Політичні протести в Таїланді 2010 року — низка антиурядових протестів у столиці Таїланду що тривали з 14 березня 2010 року по 19 травня 2010 року. Протести були організовані Об'єднаним фронтом за демократію проти диктатури (UDD), громадським рухом, який підтримує колишнього прем'єр-міністра Таксина Чинавата, вимагає відставки уряду Апхісіта Ветчачиви та закликає до нових виборів.

Мирні на початку протести набралися сили в квітні 2010 року, коли демонстранти увірвалися в будівлю парламенту. Перші сутички з поліцією відбулися 10 квітня, коли служби безуспішно намагалися витіснити опонентів уряду з центру Бангкоку. Тоді загинули 25 осіб. На початку квітня 2010 року демонстранти розбили свій табір у головному комерційному та фінансовому районі. Згодом кількатисячний табір був оточений барикадами та мав власне обладнання та припаси.

На початку травня 2010 року уряд запропонував припинити протести та провести дострокові вибори в листопаді 2010 року. Хоча спочатку обидві сторони заявляли про готовність досягти згоди, зрештою її не було досягнуто через розбіжності в думках щодо відповідальності за насильство та смерть демонстрантів. 13 травня армія почала перекривати доступ до табору «червоносорочечників», що призвело до кількаденних вуличних боїв, у яких загинули 39 людей. 19 травня 2010 року війська почали загальний штурм табору, який призвів до капітуляції лідерів і вигнання демонстрантів з центру Бангкока. В результаті цих дій загинули щонайменше 15 людей. Загалом з початку протестів було вбито 91 людину та близько 2000 поранено. Демонстрації 2010 року були найбільшими громадянськими заворушеннями в Таїланді з 1992-го.

Передумови

Королівство Таїланд, котрим з 1946 року править король Пуміпон Адульядет (виконуючи переважно церемоніальні ролі), наприкінці першої декади XXI століття переживало період сталої політичної кризи. Уряд з 2001 по 2006 рік очолював прем'єр-міністр Таксин Чинават, в минулому бізнесмен і телекомунікаційний магнат. За час свого правління він отримав підтримку біднішого сільського населення на півночі та північному сході країни завдяки значному розширенню соціальної політики, включаючи вільний доступ до охорони здоров'я та освіти. Критики прем'єр-міністра з міських і монархічних кіл звинуватили його в популізмі і недостатній повазі до старого короля. Вони сформували громадський рух проти його правління під назвою «Народний альянс за демократію» (PAD) і обрали «жовті сорочки» на знак солідарності з монархією (жовтий колір був символом короля). У 2006 році в країні почалися протести з вимогою відставки Чинавата, які паралізували функціонування та управління країною.

В умовах наростання внутрішньої кризи у вересні 2006 року військові захопили владу та здійснили державний переворот. Переворот був здійснений під час перебування прем'єр-міністра Чинавата на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Він не повернувся до країни, де проти нього були порушені корупційні справи, і залишився за кордоном, перебуваючи переважно в Катарі та Лондоні. У Таїланді державою керувала військова хунта, яка провела демократичні парламентські вибори в грудні 2007 року. У результаті найбільшу кількість місць отримали колишні соратники та прихильники Чинавата, який досі користується незмінною підтримкою менш заможних громадян. Перед виборами вони утворили нову політичну партію — партію «Влада людей». Новий уряд очолив її лідер Самак Сундараведж.

У травні 2008 року «жовті сорочки» вкотре почали низку протестів у країні, звинувачуючи нову адміністрацію в тісних взаєминах з екс-прем'єром і виконанні його наказів. У серпні 2008 року відбулася нова хвиля демонстрацій, у результаті яких прем'єр-міністр Сундараведж, додатково звинувачений судом у порушенні конституції, пішов у відставку. Уряд очолив віце-прем'єр-міністр Сомчай Вонгсават, шурин Чинавата.

Незважаючи на зміну голови уряду, PAD продовжив антиурядові демонстрації в Бангкоку. Наприкінці листопада 2008 року демонстранти захопили два столичні аеропорти, цілковито перекривши пасажирські перевезення. Протести завершилися в грудні 2008 року, коли суд постановив негайно розпустити партію «Влада людей» і заборонив її лідерам брати участь у політичному житті на п'ять років за звинуваченням у фальсифікаціях під час виборів 2007 року. Владу в країні перейняла найбільша опозиційна — Демократична партія — на чолі з Ветчачивою, яку підтримували «жовтосорочечники». Після чергової зміни верхівки влади, цього разу на вулиці вийшли прихильники колишнього прем'єр-міністра Чинавата. У березні 2009 року вони створили громадський рух під назвою «Об'єднаний фронт за демократію проти диктатури», а їхньою візитівкою був червоний колір. Перші протести розпочалися навесні 2009 року. У квітні 2009 року вони зайняли конференц-будівлю в Паттаї, де мала відбутися зустріч АСЕАН. У результаті міжнародний саміт скасували, а в країні оголосили надзвичайний стан. Під час протестів на вулицях Бангкока загинуло двоє людей. Лідери Фронту вирішили припинити акцію в середині квітня, побоюючись нових смертей після того, як війська були направлені в райони демонстрації. «Червоносорочники» вимагали розпуску парламенту та організації дострокових виборів. Вони стверджували, що уряд Абхісіта прийшов до влади недемократичним і нелегітимним способом, виключно завдяки рішенням партійних судів, а не шляхом виборів.

У 2010 році Фронт повторив свої вимоги щодо відставки уряду та проведення позачергових парламентських виборів. Давній конфлікт загострив вирок суду від 26 лютого 2010 року про конфіскацію частини активів (1,4 млрд доларів із 2,3 млрд доларів) Таксина Чинавата (з 2006 року за кордоном). Суд визнав ці статки незаконними. Вже в жовтні 2008 року екс-прем'єра заочно засудили до двох років позбавлення волі за конфлікт інтересів і зловживання владою. На думку суду, як голова уряду він проводив політику в телекомунікаційному секторі, що була вигідна його власному бізнесу. Засуджений усі звинувачення заперечував. Фронт оголосив про масові соціальні демонстрації на вулицях Бангкока 14 березня. З провінції до столиці мали привезти противників уряду, які вимагали його відставки. На початку березня влада оголосила надзвичайний стан у Бангкоку та семи сусідніх провінціях з 11 по 23 березня. Військові отримали право вводити комендантську годину, забороняти зібрання та організовувати блокпости для громадян.

Вуличні акції — березень 2010

Підготовка та початок протестів

12 березня влада на охорону порядку змобілізувала 40 тисяч осіб зі служби безпеки та оголосила про беззаперечну реакцію у разі насильства з боку протестувальників. На дорогах, що ведуть до столиці, встановили блокпости. Лідери Фронту запевнили в мирному характері протестів і оголосили, що вони триватимуть до відставки уряду. Як було оголошено, з початку березня 2010 року Фронт організував місцеві мітинги та демонстрації своїх прихильників і почав підготовку до їхнього транспортування до Бангкока.

Перші противники уряду Абхісіта почали прибувати до Бангкоку 13 березня 2010. 14 березня в центрі міста зібралися десятки тисяч «червоносорочечників». Закордонні кореспонденти оцінювали їхню кількість орієнтовно в 100 тисяч, а організатори заявляли про кілька сотень тисяч учасників. Лідери Фронту вимагали зречення уряду та перевиборів, давши прем'єр-міністру 24 години на відповідь. В протилежному випадку оголосили марш головними вулицями столиці. Армія зайняла резиденцію уряду та стратегічні пункти в місті. 15 березня демонстранти оточили будівлю уряду та розташувалися табором, змусивши прем'єр-міністра переміститися до військових казарм. Виступаючи звідти, прем'єр-міністр Абхісіт відхилив вимоги «червоносорочок», які пройшли до казарм. За його словами, прем'єр-міністр залишив військовий комплекс на борту вертольота, щоб оглянути місто з повітря. Колишній прем'єр-міністр Чинават звернувся до демонстрантів по відеозв'язку, заявивши, що вони принесли демократію в країну. На третій день протестів Фронт почав збирати кров у своїх прихильників, щоб символічно пролити її перед будівлею уряду. Міністерство охорони здоров'я та Червоний Хрест висловили занепокоєння щодо санітарних умов у місцях забору крові, але організатори відкинули їх побоювання, заявивши, що забір крові відбувається у спеціальних наметах і займається волонтерами-професійними лікарями та медсестрами. Зібрана кров була пролита біля воріт урядової будівлі в оточенні правоохоронців. Один з лідерів Фронту, Віра Мусікапонг, заявив, що «кров є священною жертвою» і «показує любов до нації та щирість». 17 березня 2010 року «червоносорочечники» пролили кров біля штаб-квартири правлячої Демократичної партії та приватного будинку прем'єр-міністра, перш ніж відступити до свого табору біля будівлі уряду. Вони анонсували подальші масові демонстрації на найближчі вихідні. Прем'єр-міністр Абхісіт оголосив, що він відкритий до діалогу, і поки Фронт діє в рамках закону, ніщо не заважає переговорам

Продовження вуличних протестів У суботу, 20 березня 2010, зблизька 65 тисяч «червоносорочок» брали участь у демонстраціях на головних вулицях Бангкока. Вулицями проїхали кавалькади автівок і мотоциклів з опонентами влади в червоному одязі. Хоча прем'єр-міністр визнав, що країна розділена, він відмовився піти у димісію. Лідери Фронту оголосили про продовження протестів. 23 березня влада продовжила надзвичайний стан. Засідання уряду проходили у військовому комплексі на околиці столиці. Після тижневого бараку перед будівлею уряду в суботу, 27 березня, мітингувальники знову вийшли на вулиці столиці. Вони зібралися перед вісьмома пунктами, які охороняють правоохоронці.

30 березня 2010 року урядова сторона та представники «червоносорочечників» почали переговори. П'ятигодинні переговори між лідерами Фронту і прем'єр-міністром Абхісітом завершилися пізніше того ж дня без досягнення домовленості. Об'єднаний фронт за демократію проти диктатури вимагав розпуску парламенту протягом 15 днів, а прем'єр-міністр був готовий організувати вибори в грудні 2010 року, на рік раніше, ніж це передбачено конституцією. Лідери Фронту заявили, що подальші переговори будуть можливими лише за умови зміни позиції уряду та перенесення дати виборів.

Ескалація конфлікту — квітень 2010 року Перебіг основних подій 14 березня 2010 року Початок масових антиурядових протестів у Бангкоку 15 березня Прем'єр-міністр Ветчачива відхилив вимоги піти у відставку 16 березня Кровопролиття перед будівлею уряду. 20, 27 березня Масові демонстрації, кавалькади автомобілів і мотоциклів у столиці 30 березня Безрезультатні переговори представників Фронту з урядом 3 квітня Захоплення «червоними сорочками» комерційного району Бангкока 7 квітня Марш на будівлю парламенту 8 квітня 2010 року Закриття владою опозиційного телебачення та інтернет-порталів 10 квітня Сутички на вулицях столиці, загибель 25 осіб 16 квітня Невдала спроба захоплення лідерів «червоносорочок». 18 квітня Перше звернення «жовтих сорочок» до влади з вимогою ефективного виходу з кризи. 22 квітня Вибухи в торговому районі, 1 загиблий 23 квітня Пропозиція Фронту припинити протести, вимагати провести вибори протягом 2 місяців 28 квітня Обстріляна колона автомобілів протестувальників, 1 людина загинула 30 квітня Штурм «червоними футболками» будівлі міської лікарні 3 травня План примирення, запропонований прем'єр-міністром, запропонував вибори 14 листопада 2010 року 7/8 травня Вбивство двох поліцейських у центрі Бангкока 10 травня Фронт погодився на вибори у листопаді 2010 року, вимога пред'явити звинувачення віце-прем'єру у загибелі 25 осіб 10 квітня 12 травня Відкликання уряду від організації виборів і вимога негайного припинення протестів 13-18 травня Військові дії з перекриття доступу та оточення табору «червоносорочечників», загинули 39 осіб 19 травня Загальний штурм армії табору демонстрантів, сутички на вулицях столиці, загибель щонайменше 15 осіб. Захоплення та ліквідація табору «червоносорочеників» і припинення протестів 10 червня Уряд створив три комітети з розслідування обставин смерті жертв, конституційної реформи та ЗМІ