Василь Іванович Опарівський (Опаровський) (15 жовтня 1890, Бонарівка, нині Польща — 22 червняІноді є інша дата — 14 червня; див.: 1919, Підгайці, нині Тернопільська область) — український греко‑католицький священник, громадський діяч і військовий капелан (польовий духівник) Української Галицької Армії (УГА). Після закінчення Перемишльської греко‑католицької семінарії (1916) був парохом у селах Терепча, Кривча, Завадка на Закерзонні та в Нижанковичах на Львівщині.

З початком польсько-української війни 1918—1919 роках добровільно вступив до УГА. Спочатку служив капеланом групи «Хирів» та 11‑ї Стрийської бригади, де здобув авторитет серед стрільців та старшин. У березні 1919 року польовим духівником 8‑ї Самбірської бригади був призначений за розпорядженням Ради Державних Секретарів ЗОУНР на підставі подання військового міністерства та Зарядчого Преподібника.

Отець Опарівський відзначився відданою душпастирською службою під час бойових дій українсько‑польської війни, опікувався духовним станом вояків та організацією обрядів, а під час Чортківської офензиви був важко поранений розривом гранати й помер у госпіталі в Підгайцях. Доводився батьком Ярослави Бандери (до шлюбу — Опарівської), чоловіком Юлії Опарівської (до шлюбу — Ганківської) та тестем провідника ОУН Степана Бандери.

Життєпис

Кар'єра священника Народився 15 жовтня 1890 року в селянській сім'ї в українському селі Бонарівка (Замішанщина), нині Стрижівський повіт Підкарпатського воєводства Польщі). Був найстаршим з-поміж десятьох дітей. Село, де народився отець Опарівський було одним із десяти сіл українського так званого «Короснянського острова», що існував серед польських населених пунктів. Село розташовувалося між Ряшевом і Коросном і стало осередком української просвіти: тут діяла власна читальня, де проводили культурні заходи, самодіяльний театр, бібліотека, а також працювали кооперативи та кредитна спілка. Завдяки цим ініціативам Бонарівка розвивалася як автономний осередок культури та освіти, «відірваний від українського материка». Село самостійно проклало дорогу «у світ», а його хати та обійстя вважалися зразковими.

Закінчив школу в селі Красна, а потім цісарсько-королівську Сяноцьку гімназію (1912). За іншими даними, Василь Опарівський був випускником гімназії в Перемишлі. В 1912 році розпочав навчання в Перемишльській греко-католицькій семінарії. Якийсь час проживав у Львові. Після російського наступу 1914 року був змушений залишити Галичину. Спочатку В. Опарівський перебував у Каринтії, згодом переїхав до Відня, а звідти — до в моравському Кромержижі. Станом на 1 травня 1915 року продовжував навчання в Кромержижі, де залишався щонайменше до кінця липня 1915 року.

В 1916-му році Василь Опарівський одружився з Юлією Ганьківською. Після висвячення 29 жовтня 1916 року в Перемишлі єпископом Григорієм Хомишиним на священника, став парохом у селі Терепча, біля Сянока. 1917 року в них народилася донька Ярослава. В 1918-му році в подружжя народився син Лев. Весною 1917 року отець Опарівський був парохом і в селі Кривчі, де як парох пожертвував 5 австро-угорських крон на потреби українських шкіл на Волині . Є також відомості, що отець Опарівський був парохом в селі Завадка поблизу Стрижова. Напередодні польсько-української війни Василь Опарівський був тимчасовим парохом в селі Нижанковичі поблизу Самбора.

Служба в УГА У листопаді 1918 року вступив до Української галицької армії (УГА). Походячи із Замішанщини, Опарівський належав до покоління українців Закерзоння, які через швидку польську окупацію Перемишля та віддаленість від основного театру бойових дій не мали можливості безпосередньо долучитися до оборони Львова. Натомість найближчими осередками формування військових частин Західноукраїнської Народної Республіки стали Стрий і Самбір, де були організовані 11-та та 8-ма бригади УГА. Саме до цих з'єднань вступали вихідці із Замішанщини, зокрема Василь Опарівський та інші уродженці Бонарівки.

З перших днів українсько-польської війни був зарахований капеланом бойової групи «Хирів», підрозділи якої взимку 1918—1919 років вели запеклі бої на південному крилі польсько-українського фронту. Посада бригадного капелана відповідала військовому рангу сотника. Під час реорганізації Української Галицької армії очолив духівництво 11-ї бригади УГА. За свідченням В. Бучацького, який особисто знав Опарівського, на посаді бригадного капелана він із великою посвятою, нерідко під ворожим вогнем, зразково виконував свої обов'язки, здобувши авторитет і визнання серед стрільців і старшин.

25 березня 1919 року Василю Опарівському було офіційно присвоєно ранг польового духівника Української галицької армії. Тоді ж він був призначений польовим духівником 8-ї Самбірської бригади Української Галицької армії. Призначення відбулося за розпорядженням Ради Державних Секретарів на підставі подання військового міністерства та Зарядчого Преподібника. Щодо служби Опарівського в УГА, збереглись архівні документи, датовані 27 квітня та 5 травня 1919 року, які засвідчують отримання ним як польовим духівником військового обмундирування. Ці матеріали підтверджують його проходження служби у складі УГА та належне матеріальне забезпечення відповідно до займаної посади.

Учасник активної фази Чортківської офензиви. 21 червня 1919 року в Слов'ятині під час проведення навчання з вибухової справи Василь Опарівський, перебуваючи у піднесеному настрої після переможних боїв, взяв до рук одну з наявних трофейних гранат. Після попереджувального вигуку інструктора стався вибух. Імовірно, польовий духівник намагався захистити побратимів, деякі з яких отримали незначні поранення та контузії. Важкопораненого Опарівського доставили до Підгайців у будинок суду, податкового та скарбового відділів, частину якого використовували як військовий шпиталь.

22 червня 1919 року Василь Опарівський помер у госпіталі в Підгайцях14 червня. Цей день в історії Тернопільщини. Тернополяни, 14 червня 2019. URL: https://ternopoliany.te.ua/zhittya/14958-14-chervnia-tsei-den-v-istorii-ternopilshchyny. Похорон Василя Опарівського відбувся за участю численних мешканців і військових. Чин похорону очолив настоятель греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Підгайцях о. Іван Токар. Під час прощання підрозділи Української Галицької армії віддали військові почесті своєму капеланові.

Родина

дружина Юлія Опарівська (Ганківська) — українська вчителька , організаторка кооперативу, вела курси для неграмотних, вишивання, куховарства, допомагала лікувати людей, за її ініціативи було зведено школу в Петровій Волі, дочка шкільного інспектора (жорстоко вбита 26 липня 1944 року вояками Армії Крайової), донька Ярослава — дружина лідера ОУНР Степана Бандери, син Лев Опарівський (1918—1942) — член ОУН, студент-хімік, розстріляний нацистами 27 листопада 1942 року на Кортумовій Горі у Львові, брати — Микола, Михайло, Іван, Роман — після депортації замішанців із Закерзоння в 1945-му році проживали в селі Глибока Отинійської громади на Івано-Франківщині. онуки — Наталія, Андрій, Леся.

Вшанування пам'яті В радянські часи було знищено цвинтар полеглих у Першій світовій війні та вояків УГА, де був також і надгробок Василя Опарівського. Згодом на цьому місці почали здійснювати нові поховання, тому точне місце могили Василя Опарівського залишилося невідомим. У зв'язку з цим пам'ятник йому встановили при вході на цвинтар, поруч із символічною могилою всіх героїв, які загинули за Україну.

11 червня 2019 року, на пам'ять про століття від дня загибелі, йому відкрито кенотаф на цвинтарі міста Підгайці.Відкриття пам'ятника відбулося за участю представників влади, духовенства та громадськості. Під час урочистостей над пам'ятником майоріли прапори, які тримали юні пластуни, а хори підгаєцького греко-католицького прокатедрального собору Всіх святих українського народу та села Новосілка супроводжували подію виконанням стрілецьких пісень. На вшанування пам'яті свого прадіда до Підгайців прибув Степан Бандера-молодший, який від імені родини висловив подяку всім, хто долучився до з'ясування обставин смерті, поховання та спорудження пам'ятника.

Примітки

Джерела

Посилання Бойда А. Загадка загибелі тещі Степана Бандери. Локальна Історія, 24 липня 2026. Овсяник Ю. Слава Бандера, мужня жінка бонарівського роду. Збруч, 14 вересня 2017. ОПАРІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ