Хома Михайлович Приступа (псевдо Фома Полєвой, Полевий, Польовий; 3 листопада 1895, Задвір'я  — пом. 23 листопада 1937, Київ, УРСР) — український комуністичний діяч, депутат Сейму І каденції у Другій Речі Посполитій.

Приступав брав участь у створенні та діяльності кількох лівих організацій, в тому числі Комуністичної партії Східної Галичини (згодом Комуністичної партії Західної України), входив до її Центрального комітету та був видавцем журналу «Nasz Szljiach» («Наш шлях»).

Після еміграції до Радянського Союзу працював у органах влади УСРР, зокрема в системі освіти й міжнародних організацій. У 1933 і 1937 роках був кілька разів репресований радянською владою, засуджений і зрештою розстріляний у Києві під час Великого терору. Після смерті був реабілітований, зокрема за постановою Військового трибуналу Київського військового округу та пізнішими партійними рішеннями.

Життєпис

Походження Хома Приступа народився 1895 року в багатодітній селянській родині Михайла Приступи в селі Задвір’я Перемишлянського повіту коронного краю Галичини і Лодомерії в складі Австро-Угорщини. Під час Першої світової війни залишив рідний край як біженець. У 1915–1916 роках проживав на Полтавщині. У 1916 році вступив до духовної семінарії в Полтаві, однак після трьох місяців навчання переїхав до Києва, де навчався на агрономічних курсах.

Події Лютневої революції 1917 року сприяли його залученню до політичної діяльності. Він вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії та поділяв ліві політичні погляди. З 1920 року оселився на Волині. Певний час проживав у Славуті, згодом у Луцьку. Під час зайняття краю більшовицькими військами був призначений революційним комітетом членом колегії земельного відділу. Після відступу більшовиків протягом кількох місяців перебував під арештом польської поліції.

Політична діяльність У 1918—1920 роках Хома Приступа перебував у керівництві організації «Просвіта» у Луцькому повіті. У 1920 році став членом Комуністичної партії Східної Галичини та брав участь у роботі сільськогосподарського відділу Луцького ревкому. У 1922—1923 роках був членом Української соціал-демократичної партії. Потім Приступа активно долучився до діяльності Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), входив до її Центрального комітету. Він був одним із засновників Польської комуністичної партії та КПЗУ, а також видавцем журналу «Nasz Szljiach» («Наш шлях»). Неодноразово заарештовувався польською секретною службою «Діфензіва», однак після кількох днів утримання виходив на волю завдяки депутатській недоторканності. У 1922—1927 роках був членом Сейму Речі Посполитої та Української парламентської репрезентації, а з 6 червня 1924 року — секретарем фракції комуністичних депутатів. Під час діяльності у фракції вступив у конфлікт із керівництвом Комуністичної партії Польщі й на наступних виборах не балотувався.

Після повернення з поїздки до Радянської України Хома Приступа в 1925 році зустрівся з Іваном Кедрин-Рудницьким і дав інтерв’ю львівській газеті «Діло», у якому розповів про побачене під час візиту. Він описав економічні зміни в містах, зокрема в Славуті, де замок Сангушків було переобладнано під шпиталь, а також функціонували кілька фабрик і тартаків. Приступа відзначав недостачу мануфактурних виробів, а рівень заробітної плати робітників становив приблизно 50–60 крб. на місяць, одяг у населення був простий і скромний.

Особливу увагу він приділив процесам українізації. У місті та на державних установах активно використовувалася українська мова, написи на вагонах та робота прикордонної служби відбувалася українською, а на державних установах використовувалися українські та російські вивіски. Приватні крамниці переважно мали російські написи. На чолі Народного комісаріату освіти стояв Шумський, комісаріат та шкільництво першого ступеня були повністю українізовані, а середня школа — частково. Раніше національно свідоме сільське вчительство було упереджене до радянської влади, проте під час візиту Приступа відзначав, що його настрої значною мірою змінилися і більшість учителів стали прихильниками радянської влади. У лютому 1927 року емігрував до Радянського Союзу. У середині березня 1929 року був направлений до МЗС для допомоги революційному руху. Був членом ВКП(б), референтом Наркомосу УСРР, головою комітету МОПР УСРР та першим ректором Українського університету марксизму-ленінізму.

Жертва репресій Перший раз заарештований у 1930 році, невдовзі звільнений. Другий арешт відбувся 12 травня 1933 року як члена контрреволюційної організації УВО (ст. 54-2, 54-4, 54-6, 54-11 КК УСРР). Ухвалою судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 23 вересня 1933 року позбавлений волі на 10 років у місцях, підвідомчих ОДПУ. Термін покарання відбував у 1933—1935 роках у ізоляторі для політв’язнів у Верхньоуральську Челябінської області, а потім був етапований у БелБалтЛаг, станція Медвежа Гора, де тримав двомісячне голодування на знак протесту проти умов утримання. Наприкінці 1935 року переведений до Соловецького концтабору (СЛОН). У 1937 році за розпорядженням УДБ НКВС УРСР етапований до Київської в’язниці. Після кількох місяців допитів у Лук’янівській в’язниці м. Києва був страчений 23 листопада 1937 року за рішенням трійки НКВС та прокурора СРСР.

Реабілітація 25 червня 1957 року старший слідчий КДБ при Раді Міністрів УРСР, розглянувши матеріали справи Хоми Приступи, дійшов висновку, що немає підстав для перегляду попереднього рішення. Однак у зв’язку з протестом Головного військового прокурора справа колишнього посла була передана на перегляд Військовим трибуналом Київського військового округу. 23 серпня 1957 року трибунал встановив, що у 1933 та 1937 роках Хома Приступа був репресований на основі сумнівних і неперевірених матеріалів, які під час додаткової перевірки не знайшли підтвердження. Відтак справа була припинена за відсутністю складу злочину, а Хома Приступа був реабілітований. Представники влади не змогли вручити родичам відповідне рішення, оскільки вони не були зареєстровані у Харківській області. У партійному відношенні Хома Приступа був реабілітований постановою бюро обласного комітету КПУ від 26 вересня 1990 року відповідно до постанови ЦК КПРС від 11 липня 1988 року.

Оцінки діяльності На думку Руслани Давидюк, життєвий і політичний шлях Хоми Приступи є показовим прикладом драматичної еволюції частини українських діячів міжвоєнного періоду, які, розчарувавшись у політиці польської держави, пов’язали свої сподівання з радянським проєктом. Як український посол до сейму Речі Посполитої першого скликання від Волинського воєводства, Приступа послідовно займав радянофільську позицію, що з часом трансформувалася у намір безпосередньо долучитися до реалізації «комуністичних ідеалів» у Радянській Україні.

Історикиня підкреслює, що його виїзд до УСРР наприкінці 1927 р., здійснений з дозволу КП(б)У, був кроком світоглядного вибору, який, однак, завершився трагічно. Уже в умовах сталінського режиму колишній депутат опинився серед «ворогів народу», був звинувачений у шпигунстві та засуджений до розстрілу в межах «польської операції» НКВС періоду Великого терору. На момент винесення вироку він перебував у Київській тюрмі, куди 1937 р. був переведений з оперативних мотивів, що дає підстави припускати його поховання в Биківні. У підсумку, за оцінкою Руслани Давидюк, доля Хоми Приступи віддзеркалює парадокс і трагедію радянофільських симпатій частини українського політикуму: сподівання на соціальну та національну емансипацію в межах радянської системи обернулися репресіями та фізичним знищенням у добу Великого терору.

Примітки

Джерела Література

Бібліографія Біографічна довідка на сайті Сеймової бібліотеки