Калина Георгій Платонович (20.04 (03.05). 1902, Саратов, Росія – 30.10.1990, Москва, РФ) – радянський мікробіолог, епідеміолог, доктор медичних наук (1935), професор (1940).
Життєпис Народився в багатодітній родині інженера. У 1919 р. закінчив Самарське комерційне училище і того самого року вступив до консерваторії. Незабаром вирішив припинити навчання в консерваторії і вступив на медичний факультет Самарського державного університету. У 1922 р. продовжив навчання на медичному факультеті Ташкентського державного університету, але в 1923 р. у зв’язку з переїздом перевівся на медичний факультет Іркутського державного університету, який закінчив з відзнакою у 1925 р.Білоус В. Калина Георгій Платонович / В. Білоус, І. Й. Сидорчук // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2012. – Т. 12: Кал–Киї. – С. 29. . Після закінчення університету працював лікарем у містах Чита, Хабаровськ та Зима. В січні 1926 р. Г. П. Калина перейшов на роботу до медичної служби Забайкальської залізниці на посаду завідувача санітарно-гігієнічної лабораторіїКалина Георгій Платонович // Засновники кафедр – корифеї Буковинського державного медичного університету: бібліограф. покажч. / уклад. Л. Д. Єнькова [та ін.]. – Чернівці, 2015. – С. 78–89. .
У 1926 р. народний комісаріат охорони здоров’я СРСР призначив Г. П. Калину аспірантом мікробіологічної лабораторії Центрального науково-дослідного інституту епідеміології та мікробіології (Москва). У цьому ж році був переведений в аспірантуру при кафедрі мікробіології, вірусології, епідеміології та імунології Першого Ленінградського державного медичного інституту. У 1928 р. закінчив аспірантуру і згодом за конкурсом був обраний завідувачем чумного відділу Узбецького науково-дослідного санітарно-бактеріологічного інституту. У 1929 р. організував та очолив протиепідемічну експедицію з вивчення чуми в Середній Азії. У 1930 р. Г. П. Калина розпочав педагогічну діяльність на посаді асистента кафедри мікробіології, вірусології та епідеміології Середньоазіатського державного медичного інституту ім. В. М. Молотова (Ташкент). У 1931 р. був призначений доцентом курсу епідеміології того ж самого інституту. У 1932-1933 рр. Г. П. Калина працював завідувачем кафедри епідеміології Куйбишевського медичного інституту і одночасно займав посаду завідувача епідеміологічного відділу Середньоволзького крайового науково-дослідного інституту епідеміології і гігієни. У 1933 р. зайняв посаду завідувача кафедри мікробіології, вірусології, епідеміології та імунології Архангельського медичного інституту, одночасно працював директором крайового Архангельського науково-дослідного санітарно-бактеріологічного інституту. У 1935 р. у 1-му Ленінградському медичному інституті захистив докторську дисертацію на тему «Чума в Середній Азії», у 1936 р. вийшла друком однойменна монографія.
У 1936 р. був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри мікробіології Вінницького державного медичного інституту. Одним з напрямів його наукової роботи була мінливість мікроорганізмів, яка характеризується змінами в генотипіПішак В. П. Життєвий і творчий шлях професора Г. П. Калини / В. П. Пішак, І. Й. Сидорчук, С. Є. Дейнека // Клініч. та експеримент. патологія. – 2009. – № 1. – С. 128–129.. Активний учасник художньої самодіяльності. 6 серпня 1938 р. Г. П. Калину було заарештовано і звинувачено у підготовці диверсій проти населення та органів державної влади. На початку червня 1939 р. вченому було пред’явлено звинувачення у причетності до створення японсько-німецької диверсійної групи. За вироком суду від 6 березня 1939 р. Г. П. Калина був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією належному йому майна. За ухвалою Верховного суду СРСР від 23 серпня 1939 р. вирок було відмінено, а справу направлено на додаткове розслідування. За постановою УНКВС Вінницької області від 22 грудня 1939 р. справу було припинено. Після звільнення в січні 1940 р. Г. П. Калина перейшов на роботу до Центрального науково-дослідного інституту епідеміології та мікробіології в Москві, в якому працював на посаді завідувача лабораторії дизентерійних інфекцій епідеміологічного відділу. У 1940 р. науковцю було присвоєне вчене звання професора за спеціальністю «епідеміологія»Грані життя Георгія Калини часів суворої епохи // Вінниця – місто послідовників М. І. Пирогова : монографія [О.А. Юрчишина, Н. М. Кравчук, Л. В. Сухарєва та ін.; Наукова бібліотека ВНМУ ім. М. І. Пирогова] – Вінниця: Нова книга, 2020. – С. 261–275. .
Упродовж 1941-1947 рр. був у рядах діючої Червоної армії. Керував протиепідемічною службою армії в Московській та Ленінградській битвах. Брав участь у протиепідемічному забезпеченні військ фронту у Виборзькій, Прибалтійській та в інших операціях в умовах бойової обстановки. Упродовж червня 1941 - травня 1942 рр. проходив службу армійським епідеміологом на Брянському і Волховському фронтах. В подальшому був начальником відділення санітарно-епідеміологічної лабораторії в складі Ленінградського та Волховського фронтів. У 1945 р. Г. П. Калина продовжив службу на посаді начальника епідеміологічного відділу санітарно-епідеміологічної лабораторії Центральної групи військ у військовій частині № 28850, яка дислокувалася в Австрії, Чехословаччині, Польщі, Угорщині та тимчасово в Югославії. Був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня (1944, 1985), Червоної зірки (1942), медалями: «За оборону Москви» (1944), «За взяття Берліна» (1945), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1945) та іншими державними нагородамиВНМУ ім. М. І. Пирогова: ювілеї, події, дати – 2022 : календар знамен. і пам’ят. дат / уклад. О. А. Юрчишина, В. В. Кокус, М. І. Шпукал. – Вінниця, 2021. – С. 54-56..
У лютому 1947 — червні 1955 рр. очолював кафедру мікробіології Чернівецького державного медичного інституту і за сумісництвом працював заступником з наукової роботи новоствореного Чернівецького науково-дослідного інституту епідеміології та мікробіології. У 1949 р. очолив студентське наукове товариство Чернівецького медичного інституту і став його науковим керівником.
У червні 1955 р. Г. П. Калину було призначено на посаду старшого наукового співробітника відділу розвитку живої речовини інституту експериментальної біології Академії медичних наук СРСР як обраного за конкурсом. Останнім місцем роботи вченого став Московський науково-дослідний інститут гігієни ім. Ф. Ф. Ерісмана, де близько 20 років він працював на посаді завідувача лабораторії санітарної мікробіології та ще понад 10 років науковим консультантом-професором лабораторії розробки методів дослідження навколишнього середовища. Г. П. Калина упродовж багатьох років був членом лабораторних рад Міністерства охорони здоров’я РРФСР і Міністерства охорони здоров’я СРСР, головою секції санітарної мікробіології лабораторної ради Міністерства охорони здоров’я РРФСР, членом вчених рад Всесоюзного центру з проблем сальмонельозу та ешерихіозу, членом секції санітарно-харчової мікробіології проблемної комісії «Наукові основи гігієни харчування».
Пішов із життя Г. П. Калина 30 жовтня 1990 р. у Москві, де й похований.
Наукова діяльність Перші кроки у становленні Г. П. Калини як вченого були зроблені ще у студентські роки, коли він займався науковою працею на кафедрі бактеріології медичного факультету Іркутського університету під керівництвом професора О. І. Бронштейна та в лабораторії Іркутського протичумного центруТрухина Г. М. К 100-летию со дня рождения Георгия Платоновича Калины / Г. М. Трухина // Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. – 2002. – № 3. – С. 120–122. . Під час навчання в інституті опублікував три наукові праці.
За рекомендацією академіка Д. К. Заболотного у 1928 році Г. П. Калина був обраний за конкурсом завідувачем чумного відділу Узбецького науково-дослідного санітарно-бактеріологічного інституту, де яскраво проявився його талант чумолога. Навесні та влітку цього року молодий науковець організував та очолив епідеміолого-бактеріологічну експедицію з обстеження та проведення протиепідемічних заходів у природних чумних вогнищах у Кизил-Кумській пустелі. Ретельне обстеження природного вогнища чуми дало можливість розробити стратегію й тактику проведення протиепідемічних заходів у небезпечному на той період природному вогнищі цієї хвороби. Восени 1928 р. Г. П. Калина брав активну участь у ліквідації вогнища легеневої форми чуми, яка спалахнула в північній Киргизії. Упродовж зими 1928-1929 рр. Г. П. Калина наполегливо вивчав збудника континентальної чуми та розробляв особливості епідеміології цієї хвороби в Узбекистані та Киргизії. Боровся також із спалахами легеневої чуми в Центральному Тянь-Шані в Казахстані. Г. П. Калина розробив та провів медико-організаційні та профілактичні заходи з локалізації осередків чуми, що сприяло ліквідації ряду природних чумних вогнищ в Узбекистані, Казахстані та Киргизії. Наукові розробки Г. П. Калини тривалий час були провідними в боротьбі з епідеміями чуми в природних вогнищахПрофесор Георгій Платонович Калина – людина, вчений, педагог (до 115-річчя з дня народження) / С. Є. Дейнека, І. Й. Сидорчук, А. О. Міхєєв, Н. Д. Яковичук // Клініч. та експеримент. патологія. – 2017. – Т. 16, № 2. – С. 133–136. .
У 30-х роках XX ст. в СРСР починає зароджуватися новий науковий напрямок – санітарна мікробіологія. Г. П. Калина був одним із тих науковців, хто сприяв її формуванню і зробив вагомий внесок у її розвиток.
На початку 1930-х рр. під час роботи у Куйбишевському медичному інституті проводив дослідження в галузі мікробіології та епідеміології, які на той час були пов’язані з актуальними проблемами практичної медицини краю, зокрема, Г. П. Калина брав участь в обстеженні бруцельозних вогнищ у Заволзьких степах Орської області .
У 1933-1934 рр. разом із колективом кафедри мікробіології, вірусології та епідеміології Архангельського медичного інституту займався проблемами охорони вод басейна ріки Північна Двіна. Одночасно, працюючи на посаді директора Північного крайового науково-дослідного санітарно-бактеріологічного інституту в Архангельську, заклав основи нормованого споживання води промисловими підприємствами і обґрунтував необхідність будівництва очисних споруд.
Під час роботи у Чернівецькому державному медичному інституті наприкінці 1940-х–на початку 1950-х років проводив значну наукову роботу, присвячену вивченню мінливості мікроорганізмів. З приходом професора Г. П. Калини на кафедру мікробіології Буковинська школа мікробіологів заявила про своє існування не тільки в Україні, а на всій території СРСР . Перебуваючи у Чернівцях, науковець започаткував перші наукові експериментальні дослідження на очолюваній ним кафедрі, зокрема, проблеми мінливості й спадковості провідних властивостей мікроорганізмів кишкової групи. В цей час вийшли друком монографії Г. П. Калини «Изменчивость патогенных микроорганизмов» (1949), «Вегетативная гибридизация и направленная изменчивость бактерий» (1952), «Развитие микробных клеток из доклеточного вещества» (1954)Сузір’я мікробіологічних наукових закладів України / За ред.. В. П. Широбокова, В. А. Понятовського. – Вінниця: Нова книга. – 2019. – 416 с. (Про Г. П. Калину. С. 143–144).
У 1949 р. в Чернівцях спалахнула важка епідемія сальмонельозу. Колектив кафедри на чолі з Г. П. Калиною першим виділив та ідентифікував збудника S. typhimurium та встановив джерело інфекції, яке не було описано до того часу. Спільно з науковцями кафедри мікробіології вчений займався вивченням етіології, патогенезу, клініки, діагностики, лікування, епідеміології та профілактики Буковинської геморагічної лихоманки.
Під час роботи у Москві у 50-х–80-х роках ХХ ст. брав участь у розробці ефективних методів виявлення шкідливих компонентів в об’єктах навколишнього середовища. Зокрема, вивчаючи вплив антропогенного навантаження на водні об’єкти, провів детальні дослідження екології різних індикаторних і патогенних мікробів.