 18 березня, монастир Сера-Джей піддався бомбардуванню , що призвело до загибелі сотень монахів (у 1959 році кількість ченців, що проживали в Сера-Джей, становила 5629), крім знищення стародавніх текстів і втрати незліченної кількості, безцінні, старовинні та античні твори мистецтва. Багато з тих, хто вижив (монахів і простих людей) після нападу китайців, утекли до Індії, за суворих зимових погодних умов, через Гімалаї. Після цього масового втечі людей з Тибету (включаючи кілька сотень Сера Джей лам, гешів і монахів), коли вони прибули до Індії, їх переселили в Білакуппе поблизу Майсура, штат Карнатака, серед багатьох інших місць, розкиданих по всій країні, як одне ціле. ексклюзивних тибетських закладів за готової допомоги від уряду Індії. Саме в 1970 році група з 197 ченців Сера Джей і 103 ченців Сера Мей заснували спеціальний монастир у переселенні Білакуппе як аналог тибетського монастиря Сера Джей. Оскільки жоден із ченців Нгагпа Драцанга (Тантричний коледж) не пережив вторгнення, в Індії були відновлені лише коледж Сера Мей і Сера Джей. Зараз у монастирі Білакуппе проживає 5000 буддистських ченців, серед яких деякі мігранти та багато інших тибетців, які не народилися на батьківщині своїх предків.
На лісових землях, виділених урядом Індії, було засновано два відділи монастиря Сера, що представляють ченців-мігрантів із тибетських коледжів Сера Дже та Сера Ме; 193 монахи Sera je отримали і 107 ченців Сера Ме отримали наділ балансової території. Крім того, за гранти уряду Індії було побудовано 38 багатоквартирних будинків, щоб монахи могли проживати та виконувати своє покликання чернецтва в поєднанні з обробітком навколишньої виділеної землі для вирощування продовольчих культур для виживання. Добре заснований як організований монастир завдяки відданим зусиллям монахів, Молитовний зал зборів, який міг вмістити 1500 ченців, також був завершений у 1978 році. Зараз цей монастир є вузловим монастирем, який належить до кількох менших монастирів, розташованих у різних регіонах Тибету; Його популярність можна оцінити тим, що зараз тут проживає 3000 або більше ченців. Підбадьорений цим успіхом і враховуючи тиск на існуючу інфраструктуру, додатковий, набагато більший і вражаючий актовий зал (розміром , високий зі 110 стовпами) був побудований, який може вмістити 3500 ченців, щоб зібратися для молитов. Завдяки цій розробці Sera тепер має два аспекти: оригінальну «Tibetan Sera» та Bylakuppe «New Sera» «тибетської діаспори» з аналогами Jé, Mé monasteries, а також нещодавно доданим аналогом коледжу Ngakpa. Чернеча громада Сера-Індія монастиря Білакуппе стала глобальною завдяки своїй місіонерській діяльності, заснувавши «центри дхарми» в багатьох частинах світу, таким чином усунувши культурну ізоляцію Тибету до 1959 року.
Географія
Монастир розташований на північній околиці Лхаси, столиці Тибетського автономного району. Побудований у 1419 році, він займав площу 28 акрів (11 га). Його географічне розташування знаходиться біля підніжжя гори Пубучок, також відомої як пагорб Татіпу, розташованої в північному передмісті міста Лхаса, яка утворює вододіл басейнів, утворених річками Кий Чі та Пенпо Чу.
Архітектура Монастирський комплекс, що охоплює землі, на його ділянках розмістилися кілька установ. Визначними спорудами були Кочен Хол Цокчен (Великий зал зборів), три Чжацанг (коледжі) і Камцун (гуртожиток), також званий Хомдонг Кангцанг. У головному залі можна було побачити у великій кількості священні писання (написані золотим порошком), статуї, ароматні тканини та фрески. Наведені тут описи стосуються сценарію, який існував у монастирі до вторгнення Китаю в 1959 році, але більшість монастирів, як стверджується, відновлено, хоча кількість монахів вважається невеликою.
Велика актова зала
Великий зал зборів, «Цокчен» або «Кокен Хол», датований 1710 роком, чотириповерхова будівля на північний схід від монастиря, обличчям на схід, є місцем, де проводяться кілька релігійних ритуалів і обрядів. Зал мав площу , побудований із 125 стовпів (86 високих і 39 коротких колон) і був побудований Лхазангом Каном. Вхідний портик мав десять колон. У п'яти каплицях цієї будівлі є статуї або зображення Майтрейї, Шак'ямуні, Архатів, Цонкапи та Гуаньїнь з тисячею рук і одинадцятьма обличчями. Стародавні та делікатно написані писання «Ганґюр Трипітаки» також написані «Ганджур» (датовані 1410 роком) у 105 томах (оригінал 108 томів), написані тибетською мовою, є цінним надбанням монастиря. Кажуть, що Ченчжу, імператор династії Мін, подарував ці писання (надруковані на дерев'яних блоках із золотою обкладинкою, вигравіруваною червоним лаком і виготовлені в Китаї) Джамчену Чоджей, будівельнику монастиря.
Вхід до залу здійснювався через портик, побудований на 10 колонах. Великі аплікації Тхангка були підвішені до стелі на бічних стінах. Мансардне вікно в центрі забезпечувало світло в залі протягом дня. Центральним образом обожнював образ засновника монастиря Джамчен Чодже Шак'я Єше. Інші встановлені божества були Майтрейї (5 метрів заввишки та позолочений), оточений статуями двох левів, Далай-лам V, VII та XII, Цонкапи (з його улюбленими учнями), Чокі Г'єлцена, Десі Санг'є Г'ятсо та багатьох іншихDorje p.122.
Послідовно розташовані три внутрішні каплиці: Джампа Лхакханг, Нетен Лхакханг і Джігдже Лхакханг. A високе зображення Майтрейї було обожнено в Джампа Лхакханг, сидять вісім Бодхісаттв, заповітний Каг’юр і охороняються Хаяґрівою та Акалою біля входу. Джігдже Лхакханг містить зображення Бхайрави з його дружиною Бхайраві, Шрі Деві та інших божеств-захисників.
На другому поверсі було три каплиці: Zhelre Lhakhang, звідки можна було побачити Майтрейю з тисненням маленького Цонкапи на серці; Ту-дже Ченпо Лхакханг, який мав Авалокітешвару з одинадцятьма обличчями (знайдено в Павангці), Тару та шестирукого Махакалу. Ідол Будди Шак'ямуні, оточений зображеннями лам Гелукпа, був розміщений у Шак'ямуні Лхакханг.
Третій і четвертий поверхи використовувалися як приватні квартири для Далай-лам і наставників Головного залу зборів.
Сера Ме Трацанг
Sera Me Tratsang або Sera Me Zhakan був найстарішим коледжем, побудованим тут. Він був заснований у 1419 році під час правління династії Мін, спочатку для початкової або базової освіти в буддійській релігії. Коледж прийняв поетапний підхід до вивчення буддійських доктрин; практика, характерна для секти Гелукпа або Жовтого капелюха тибетського буддизму. Коледж був побудований на площі з 30 житловими одиницями. Однак у 1761 році блискавка влучила в головний зал, який був перебудований у 1761 році. Остаточно відремонтований зал мав 70 стовпів (8 високих і 62 короткі стовпи), на яких розташовувалася галактика статуй буддійських гуру з головним божеством Будди Шак'ямуні, зроблених з міді. Іншими бодхісаттвами, закріпленими разом із головним божеством, були Майтрейя, Манджушрі, Аматьяс, Бхавішьягуру, Цонкапа (зі своїми учнями), Далай-лама VII, Паванга Рінпоче та кілька інших колишніх викладачів коледжуDorje p.119.