Нормандське Африканське королівство () — недовговічне прикордонне володіння нормандського Сицилійського королівства на території колишньої римської провінції Африка (мусульманська Іфрикія, що відповідає територіям сучасного Тунісу, західної Лівії та невеликим фрагментам східного Алжиру). Основними джерелами інформації про королівство є роботи арабських (мусульманських) авторів, тоді як латинські (християнські) джерела значно скудніші. Деякі сучасні дослідники вважають, що «[нормандська Африка] насправді являла собою конгломерат контрольованих нормандцями міст вздовж узбережжя Іфрикії».
Завоювання Сицилійським королівством територій на Африканському континенті почалося у 1146—1148 роках за короля Рожера II. Сицилійське управління африканськими територіями складалось з утримання військових гарнізонів у великих містах, збирання податків з місцевого мусульманського населення, захисту прав місцевих християн і карбування монет. Місцева управліська аристократія значною мірою залишилася на своїх місцях і мусульманські еміри контролювали цивільний уряд під наглядом сицилійців. Економічні зв'язки між Сицилією та Африкою, які були сильними і до завоювання, ще більше зміцнилися, а зв'язки між Африкою та Північною Італією розширилися.
На початку правління Вільгельма I у 1158—1160 роках нормандське Африканське королівство пало під натиском марокканського Альмохадського халіфату. У 1180 році між Сицилійським королівством та Альмохадами було укладено мирну угоду, яка визнавала статус-кво, що склався в Африці.
Історія У 1087 році, коли організатори нападу на Махдію з Генуї та Пізи запросили великого графа Сицилії Рожера I підтримати їх військову експедицію в Африку, Рожер, який в 1076 році уклав економічний договір з зірідським еміром Тунісу Тамімом ібн аль-Муїззом відмовився, сказавши: «Що стосується нас, Африка завжди поруч. Коли ми будемо сильними, ми візьмемо її» .
Завоювання Триполі та Махдії У 1142/3 році король Сицилії Рожер II вперше напав на Триполі, розташоване на узбережжі південно-східніше від Махдії. У 1146 він ще раз обложив місто і врешті взяв його. На момент нормандського нападу Триполі вже було спустошене серією голодів і практично перебувало у стані громадянської війни. Проте, як і раніше, Триполі залишався важливим портом на морському шляху з країн Магрібу до Єгипту. Після цього завоювання, кілька дрібних емірів навколо Триполі також добровільно погодились визнати сицилійську зверхність. Юсуф, правитель Габеса, надіслав Рожеру заклик — «надай мені мантію та лист про призначення валі Габеса, і я буду вашим заступником там, як і Бану Матру, який утримує Триполі для вас». Рожер погодився і Юсуф у своїй новій мантії зачитав листа про своє призначення на зборах знаті. У відповідь аль-Хасан з Махдії напав на нього, захопив Юсуфа, доставив його до Махдії і забив камінням до смерті. Можливо, що напад Рожера на Махдію в 1148 був відповіддю на цей агресивний акт зі сторони еміра Аль-Хасана, але Ібн аль-Асір припустив, що Рожер просто скористався голодом в Африці, незважаючи на те, що у нього був договір з аль-Хасаном до 1150 року.У червні 1148 Роджер послав флот на чолі зі своїм адміралом Георгієм Антіохійським, колишнім підданим Махдії, проти аль-Хасана. Біля острова Пантелерія сицилійський флот захопив корабель з Махдії, на борту якого були поштові голуби. Георгій відправив птахів додому з хибними повідомленнями про те, що сицилійський флот планує напасти на Візантійську імперію. Тож коли 22 червня сицилійський флот прибув до Махдії, місто не було готовим для оборони. Емір та його двір втікли з непідготовленого до бою міста, залишивши свої скарби. Махдію захопили силою, але сицилійцям було дано лише дві години на розграбування міста, під час якого мусульманські жителі переховувалися у християнських будинках та церквах. Рожер швидко надав усім жителям міста свій королівський захист, або аман. За словами Ібн Абі Дінара, Георгій «відновив обидва міста, Завілу та Махдію: позичив кошти купцям, роздав милостиню бідним, передав відправлення правосуддя до рук каді, прийнятного для населення і добре організував управління цими двома містами». Щоб спонукати мусульманських біженців повернутись до захоплених сицилійцями міст, населенню безоплатно роздавалось продовольство.
1 липня місто Сус, яким правив син аль-Хасана Алі, здалося сицилійцям без бою, і Алі вслід за своїм батьком втік до Альмохадів у Марокко. 12 липня після нетривалого опору Георгій Антіохійський захопив Сфакс. За словами Ібн аль-Асіра, з африканцями «поводились гуманно», і всій провінції було надано аман, повний «прекрасних обіцянок». Ібн Хальдун у своїй книзі «Китаб аль-Ібар» описує зверхнє ставлення християн Сфакса до своїх сусідів-мусульман. в Триполі при владі залишилося плем'я Бану Матру, а в Сфаксі Рожер призначив губернатором Умара ібн аль-Хусейна аль-Фурріані, чий батько був доставлений на Сицилію як заручник і гарант доброї поведінки сина. Арабські джерела одностайно стверджують, що батько Умара, проте, підбурював сина до повстання. Місто Барашт (Бреск) та острови Керкенна впали від рук Рожера, як і непокірні племена пустелі. Після короткого періоду завоювань і захоплень «володіння франків [норманців] тяглися від Триполі до кордонів Тунісу і від західного Магриба до Кайруана».
Після того, як Альмохади взяли місто Беджая, на яке Рожер, можливо, мав власні плани, в 1152 флот під командуванням Філіпа Махдійського був відправлений на підкорення Аннаби. Згідно Ібн аль-Атіра, Філіп був таємним мусульманином, який м'яко ставився до жителів Аннаби.
Підкорення Тунісу та внутрішні заворушення Після 1148 року уся увага Рожера була спрямована на війну з Візантією і тому він не зміг продовжити свої завоювання в Іфрикії нападом на Туніс. За словами Ібн Ідхарі, у страху тунісці відправили зерно на Сицилію, сподіваючись запобігти нападу. Це, ймовірно, слід розглядати як данину поваги і покірності, оскільки Ібн Ідхар пише, що Рожер все ще був при владі в місті, коли Альмохади напали на нього в 1159, хоча насправді його вже не було в живих. Венеційський літописець Андреа Дандоло, ймовірно, має рацію, коли стверджував: «і королі Тунісу платили йому [Роджеру] данину» (regemque Tunixii sibi tributarium fecit). Рожер помер у 1154 році, і йому успадкував його син Вільгельм I, який продовжував правити Африкою. Його вступ на престол був сприйнятий місцевими чиновниками як зручний випадок, який вимагав додаткових повноважень щодо оподаткування. Арабські історики Ібн аль-Асір та Ібн Халдун сподівалися, що Рожер захистить свої африканські землі від релігійного фанатизму та нетерпимості Альмохадів. Після його смерті деякі мусульманські офіційні особи зажадали, щоб у мечетях читалися проповіді проти Альмохадів.
Жителі Африки, які на той час у переважній більшості були мусульманами, зазвичай віддавали перевагу мусульманському правлінню християнському, і в міру просування Альмохадів на схід місцеві правителі, призначені Вільгельмом I, встановлювали контакти з його марокканськими супротивниками. Місцеві повстання на користь Альмохадів були добре організовані, і Ібн аль-Асір та Ібн Халдун пов'язують їх з одночасним сицилійським повстанням, спровокованим Майо з Барі. Серед повстанців був Умар ібн аль-Хусейн аль-Фурріані, а серед втрачених міст була Завіла, передмістя Махдії. Місто було відвойоване і служило притулком для християн, які рятувалися від переслідувань Альмохадів в останні дні існування нормандської Африки.
Вторгнення Альмохадів Відновивши свою владу, Вільгельм послав флот проти Тинніса в Єгипті (бл. 1156), на який Рожер, можливо, напав ще в 1153/4 . У 1157/8 році (хронологію цих подій встановити важко), сицилійський флот здійснив набіг на острів Ібіса на мусульманських Балеарських островах. Італійський арабіст Мікеле Амарі припустив, що останнє було спробою перервати судноплавні маршрути Альмохадів, але Ібіса знаходиться далеко на північ від африканського узбережжя. З Ібіси флот мав прийти на допомогу Махдії, яка перебувала під загрозою з боку сил Альмохадів .
Врешті-решт, уся нормандська Африка, крім Махдії, була захоплена Альмохадами. Триполі впав в 1158, а Махдія перебувала в облозі з кінця літа 1159 . Під час облоги, у відповідь на запитання альмохадського халіфа: «чому ви покинули таке укріплене місце?», аль-Хасан, останній емір Зірідів Іфрикії, який перебував у його таборі, як кажуть, відповів: «бо в мене було мало тих, на кого я міг би покластися; тому що не вистачало їжі; і тому що це було волею долі» . У відповідь халіф Абд аль-Мумін, як кажуть, тимчасово відмовився від облоги, щоб побудувати два великі пагорби з пшениці та ячменю. Сфакс, який деякий час повставав проти Вільгельма, добровільно перейшов під владу Альмохадів під час облоги, тоді як місто Габес було взято силою. У січні 1160 року оборона Махдії була прорвана і Абд аль-Мухмін надав християнам і євреям, що залишилися, вибір: або прийняти іслам або померти .
Наслідки Уго Фальканд звинуватив у падінні Африки та подальшому переслідуванні африканських християн Вільгельма I та Майо з Барі . Остаточний мир з Альмохадами не був підписаний до 1180, коли сицилійське військовий корабель захопив судно, що перевозило дочку халіфа Юсуфа в Іспанію. Згідно з Liber ad honorem Augusti П'єтро та Еболі, халіф запропонував платити щорічну данину в обмін на повернення принцеси. У Палермо був сформований спеціальний відділ, duana de secretis, для контролю надходження цієї данини. Роберт із Торіньї навіть каже, що їм було повернуто два міста, Африка (Махдія) та Сибілія (Завіла), але насправді сицилійці, ймовірно, отримали лише можливості відкрити склади та комерційні приміщення у цих місцях. Після укладення договору сицилійці та Альмохади виявили загальну зацікавленість у стримуванні експансії Айюбідського Єгипту. Вільгельм II в 1180—1182 роках зосередив свою увагу на піратстві Ганідів, що правили Балеарськими островами і були запеклими ворогами Альмохадів.
Пізніші англо-нормандські автори посилаються на однорядкову римовану поему (моновірш): APVLVS ET CALABER, SICVLVS MICHI SERVIT ET AFER («Апулія і Калабрія, Сицилія та Африка служать мені») . Радульф де Дісето у своїй Decani Lundoniensis Opuscula коротко розповідає про завоювання нормандцями Південної Італії, а потім цитує вищенаведений рядок. Ральф Нігер писав, що цей рядок з'явився на печатці Роджера II, тоді як у сумнівному уривку Гервасія Тілберійського говориться, що Рожер написав цей вислів на своєму мечі . Андреа Дандоло послався на легенду про меч, який, мабуть, був добре відомий у Венеції XIV століття. Рядок, подібний до моновірша, зустрічається в середині XII століття в енкоміумі в Руані, столиці Нормандії. Анонімний поет називає Рожера II «правителем Італії, Сицилії, Африки, Греції та Сирії» і припускає, що Персія, Ефіопія та Німеччина побоюються його .
Хронологія 1142: Захоплення Триполі Рожером II
1146: Облога Махдії
1148: захоплення Суса і Сфакса і підкорення Тунісу
1153: захоплення Аннаби Філіпом де Махдія
1154: Смерть Рожера II і коронація Вільгельма I
1156: Провал експедиції проти Теніса в Єгипті
1158: Захоплення Триполі Альмохадами
1159: Початок облоги Махдії, підкорення Сфакса та захоплення Габеса Альмохадами
1160 (січень): Падіння Махдії та примусове навернення християн та євреїв
Мотиви завоювання Що стосується мотивів військових завоювань в Африці, історик Девід Абулафія висуває три версії: релігійну («поширення хрестових походів на відносно покинуту територію»), економічну (такі як «захист ключових торгових шляхів») або імперіалістичну («спроба побудувати велику імперію»).
Економічні мотиви