Закон Кеннікатта — Шмідта () — емпіричне співвідношення між поверхневою густиною газу в диску галактики і темпом зореутворення (). Це співвідношення вперше дослідив Мартен Шмідт у статті 1959 року, у якій він запропонував степеневу залежність між цими двома величинами, а в 1989 і 1998 роках Роберт Кеннікатт уточнив цю залежність за більшим набором даних.
Визначення Поверхнева густина зореутворення виражається як деякий додатний степінь від місцевої поверхневої густини газу, тобто: .
Зазвичай поверхневу густину зореутворення вимірюють в одиницях сонячних мас на рік на квадратний парсек (M·рік−1·пк−2), а поверхневу густину газу — у в масах Сонця на квадратний парсек (M·пк−2).
Показник у законі Кеннікатта—Шмідта може описувати як локальний закон (для ділянок менших за 1 кілопарсек), так і глобальний закон, коли усереднюють поверхневі густини зореутворення і газу по всій галактиці. Локальні значення демонструють більший розкид, ніж глобальні.
Значення Аналізуючи газоподібний гелій і молоді зорі в околицях Сонця, а також локальну густину білих карликів та їхній розподіл за світностями, Шмідт оцінив (в імовірних межах від 1 до 3). Усі використані дані походили з Чумацького Шляху, зокрема з околиць Сонця.
1989 року Роберт Кеннікатт показав, що інтенсивності H у вибірці з 15 галактик добре описуються співвідношенням Шмідта зі показником степеня . Пізніше, аналізуючи більшу вибірку галактик, він оцінив зв’язок між поверхневою густиною газу та зореутворення й отримав значення .
У ранньому Всесвіті швидкість зореутворення була значно вищою, однак спостереження свідчать, що закон Кеннікатта — Шмідта зберігається і для галактик із великим червоним зсувом. 2012 року одна дослідницька група, використовуючи гравітаційне лінзування для спостереження галактик із червоним зсувом , отримала значення .
Інше дослідження показало, що значення у законі Кеннікатта — Шмідта тісно пов’язане з гравітаційною нестійкістю галактики. Цю залежність оцінювали за параметром Тумре для зір і газу й отримали в першому наближенні . Також встановили, що значення для близьких галактик кількісно корелюють із їхніми значеннями у законі Кеннікатта — Шмідта. Параметр Тумре та використані наближення припускають, що галактика має дископодібну форму й підкоряється відповідним умовам гравітаційної стійкості зоряного диска.
Додаткові дослідження показали, що відношення між густиною газу та критичною густиною у спіральних галактиках приблизно вдвічі більше, ніж у неправильних. Воно найбільше на проміжних радіусах і найменше поблизу центру, зменшуючись на великих відстанях.
Примітки