Джеймс Юелл Браун «Джеб» Стюарт ( та ; 6 лютого 1833, Патрік — 12 травня 1864, Ричмонд) — американський воєначальник, капітан армії США і генерал-майор армії Конфедеративних Штатів Америки. Учасник Американської громадянської війни. Його друзі звали Джеймса «Джеб» за ініціалами його імені. Стюарт був кавалерійським воєначальником, відомим своєю майстерністю ведення розвідки та використанням кавалерії для підтримки наступальних операцій КША. За спогадами багатьох учасників Громадянської війни Джеб Стюарт вважався довіреними очима та вухами конфедеративної армії Роберта Е. Лі та надихав моральним духом Південь.
У 1854 році Стюарт закінчив Військову академію у Вест-Пойнті та розпочав службу офіцером у кавалерійських частинах армії США в Техасі та Канзасі. Стюарт був ветераном прикордонних конфліктів з корінними американцями та активним учасником . Особисто брав участь у захопленні Джона Брауна у Гарперс-Феррі. Будучи капітаном, він залишив свою частину, коли його рідний штат Вірджинія відокремився, і перейшов служити в армію Конфедерації. Тут він спочатку воював під командування Стоунволла Джексона в долині Шенандоа, а потім служив у важливіших кавалерійських формуваннях армії Північної Вірджинії, відіграючи певну роль у всіх військових діях цієї армії до самої смерті.
Він здобув репутацію сміливого кавалерійського командира та двічі (під час кампанії на півострові та кампанії в Меріленді у липні та червні 1862 року) провів глибокі рейди по тилах Потомакської армії Союзу, здобувши собі славу та спричинивши збентеження на Півночі. У битві під Чанселорсвіллом він відзначився як командир корпусу, тимчасово підмінивши пораненого генерала Стоунволла Джексона.
У ході Геттісберзької кампанії кавалерія Півночі застала його зненацька у битві біля Бренді-Стейшн, що завдало шкоди його репутації. Під час вторгнення до Пенсильванії Стюарт провів черговий кінний рейд і був відрізаний від основних сил своєї армії, чим позбавив головнокомандувача генерала Лі розвідувальної інформації про маневри супротивника і це багато в чому вплинуло на результат битви під Геттісбургом. Після війни Стюарт зазнав критики з боку Південної преси, а також прихильників конфедеративного руху «Втрачена справа». Під час Оверлендської кампанії 1864 року кавалерія генерал-майора Союзу Філіпа Шерідана розпочала наступ, щоб нарешті знищити Стюарта; в ході нерівного бою при Єллоу-Таверн Джеб Стюарт був смертельно поранений і помер наступного дня.
Біографія Джеймс Юелл Браун Стюарт народився на фермі Лорел Хілл, плантації в окрузі Патрік, штат Вірджинія, поблизу кордону з Північною Кароліною. Він був восьмим з одинадцяти дітей і наймолодшим із п'яти синів, які пережили ранній вік. Його батько, Арчибальд Стюарт, був ветераном війни 1812 року, рабовласником, адвокатом і політиком-демократом. Його мати Елізабет Летчер Паннілл Стюарт керувала сімейною фермою і була відома як сувора релігійна жінка з хорошим чуттям до бізнесу.
Стюарт отримав домашню освіту від матері та вихователів. Коли йому було п'ятнадцять, він поступив на навчання до коледжу Еморі та Генрі, де навчався з 1848 по 1850 рік.
Армія США У 1850 році Джеймс був прийнятий у Військову академію у Вест-Пойнті. Стюарт був популярним студентом і відчував себе щасливим, навчаючись в Академії. Хоча в підлітковому віці він не вважався красивим, однокласники називали його на прізвисько «Красень», описуючи його як «особисту миловидність у зворотному співвідношенні до терміну служби».
У 1854 році Джеймс Стюарт закінчив навчання 13-м у своєму класі з 46 кадетів. Він був десятим у своєму класі з кавалерійської тактики.
По випуску Стюарт отримав звання другого лейтенанта і був направлений для проходження служби до полку кінних стрільців у Техасі. 1855 року його перевели до щойно сформованого 1-го кавалерійського полку у форті Лівенворт, територія Канзас. Того ж року він отримав звання першого лейтенанта.
У 1855 році Стюарт познайомився з Флорою Кук, дочкою командира 2-го драгунського полку, підполковника Філіпа Сент-Джорджа Кука, і менш ніж через два місяці після знайомства, вони заручилися.
Незабаром у ході проходження служби керівництвом та колегами були визнані лідерські здібності Стюарта. Молодий офіцер швидко став ветераном прикордонних конфліктів з корінними індіанцями та учасників збройних сутичок, що відбувалися у Канзасі в той час. 29 липня 1857 року під час бою біля Соломон-Рівер, штат Канзас, проти шеєнів, Джеймс Стюарт був поранений.
У 1859 році Стюарт перебував у Вашингтоні, коли почув про рейд Джона Брауна на арсенал США в Гарперс-Феррі. Стюарт зголосився бути ад'ютантом полковника Роберта Е. Лі та супроводжував його разом із ротою американських морських піхотинців та чотирма ротами мерілендської міліції. У ході пошуку повстанців, з'ясувалося, що 19 аболіціоністів захопили заручників та замкнулися у цегляному будинку. 18 жовтня Лі наказав оточити будівлю, де засіли аболіціоністи, і о 07:00 Стюарт передав їм письмову вимогу Лі про капітуляцію. Браун відмовився здатися на запропонованих умовах, і після короткого штурму будинок був захоплений, а Браун взятий у полон.
22 квітня 1861 року Стюарт отримав звання капітана, але вже 3 травня звільнився з лав армії США, щоб приєднатися до армії Конфедеративних Штатів після сецесії Вірджинії.
Армія Конфедерації 10 травня 1861 року Стюарт отримав звання підполковника піхоти Вірджинії в армії Конфедерації. Генерал-майор Роберт Е. Лі, який командував збройними силами Вірджинії, наказав йому перейти в підпорядкування полковнику Томасу Дж. Джексону, який 4 липня призначив Стюарта командувати всіма кавалерійськими ротами армії Шенандоа, організованими як 1-й кавалерійський полк Вірджинії. 16 липня Стюарт отримав звання полковника.
Після нетривалого періоду служби в долині Шенандоа Стюарт очолив свій полк у першій битві при Булл-Рані (де Джексон отримав своє прізвисько «Стоунвол») і брав участь у переслідуванні федералів, що відступали. Потім він командував форпостами армії вздовж верхів'я річки Потомак, доки не отримав під своє командування кавалерійську бригаду Потомакської армії (пізніше перейменована на армію Північної Вірджинії). 24 вересня 1861 року він отримав звання бригадного генерала.
У березні 1862 року Потомакська армія Союзу генерала Джорджа Макклеллана розпочала кампанію на півострові, намагаючись захопити столицю сепаратистів, місто Ричмонд, штат Вірджинія. Кавалерійська бригада Стюарта, незважаючи на переважаючі сили противника, забезпечила серйозну допомогу армії генерала Джозефа Е. Джонстона, коли вона відступила з півострова Вірджинія.
Однак, коли генерал Роберт Е. Лі став командувачем армії Північної Вірджинії, він попросив Стюарта провести розвідку, щоб визначити, наскільки вразливий правий фланг армії Союзу. Вранці 12 червня Стюарт вирушив із 1200 кавалеристами у рейд і, визначивши, що фланг справді вразливий, повів своїх людей у повний обхід армії Союзу, повернувшись 15 червня після глибокого рейду на 150 миль зі 165 полоненими солдатами Союзу та 260 конями і мулами. Його люди не зустріли серйозного опору з боку більш децентралізованої кавалерії Союзу, якою за збігом обставин командував його тесть, полковник Кук, і втрати кавалеристів Стюарта становили лише одного загиблого. Маневр став сенсацією для населення Півдня і Стюарта зустріли квітами в Ричмонді. В очах Конфедерації він став таким же популярним, як Стоунвол Джексон.
Кампанія в Північній Вірджинії
25 липня 1862 року, на початку кампанії у Північній Вірджинії, Стюарт отримав звання генерал-майора, а його кавалерійська бригада була розгорнута до дивізії. 28 серпня розпочалася Друга битва при Булл-Рані. Командувач армії Союзу генерал Поуп вважаючи, що загнав Джексона в пастку, зосередив проти нього основну частину своєї армії. 29 серпня Поуп розпочав серію атак на позицію Джексона вздовж недобудованого залізничного полотна. Кіннота Стюарта слідувала за наступом піхоти Лонгстріта на армію Союзу, прикриваючи її фланг артилерійськими батареями. Діючи на своєму напрямі, Стюарт виявив висування корпусу Портера. Він наказав кавалеристам прив'язати до сідла гілки дерев і піднімати пил, імітуючи переміщення великих мас піхоти. Лонгстріт надіслав на допомогу три бригади та кілька гармат. Портер не наважився продовжити наступ.
30 серпня битва завершилася потужною фланговою атакою корпусу Лонгстріта. Стюарт супроводжував корпус, підтягуючи артилерію та прикриваючи фланги. Він намагався відрізати шляхи відходу армії противника, що призвело до зіткнення з бригадою Джона Бьюфорда. Наступного дня він силами бригад Фіцг'ю Лі та Робертсона продовжив переслідування федеральних військ у напрямку на Фейрфакс. 2 вересня кампанія завершилася, ставши однією з найвдаліших кампаній у кар'єрі генерала Лі. Сам Лі писав, що дії кавалерії були виключно важливими та цінними для успіху кампанії. Джексон особисто висловив Стюарту вдячність за ефективну службу. Він навіть сказав Деніелю Хіллу, що Стюарт — його ідеал кавалерійського командира.
Мерілендська кампанія
У вересні 1862 року, під час Мерілендської кампанії, кавалерія Стюарта прикривала рух армії на північ. Вважаючи, що основні сили армії Союзу перебувають на значній відстані, головнокомандувач, генерал Лі, розділив свою армію на дві частини. У свою чергу, Стюарт не зміг забезпечити свого командувача свіжою розвідувальною інформацією,. Він неправильно оцінив темп контрнаступу Союзу, не знаючи про те, що війська противника загрожували Тернерс-Геп, і потребував допомоги від піхоти генерал-майора Д. Г. Хілла для захисту перевалів в битві при Південній Горі. Його кінна артилерія обстрілювала фланг армії Союзу, коли вона розпочала атаку в битві при Антітемі. Стоунволл Джексон наказав Стюарту до середини дня силами кінноти провести відволікаючий маневр проти правого флангу та тилу Союзу, а в разі успіху його могли посилити піхотною атакою з Вест-Вудса.
10–12 жовтня 1862 року, через три тижні після того, як армія Лі відступила до Вірджинії, Стюарт здійснив ще один зі своїх сміливих глибоких рейдів навколо Потомацької армії, Чемберсбурзький рейд — пройшовши 126 миль менш ніж за 60 годин, знову присоромивши своїх опонентів Союзу та захопивши коней і припаси, але за рахунок виснаження людей і тварин, не здобувши особливої військової перемоги.
Макклеллан повільно просунув свою армію на південь, спонуканий президентом Лінкольном переслідувати конфедеративні війська Лі, й, починаючи з 26 жовтня, перетнув Потомак. Коли Лі почав рухатися, щоб протистояти цьому, Стюарт прикривав корпус Лонгстріта і на початку листопада неодноразово вступав у сутички проти кавалерії та піхоти Союзу навколо Маунтвіля, Олді та Аппервіля.
У битві під Фредеріксбургом у грудні 1862 року Стюарт і його кіннота захищали фланг Стоунволла Джексона під час форсування Гамільтону.
Після Різдва Лі наказав Стюарту організувати рейд північніше річки Раппаганнок, щоб «проникнути в тил ворога, з'ясувати, якщо це можливо, його диспозиції та маршрути маневрів, і завдати йому такої шкоди, яку дозволять обставини». З 1800 солдатами та батареєю кінної артилерії Стюарт провів зухвалий рейд, під час якого просунувся на північ майже аж до будівлі суду Ферфакса, захопивши 250 полонених, коней, мулів і припаси.
У битві під Чанселорсвіллом Стюарт супроводжував Стоунволла Джексона під час його знаменитого флангового маршу 2 травня 1863 року та почав переслідувати відступаючих солдат XI корпусу Союзу. Після поранення командира Стюарт прийняв командування II корпусом. Хоча затримки, пов'язані із цією зміною командування, фактично завершили флангову атаку вночі 2 травня, наступного дня Стюарт гідно проявив себе як командир піхотного корпусу, провівши потужну та добре скоординовану атаку проти правого флангу військ Союзу в Ченселорсвіллі.
Стоунволл Джексон помер 10 травня, і Стюарт знову був спустошений втратою близького друга, сказавши своїм співробітникам, що його смерть стала «національним лихом».
Геттісбурзька кампанія