Валерій Степанович Сахащик (; 13 серпня 1964, Гошево, Дорогичинський район, Білоруська РСР, СРСР) — військовий, громадський діяч і підприємець, колишній командир 38-ої окремої гвардійської десантно-штурмової бригади Білорусі. Колишній член Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки (2022—2024). Підполковник запасу.

Сахащик брав участь в організації 1-ї окремої десантно-штурмової роти «Білорусь» - підрозділу білоруських добровольців, що воює у складі 79-ї десантно-штурмової бригади України. Він також особисто брав участь у бойових діях.«Сахашчык сам удзельнічае ў баявых апэрацыях». Баец з новай дэсантнай роты беларусаў расказаў, чым яны займаюцца на Данбасе

Молодість Народився 13 серпня 1964 року в селі Гошеве (Дорогичинський район, Берестейська область, Білоруська РСР) на вулиці, названій ім'ям його діда. Той командував партизанською бригадою і загинув у 1944 році під час звільнення Білорусі. Коли Валерію Сахащику було 7 років, сім'я переїхала в Дорогочин, де він пішов до школи № 3, яку закінчив із золотою медаллю.

Великий вплив на долю юного Сахащика здійснили радянські фільми про десантників, він надихнувся військовою романтикою та захотів бути офіцером.

Валерій Сахащик хотів вступати до Рязанського повітрянодесантного командного училища. Але його туди не взяли — не мав відповідного росту. Вступив до Московського вищого військового командного училища імені Верховної Ради РРФСР, з розрахунком на те, щоб відучитися там, а потім все одно піти служити в десант.

Військова кар'єра

Перші роки служби Після закінчення військового училища молодий офіцер потрапив до 11-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади, розташованої в Забайкальському військовому окрузі. Мав разом зі своїми бійцями вирушити до Афганістану, проте не встиг — на той час СРСР уже вивів із країни свій контингент. Після цього Валерія Сахащика перевели на інший кінець континенту — у місто Перлеберг (на півдорозі між Берліном та Гамбургом). Там він п'ять років командував десантною розвідувальною ротою 34-го окремого розвідувального батальйону.

За визнанням комбрига, на Заході життя військовослужбовців було влаштовано зовсім інакше, зокрема, не було «армійської одноманітності». Однак це не означало нижчу боєздатність. «Нагорі вже йшла горбачовська відлига, а на нашому тактичному рівні нічого не змінилося», — згадував командир. Сахащик стверджував, що підпорядкований йому підрозділ був, по суті, зразково-показовим. Достатньо навести як приклад своєрідну інтерпретацію дідівщини в його роті.

Берестейська десантно-штурмова бригада 1992 року Валерій Сахащик потрапив до 38-ї брестської десантно-штурмової бригади на посаду заступника командира парашутно-десантного батальйону. Через шість місяців його призначили командиром батальйоном і керує своїм підрозділом протягом трьох років.

Пізніше Валерій вирішив вступити до Військової академії Республіки Білорусь. Він увійшов до першого набору командно-штабного факультету ВАРБ. Після закінчення військового вишу його призначили заступником командира 38-ї бригади. На цій посаді він працював п'ять місяців, після чого був призначений командиром бригади. На цій посаді він працював три з половиною роки.

Вадерій Сахащик зізнавався, що на цьому етапі кар'єри на нього впав великий обсяг адміністративної роботи. Однак нові повноваження дозволили офіцеру реалізувати старі задуми — і саме вони принесли йому широку популярність в армійському середовищі. Бригада починала ранок із зарядки: бігу на 10 км і купання в озері, зокрема взимку — в ополонці. Разом із солдатами мали бігати й офіцери, які мали оцінки з фізпідготовки нижче «відмінно». З'явилася в бригаді і збірна з рукопашного бою.

Але головна візитна картка Сахащика — запровадження у бригаді кваліфікаційних випробувань на кшталт здачі на крапові берети у внутрішніх військах МВС. При ньому були розроблені документи про проведення таких випробувань і введено спеціальну відзнаку — «Чорний орел».

Ці випробування також пройшов і сам Сахащик та одержав «Чорного орла» (який став символом усієї бригади). Екзамен проводили кожні півроку, також і для військовослужбовці внутрішніх військ — власників кропових беретів. Комбриг стверджував, що його випробування були навіть більш всеосяжними, ніж спецназівські, і мали більш прикладний характер — тобто готували до реальних бойових дій. Кандидатом на проходження випробувань не могли бути військовослужбовці, які мали дисциплінарні провини, що, на переконання Сахащика, позитивно позначилося на загальному мікрокліматі в бригаді.

Як повідомляє «Наша Ніва», Сахащика вижив з армії тодішній начальник Генерального штабу Гурульов. У ті часи прискореними темпами відбувалося скорочення військових частин у Бересті, які дісталися у спадок від СРСР. Ліквідація передбачала списання великої кількості матеріальних цінностей, транспорту, нерухомості, що супроводжувалося корупційними скандалами. В таких умовах Сахащику запропонували піти служити до Генштабу ЗС Білорусі, але десантник відмовився від кабінетної роботи і пішов у запас. На той момент йому було 38 років.

У результаті на чолі Берестейської бригади поставили Вадима Денисенка, який не мав ніякого досвіду стрибків з парашутом.

Подальша діяльність Після звільнення з білоруської армії Валерій Сахащик влаштувався до «Інкофуду». Починав зі спеціаліста відділу маркетингу, а закінчив роботу на підприємстві на посаді виконавчого директора.

Трохи згодом у Польщі він став співзасновником будівельної фірми, яка створювалася білорусами та працювали на ній 900 осіб — також білоруси. Пізніше Сахащика призначили головою правління групи компаній SK-BUD&SAHATY. Компанія займається промисловим та цивільним будівництвом у восьми країнах світу (Україна, Білорусь, Об'єднані Арабські Емірати, Кенія, Катар, Польща, Німеччина, Росія). Бізнес сімейний, решта членів правління — родичі Сахащика. Фахівці компанії займаються зведенням великих промислових та житлових об'єктів у Європі, а також складною реставрацією архітектурних пам'яток. У Білорусі фірма запам'яталася благодійністю — наприклад, зробила нову кухню для дитячого села в Кобрині.

Громадська діяльність Під час протестів в Білорусі 2020 року він приїхав із Польщі до Берестя просити керівництво берестейської міліції випустити людей з ізоляторів.

Знову про колишнього білоруського комбрига масово заговорили в лютому 2022 року, за кілька днів після російського вторгнення в Україну. У своєму відеозверненні колишній командир «тридцятьвісімки» закликав білоруських військових не брати участь у путінській агресії.

За кілька днів Валерію Сахащику заочно відповів депутат Національних зборів Республіки Білорусь, голова комісії з нацбезпеки та колишній начальник білоруського Генштабу ЗС Білорусі Олег Білоконьов. Він назвав відео Сахащика «дешевим популізмом» і зазначив, що інформацію про військову обстановку комбригу не міг подати ніхто, «крім як спецслужби західних країн».

У липні помічник командира полку «Погоня» Вадим Прокоп'єв розкритикував штаб Світлани Тихановської на Форумі демократичних сил у Берліні і серед іншого запропонував зробити з політика «королеву Єлизавету», передавши повноваження прем'єру — "білоруському Черчиллю, керівнику військового кабінету. У дискусії, що розгорнулася після цієї заяви, нерідко звучало прізвище Сахащика, чиє звернення до цього дійсно широко розійшлося українськими ЗМІ.

9 серпня 2022 року Валерій Сахащик став членом Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки.

Був підтриманий відомим білоруським політиком Зеноном Позняком:

Тут я маю засвідчити, що Валерій Степанович Сахащик — порядний білоруський офіцер честі, патріот Білорусі, який піклується про її долю та захист. Потрібно підтримувати таких людей, які хочуть допомогти Батьківщині у важкий для народу час. Не звертаємо увагу на гавкіт собачий. Свобода попереду. Живе Білорусь!

На початку січня 2023 року стало відомо, що Валерій Сахащик у листопаді 2022 року зустрівся з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Журналісти, з посиланням на джерела в білоруській опозиції, повідомили, що зустріч Залужного та Сахащика відбулася в дружній атмосфері.

У травні 2023 року суд Центрального району Мінська визнав екстремістськими сторінки Сахащика у YouTube, Telegram та InstagramРеспубликанский список экстремистских материалов.

У червні 2023 року Сахащик оголосив про створення 1-ї окремої десантно-штурмової роти білорусів, яка входить до складу 79-ї десантно-штурмової бригади. За словами бійця цієї роти, Сахащик сам бере участь у бойових завданнях..

1 серпня 2024 року Сахащик оголосив про свою відставку з Об'єднаного перехідного кабінету.Сахашчык заявіў аб выхадзе з Аб’яднанага пераходнага кабінета

Особисте життя Валерій Сахащик одружений, перебуває в третьому шлюбі. Про першу дружину інформації немає, друга була екстремалка та парашутистка, з третьою дружиною познайомився на батьківських зборах у школі. У нього є донька та троє синів, один з яких офіцер армії Білорусі.

Довгі роки був близьким другом колишнього Начальника Генерального штабу Збройних сил Республіки Білорусь Олега Бєлоконєва.

У 1992 році отримав паспорт Російської Федерації, як офіцер, що служив у юрисдикції Російської РФСР.

Примітки