Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою (; згідно з МКБ-10, Тривожний розлад у дітей, пов'язаний із розлукою, ) — тривожний розлад, у якому індивід переживає сильну тривогу через розлуку з домом і/або з людьми, до яких має сильну емоційну прихильність (наприклад, батьки, опікуни, брати та сестри). Тривожність через розлуку є природною частиною розвитку. Найчастіше вона трапляється у дітей, зазвичай у віці від 6 місяців до 3 років, хоча може патологічно проявлятися у старших дітей, підлітків та дорослих. На відміну від розладу, нормальна тривога від розлуки вказує на здоровий прогрес у когнітивному розвитку дитини і не повинна розглядатися як поведінкова проблема.Davidson, Tish. «Separation Anxiety.» Gale Encyclopedia of Children's Health: Infancy through Adolescence. 2006. Retrieved October 6, 2014, from Encyclopedia.com

Згідно з Американською психіатричною асоціацією, тривожний розлад через розлуку проявляється тоді, коли тривога у відповідних ситуаціях є нетиповою для очікуваного рівня розвитку та віку людини. Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою може спричинити негативний вплив на соціальні й емоційні функції, сімейне життя та психічне здоров'я індивіда.

Сепараційна тривога Сепараційна тривога (у широкому значенні) є ключовою діагностичною ознакою дитячого тривожного розладу, пов'язаного з розлукою. Страх розлучення при цьому є надмірним, проявляється головним чином як занепокоєння щодо можливої втрати будь-якого об'єкта або людини, від якої дитина перебуває в залежному положенні. У вузькому значенні термін «сепараційна тривога» використовується в психоаналізі для позначення гіпотетичної тривоги немовляти або дитини з приводу можливої втрати материнського об'єкта. У психоаналітичній об'єкт-теорії наголошується на страху втратити відносини з об'єктами, а в інстинкт-теорії — на зв'язку сепараційної тривоги з інстинктивною напругою.

Епідеміологія Тривожні розлади є найпоширенішим типом психопатології у дітей. За різними оцінками, вони зустрічаються у 4-25 % дітей у всьому світі. Серед цих розладів сепараційна тривога трапляється найчастіше.

Тривожний розлад у зв'язку з розлукою вражає близько 1-2 % молодих людей. У дітей до пубертатного віку зустрічається частіше, ніж у підлітків, і вражає приблизно однакову кількість осіб чоловічої та жіночої статі. Сепараційна тривога зустрічається у половини всіх випадків тривожних розладів у дітей.

Симптоми Найбільш поширені симптоми:

Невідповідне реальності постійне занепокоєння у зв'язку з можливою втратою або можливими неприємностями в основних об'єктів, до яких прив'язана дитина (наприклад, страх, що вони покинуть її і не повернуться), або постійне занепокоєння, що вони можуть померти; Плач, істерики, відмова в участі у подіях, пов'язаних із розлукою; Порушення сну за відсутності об'єкта розлуки, кошмари, що повторюються, зміст яких пов'язаний з розлукою; Соматичні симптоми — включно з болем у животі, нудотою, блюванням і головним болем, а також скарги на них навіть за їхньої відсутності; Ухилення, відмова, небажання й опозиційні поведінки у спробі перешкоджати розділенню з основним об'єктом, до якої є прихильність.

Тривожний розлад, пов'язаний зі страхом розлуки, що виникає у невідповідний розвитку віковий період (наприклад, у дорослому чи підлітковому віці) виключає даний діагноз, крім випадків, коли сепараційна тривога анормально продовжується з дитячого віку. МКБ-10 включають ранній початок (віком до 6 років) розвитку хвороби, тоді як критерії американського Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів четвертого видання DSM-IV дозволяють поставити діагноз у тому випадку, якщо симптоми з'явилися до 18 років. У DSM-5 присутній схожий діагноз — «розлад сепараційної тривоги» (), але його опис і критерії відрізняються від МКБ-10, позаяк в цей діагноз входить і страх віддалення, що маніфікує у дорослих. За критеріями цього діагностичного посібника також має враховуватись тривалість страху та тривоги, пов'язаних з розлукою, щонайменше 4 тижні у дітей і підлітків і, 6 місяців або більше у дорослих.

Етіологія В етіології велику роль відіграють ананкастичні або сенситивно-шизоїдні риси характеру дитини, порушення батьківсько-дитячих стосунків, пов'язаних з гіперопікою або емоційною холодністю матері, а також актуальні для дитини психотравмувальні ситуації, які проходять часто непоміченими дорослими (наприклад, комплекси меншовартості або проблеми шкільної адаптації).

Діагноз Для немовлят і дітей дошкільного віку є нормальним висловлювати певний ступінь тривоги щодо реальної чи загрозливої їм розлуки з людьми, до яких вони прив'язані. Ця тривога сприймається як прояв норми, що відбиває розвиток дитини у період від раннього дитинства до дворічного віку. Інші джерела (наприклад, Алтман, Макгої і Соммер) відзначають, що даний діагноз не повинен ставитися дітям молодшим за трирічний вік.

Діагностується цей розлад у випадках, коли страх розлуки становить основу тривоги, і коли така тривога вперше виникає у перші роки життя. Вона диференціюється від нормальної тривоги, пов'язаної з розлукою за ступенем, який виходить за межі статистично можливої (включно з анормальною стійкістю вище звичайного вікового періоду), і за поєднанням зі значними проблемами у соціальній поведінці. При цьому клінічна картина має спостерігатися щонайменше 4 тижні.

Крім того, важливо виключити генералізований тривожний розлад дитячого віку (, відповідно до ІДК-10Содержание «Исследовательских диагностических критериев» (ИДК-10) является производным из класса V (код F) МКБ-10. Здесь даются специфические критерии для диагнозов из глоссария «Клинические описания и диагностические указания» (КОДУ), который подготовлен для клиницистов, преподавателей психиатрии и других работников психиатрического здравоохранения).

Лікування Для досягнення стійкого ефекту необхідне застосування етіотропної терапії. Доречні оперантні методики та когнітивна терапія, що навчає дитину самоствердження, що сприяє подолання ситуації та зменшенню тривожних думок.

Фармакологічне лікування використовується у крайніх випадках, коли немедикаментозні методи лікування не призвели до покращення. Можуть призначатися антидепресанти, проте немає переконливих доказів того, що допомагають трициклічні антидепресанти або бензодіазепіни. Крім того, є обмежені дані про те, що селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну дають симптоматичне полегшення, але немає доказів того, що це поліпшення зберігається після припинення медикаментозного лікування.

У тварин Цей розлад може спостерігатися у тварин, зокрема, у собак. Це явище іноді називають синдром розлуки або тривога розлуки.

Див. також Туга за домом Госпіталізм Тривожний невроз

Примітки