Батько Різдва — традиційна англійська назва уособлення Різдва. Хоча зараз він відомий як дарувальник різдвяних подарунків і зазвичай вважається синонімом Санта-Клауса, спочатку він був частиною набагато давнішої та непов'язаної англійської фольклорної традиції. Впізнаваний сучасний образ англійського Батька Різдва розвинувся в пізній вікторіанський період, але Різдво уособлювалося століттями до того.
Англійські уособлення Різдва були вперше записані в XV столітті, а сам Батько Різдва вперше з'явився в середині XVII століття після громадянської війни в Англії. Контрольований пуританами англійський уряд законодавчо скасував Різдво, вважаючи його папістським, і заборонив його традиційні звичаї. Роялістські політичні памфлетисти, пов'язуючи старі традиції зі своєю справою, прийняли Старого Батька Різдва як символ «старих добрих часів» бенкетів і доброго настрою. Після Реставрації в 1660 році образ Батька Різдва занепав. Його характер підтримувався в кінці XVIII і в ХІХ столітті різдвяними народними п'єсами, пізніше відомими як п'єси ряжеників.
До вікторіанських часів Батько Різдва займався бенкетами та веселощами дорослих. Він не мав особливого зв'язку ні з дітьми, ні з даруванням подарунків, нічними візитами, панчохами, димарями чи оленями. Але коли пізніше Вікторіанські Різдвяні свята перетворилися на сімейні, орієнтовані на дітей, Батько Різдва став дарувати подарунки.
У 1850-х роках до Англії прибув популярний американський міф про Санта-Клауса, і Батько Різдва почав приймати атрибути Санта-Клауса. До 1880-х років утвердилися нові звичаї: нічного відвідувача іноді називали Санта-Клаусом, а іноді — Батьком Різдва. Часто його зображували в довгому червоному одязі з капюшоном, оздобленому білим хутром.
Більшість залишкових відмінностей між Батьком Різдва і Санта-Клаусом значною мірою зникли на початку ХХ століття, і сучасні словники вважають імена Батько Різдва і Санта-Клаус синонімами.
Святкування ранньої середини зими Звичай веселощів і бенкетів на Різдво вперше згадується в історичних літописах у Середньовіччі (бл. 1100—1300). Це майже напевно являло собою продовження дохристиянських святкувань середини зими в Британії, про які, як зазначив історик Рональд Гаттон, «у нас немає жодних подробиць». Персоніфікації з'явилися пізніше, а коли й з'явилися, то відобразили існуючий звичай.
XV століття — перші англійські уособлення Різдва Перше відоме англійське уособлення Різдва було пов'язане з веселощами, співами та випивкою. У колядці, яку приписують Річарду Смарту, ректору Плімтрі в Девоні з 1435 по 1477 рік, «сер Крістемас» сповіщає новину про народження Христа та заохочує своїх слухачів пити: «Buvez bien par toute la compagnie, / Make good cheer and be right merry, / And sing with us now joyfully: Nowell, nowell».
Багато різдвяних звичаїв пізнього середньовіччя включали як священні, так і світські теми. У Норвічі в січні 1443 року під час традиційної битви між тілом і духом (представленої Різдвом і Великим постом) Джон Гладман, коронований і замаскований як «Король Різдва», їхав за виставою місяців, «замаскованою під сезон», на декорованому фольгою коні.
XVI століття — бенкети, розваги та музика До ХІ століття у більшій частині Англії архаїчне слово «Юль» було замінено на «Різдво», але в деяких місцях «Юль» збереглося як нормальний діалектний термін. Місто Йорк підтримувало щорічне святкування Дня святого Томаса під час святкування Прибуття Юля та його дружини, яке включало фігуру, що представляла Юля, який ніс хліб і баранячу ногу. У 1572 році за наказом архієпископа, який скаржився на «непристойне і непристойне переодягання», яке відволікало безліч людей від богослужіння, урочиста їзда була припинена.
Такі персоніфікації, що ілюструють середньовічну прихильність до видовищності та символізму, поширювалися протягом періодів Тюдорів і Стюартів із персонажами «Лорда беззаконня», яких іноді називали «Капітан Різдво», «Принц Різдво» або «Різдвяний Лорд», головуючи на бенкетах і розвагах у великих будинках, університетських коледжах і придворних корчмах.
У своїй алегоричній п'єсі «Остання воля і заповіт Літа», написаній приблизно в 1592 році, Томас Неш представив для комічного ефекту скупого різдвяного персонажа, який відмовляється дотримуватися свята. Саммер нагадує йому про традиційну роль, яку він мав би грати: «Різдво, як шанс, що ти прийдеш не так, як решта, / У супроводі музики чи пісні? / Весела б тобі коляда гарно пригощала; / Твої предки використовували його досі».
XVII століття — релігія і політика
Пуританська критика Письменники початку XVII століття використовували прийоми персоніфікації та алегорії як засіб захисту Різдва від нападок радикальних протестантів.
Реагуючи на сприйняте зниження рівня різдвяної гостинності, наданої шляхтою, Бен Джонсон у «Різдво, його маска» (1616) одягнув своє «Старе Різдво» у застарілий одяг: «одягнений в надутий одяг: довгі панчохи, вузький дублет, високий головний капелюх із брошкою, довга тонка борода, кийок, маленькі йоржи, білі черевики, його шарфи та підв'язки на хрест». В оточенні охоронців Різдво відстоює своє законне місце в протестантській церкві та протестує проти спроб його виключити: «Чому, панове, чи знаєте ви, що ви робите? Різдво, старе Різдво? Різдво Лондона і капітан Різдво? …не пускали: треба іншим разом! гарна жартівливість, начебто я міг приїжджати частіше ніж раз на рік; чому я не небезпечна людина, і тому я сказав своїм друзям, гвардійцям. Я все ще старий Грегорі Різдво, і хоч я вийшов із Папської голови-алеї таким же хорошим протестантом, як і будь-який інша моя парафія».
Вказівки до Джерела слави (The Springs Glorie), придворної маски 1638 року Томаса Наббеса, стверджують: «Різдво уособлює старий преподобний джентльмен у хутряній сукні та накидці тощо». Масляна і Різдво сперечаються про старшинство, а Масляна кидає виклик: «Я кажу, що Різдво ви минуле, ви вийшли з Альманаху. У відставку, у відставку». На що Різдво відповідає: «Відступай тобі! Я, який є Королем доброго настрою та бенкетів, хоч і приходжу лише раз на рік, щоб попанувати запеченим, печеним, смаженим і сливовою кашею, буду зневажати твоє сало».
Протягом наступних 250 років такий персонаж неодноразово з'являвся на картинах, сценках і народних драмах. Спочатку він був відомий як «Сер Різдво» або «Лорд Різдво», але пізніше його все частіше стали називати «Батьком Різдвом».
Пуританська революція — введіть «Батька Різдва» Зростання пуританства призвело до звинувачень дореформаційних різдвяних традицій у зв'язку з папством. Коли у середині 1640-х років пуритани взяли під контроль уряд, вони доклали спільних зусиль, щоб скасувати Різдво та оголосити його традиційні звичаї поза законом. Протягом 15 років, приблизно з 1644 року, до і під час міжцарів'я 1649—1660 років, святкування Різдва в Англії було заборонено. Придушення набуло більшої юридичної ваги з червня 1647 року, коли парламент прийняв Постанову про скасування свят Quoted in Acts and Ordinances of the Interregnum, 1642—1660, ed. CH Firth and RS Rait (London, 1911), p 954., яка офіційно повністю скасувала Різдво, а також інші традиційні церковні свята Великдень та П'тидесятниці.
Саме в цьому контексті роялістські памфлетисти пов'язували старі традиції Різдва з справою короля та церкви, тоді як радикальні пуритани виступали за придушення Різдва як у його релігійному, так і в його світському аспектах. У руках роялістських авторів памфлетів Старий Батько Різдва служив символом і промовцем «старих добрих часів» бенкетів і гарного настрою, і для захисників Різдвяних свят стало популярним представляти його як оплакувальника минулих часів.
Обвинувачення, засудження та ув'язнення Різдва (січень 1646 р.) описує дискусію між міським крикуном і джентльвумн-роялісткою, яка розпитує Старого Батька Різдва, хто «звідси поїхав». Її анонімний автор, парламентарій, представляє Батька Різдва в негативному світлі, зосереджуючись на його нібито папських атрибутах: «За віком цей чоловік із сивою головою мав великі роки та був білий, як сніг; [він] старий …; він був повний і товстий, як будь-який дурний лікар з усіх. Він виглядав під освяченими лаунськими рукавами, такими ж великими, як Буль-біф… але, оскільки католичний напій від нього забрали, він дуже виснажений, так що останнім часом виглядав дуже худим і хворим… Але ще деякі ознаки, за якими ви можете його знати, це те, що розпусні жінки люблять його; він допоміг їм придбати стільки нових мантій, капелюхів, ганкерів та інших вишуканих речей, з яких у нього на спині є цілий пакунок, у якому є всілякі хороші речі, окрім чудових речей, які він отримав від їхніх чоловіків. кишені для господарських припасів для нього. Він отримав багато днів для ігор у Прентисів, Слуг і Учених, і тому він також був дуже улюблений ними, і він веселив усіх волинками, скрипками та іншою музикою, Гіґґзом, Танцями та Мумінгом».
Персонаж «Різдва» (також званий «батьком Різдвом») виступає в памфлеті 1652 року, одразу після Громадянської війни в Англії, опублікованому анонімно сатиричним поетом-роялістом Джоном Тейлором: Виправдання Різдва, або Його дванадцятирічні спостереження цього часу. На фронтисписі зображено старого бородатого Різдва в крислатому капелюсі, довгому відкритому халаті та під рукавами. Різдво нарікає на жалюгідну скруту, в яку він потрапив, відколи приїхав у «цю безголову країну»: «Я дуже сподівався, що така довга біда змусить їх радіти щасливому Різдву. Але будь ласка чи ні, я прийшов…» Він закінчує віршем: «Давайте танцювати та співати, та робити гарне чуття, / Бо Різдво приходить тільки раз на рік». (Printed date 1653)
У 1658 році Джосія Кінг опублікував «Іспит і суд над старим Батьком Різдвом» (найперша цитата для конкретного терміна «Батько Різдво», визнана Оксфордським словником англійської мови). Кінг зображує Батька Різдва як сивого старого, якого судять за його життя на підставі доказів, висунутих проти нього Співдружністю. Порада Батька Різдва посилює захист: «Я думаю, мій Господи, самі Хмари червоніють, бачачи, як цього старого джентльмена так жахливо знущаються. Якщо будь-коли хтось зловживав собою, надмірно їдячи та пиючи чи іншим чином псуючи створіння, це не так. провину цієї старої людини; він також не повинен страждати за це; наприклад, Сонцю та Місяцю поклоняються язичники, тому вони погані, що їх обожнюють? Отже, якщо хтось зловживає цим старим, вони погані, тому що знущаються над ним, він не поганий, бо його зловживали». Суд присяжних виправдовує Різдво.
Реставрація Після Реставрації 1660 року більшість традиційних святкувань Різдва було відроджено, хоча, оскільки вони більше не були суперечливими, історичних документальних джерел стало менше.
У 1678 році Джосія Кінг передрукував свою брошуру 1658 року з додатковим матеріалом. У цій версії відновлений Батько Різдва виглядає краще: «[він] не виглядає таким самовдоволеним і приємним, його вишневі щоки проступають крізь тонкі молочно-білі пасма, як [b]пишні троянди, вкриті білосніжним Тіффані… …справжній символ радості й невинності». The online transcript is from a later reprinting of 1686.
Повернення старого Різдва, балада, зібрана Семюелем Пепісом, відзначає відродження свят у другій половині століття: «Старе Різдво прийшло, щоб залишати відкритими двері / Він з презирством вважає себе винним у морінні голодом миші, / Потім приходьте, хлопці, і ласкаво просимо, для головного / Сливовий пудинг, гуска, каплун, пиріжки без м'яту та ростбіф».
XVIII століття — занепад