Потяги Голокосту — залізничні транспортні засоби національної залізничної мережі Deutsche Reichsbahn під контролем нацистської Німеччини та її союзників з метою примусової депортації євреїв, а також інших жертв Голокосту, до нацистської концентрації, примусової роботи, та табори смерті.

Швидкість, з якою могли бути знищені люди, які були об'єктом «остаточного рішення», залежала від двох факторів: здатності таборів смерті залити жертв газом і швидко знищити їхні тіла, а також здатності залізниці транспортувати жертв. від нацистських гетто до таборів смерті. Найсучасніші точні цифри на шкалі «Остаточного рішення» все ще частково покладаються на дані про перевезення німецьких залізницьHOLOCAUST FAQ: Operation Reinhard: A Layman's Guide (2/2).; also in .

Довоєнний стан Перша масова депортація євреїв з нацистської Німеччини, Поленакція, відбулася в жовтні 1938 року. Це було примусове виселення німецьких євреїв з польським громадянством, яке підігрівалося Кришталевою ніччю. Приблизно 30 000 євреїв було зібрано та відправлено залізницею до таборів для біженців.

Роль залізниць в остаточному розв'язанні

На різних етапах Голокосту потяги використовувалися по-різному. Спочатку їх використовували для зосередження єврейського населення в гетто, а часто й для транспортування його на примусову працю та німецькі концентраційні табори з метою економічної експлуатаціїTypes of Ghettos. United States Holocaust Memorial Museum, Washington, D.C.. У 1939 році з матеріально-технічних причин єврейські громади в поселеннях без залізничного сполучення в окупованій Польщі були розпущені«1939: The War Against The Jews.» The Holocaust Chronicle published by Publications International, April 2000.. До кінця 1941 року близько 3,5 мільйонів польських євреїв були сегреговані та геттоїзовані СС під час масової депортації з використанням товарних потягівMichael Berenbaum, The World Must Know, United States Holocaust Memorial Museum, 2006, p. 114.. Постійні гетто мали пряме залізничне сполучення, оскільки продовольча допомога (оплачена самими євреями) повністю залежала від СС, як і всі новозбудовані трудові табориPeter Vogelsang & Brian B. M. Larsen, «The Ghettos of Poland.» The Danish Center for Holocaust and Genocide Studies. 2002.. Євреям було законодавчо заборонено випікати хліб. Вони були відгороджені від широкого загалу в сотнях віртуальних островів-в'язниць під назвою Jüdische Wohnbezirke або Wohngebiete der Juden. Однак нова система виявилася нежиттєздатною. До кінця 1941 року у більшості євреїв у гетто не залишилося жодних заощаджень, щоб заплатити СС за подальші масові поставки їжі. Болото було розв'язане на Ванзейській конференції 20 січня 1942 року поблизу Берліна, де було прийнято «Остаточне вирішення єврейського питання» (die Endlösung der Judenfrage)François Furet, Unanswered Questions: Nazi Germany and the Genocide of the Jews. Schocken Books (1989), p. 182; .. Це був евфемізм, що стосувався нацистського плану знищення єврейського народу.

Під час ліквідації гетто, починаючи з 1942 року, потяги використовувалися для транспортування засуджених до таборів смерті. Щоб реалізувати «остаточне рішення», нацисти зробили свій власний Deutsche Reichsbahn невід'ємним елементом машини масового знищення, писав історик Рауль Гільберг. Незважаючи на те, що потяги для полонених забирали цінний простір на колії, вони сприяли масовому масштабу та скороченню тривалості винищення. Повністю закритий характер замкнених вагонів для худоби без вікон значно зменшував кількість і вміння військ, необхідних для транспортування засуджених євреїв до місця призначення. Використання залізниць дозволило нацистам брехати про «програму переселення» і, в той же час, будувати й експлуатувати більш ефективні газові установки, які вимагали обмеженого нагляду.

Своє «Остаточне рішення» нацисти маскували під масове «переселення на схід». Жертвам повідомили, що їх везуть до трудових таборів Райхскомісаріату Україна. Насправді з 1942 року для більшості євреїв депортація означала лише смерть у Белжеці, Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці чи Аушвіц-Біркенау. План реалізовувався в умовах найсуворішої таємниці. Наприкінці 1942 року під час телефонної розмови особистий секретар Гітлера Мартін Борман попереджав Генріха Гіммлера, який повідомляв йому про 50 000 євреїв, уже знищених у концтаборі в Польщі. «Вони не були знищені, — кричав Борман, — лише евакуйовані, евакуйовані, евакуйовані!», — і грюкнув трубкою, — написав Енгельберг.

Маршрут і пункт прибуття Перші потяги з німецькими євреями, вигнаними до гетто в окупованій Польщі, почали відправлятися з центральної Німеччини 16 жовтня 1941 року. Потяги під назвою Sonderzüge (спеціальні потяги) мали низький пріоритет у русі й прямували до магістралі лише після проходження всіх інших транспортних засобів, що неминуче подовжувало час транспортування понад очікування.

Потяги іноді складалися з пасажирських вагонів третього класуMichael Nadel, Recalling the Holocaust, але частіше це були вантажні вагони або вагони для худоби; останній був наповнений до 150 депортованими, хоча у правилах СС було пропоновано 50. Ні їжі, ні води не постачали. Вагони Güterwagen були оснащені лише ковшовою вигрібною ямою. Маленьке заґратоване віконце забезпечувало нерегулярну вентиляцію, що часто призводило до кількох смертей від удушення або впливу стихії.

Розрахунки

Стандартним транспортним засобом був 10 метровий вантажний вагон, хоча пасажирські вагони третього класу також використовувалися, коли есесівці хотіли зберегти міф про «переселення для роботи на Схід», зокрема в Нідерландах і Бельгії. Посібник СС охоплював такі потяги, припускаючи, що вантажопідйомність кожного потягу становить 2500 осіб у 50 вагонах, у кожному з яких перебуває 50 в'язнів. Однак насправді вагони зазвичай завантажувалися на 200 % місткості, або 100 осіб на вагон. Це призвело до середнього 5000 людей на один склад. Під час масової депортації євреїв із Варшавського гетто до Треблінки у 1942 році потяги перевозили до 7 тисяч жертв кожен.

Загалом міністерство транспорту Рейху організувало понад 1600 потягів, які відправлялися в основному польською державною залізничною компанією, захопленою Німеччиною, через те, що більшість таборів смерті розташовані на території окупованої ПольщіEdwin Black on IBM and the Holocaust. Між 1941 і груднем 1944 року, офіційною датою закриття комплексу Аушвіц-Біркенау, розклад відправки/прибуття становив 1,5 потяга на день: 50 вантажних вагонів × 50 в'язнів на вантажний вагон × 1066 днів = ~4 000 000 в'язнів загалом.

20 січня 1943 року Генріх Гіммлер надіслав листа Альберту Ганценмюллеру, заступнику державного секретаря Міністерства транспорту Рейху, з проханням: «Потрібна ваша допомога та підтримка. Якщо я хочу швидко закінчити справу, мені потрібно мати більше поїздів». З приблизно шести мільйонів євреїв, знищених під час Другої світової війни, два мільйони були вбиті на місці військовими, Ваффен-СС, батальйонами поліції порядку та мобільними ескадронами смерті айнзатцгрупен за підтримки та місцевої допоміжної поліції. Решту відправили на смерть в інше місце. 

Оплата

Більшість євреїв були змушені оплачувати власні депортації, особливо там, де використовувалися пасажирські вагони. У світлі міфу про «переселення для роботи на Схід» цей платіж надійшов у формі прямого грошового депозиту до СС. За проживання в гетто дорослі євреї платили повну вартість квитка в один кінець, діти до 10–12 років — половину, а до чотирьох — безкоштовно. Першими депортували євреїв, у яких закінчилися гроші. Частину цих грошей СС передало німецькому транспортному управлінню для оплати німецьких залізниць за транспортування євреїв. Reichsbahn отримував еквівалент залізничного квитка третього класу за кожного в'язня, якого доставляли до місця призначення: 8 000 000 пасажирів, 4 пфеніги за кілометр колії, помножити на 600 км (середня довжина маршруту), дорівнював 240 млн рейхсмарок.

Рейхсбан клав у кишеню як ці гроші, так і власну частку готівки, яку платили перевезені євреї після зборів СС . Відповідно до експертного звіту, створеного від імені німецького проекту «Поїзд пам'яті», надходження, отримані державним Deutsche Reichsbahn від масових депортацій у період між 1938 і 1945 роками, досягли 664 525 820,34 доларів США.

Операції по всій Європі Потяги Голокосту, які рухалися в основному ефективними паровими локомотивами, містили в середньому максимум 55 вантажних вагонів із завантаженням від 150 % до 200 %. Участь Німецької державної залізниці (Deutsche Reichsbahn) мала вирішальне рішення для ефективної реалізації «остаточного вирішення єврейського питання». DRB отримував гроші за транспортування євреїв та інших жертв Голокосту з тисяч міст і сіл по всій Європі, щоб зустріти свою смерть у системі нацистських концтаборів.

Окрім перевезення німецьких євреїв, DRB відповідав за координацію перевезень на залізничних мережах окупованих територій та союзників Німеччини. Характеристики організованого зосередження та транспортування жертв Голокосту відрізнялися залежно від країни.

Бельгія

Після нападу Німеччини на Бельгію 10 травня 1940 року всі євреї були змушені зареєструватися в поліції станом на 28 Жовтень 1940 року. Списки дозволили Бельгії стати першою країною в окупованій Західній Європі, яка депортувала недавно іммігруючих євреїв. Реалізація «Остаточного рішення» в Бельгії була зосереджена на транзитному таборі Мехелен (Малінес), обраному тому, що він був вузлом Бельгійської національної залізничної системи. Перший конвой вирушив з Мехелена до таборів смерті 22 липня 1942 року, хоча майже 2250 євреїв уже були депортовані як примусові роботи для Організації Тодт до Північної Франції. До жовтня 1942 року 17 конвоями було депортовано близько 16 600 осіб. На цей час депортації були тимчасово припинені до січня 1943 року. Депортовані під час першої хвилі не були бельгійськими громадянами через втручання королеви Єлизавети в німецьку владу. У 1943 році поновилися депортації бельгійців.

Болгарія

Болгарія приєдналася до держав Осі в березні 1941 року і взяла участь у вторгненні до Югославії та ГреціїPersecution of Jews in Bulgaria United States Holocaust Memorial Museum, Washington, DC.. Болгарський уряд створив транзитні табори в Скоп'є, Благоєвграді та Дупниці для євреїв із колишньої сербської провінції Вардарської бановини та Фракії (сьогодні Північна Македонія та Греція). «Депортація на схід» 13 000 в'язнів, переважно до табору смерті Треблінка, почалася 22 лютого 1943 року, переважно в легкових автомобілях. За чотири дні близько 20 складів поїздів вирушили в умовах сильної переповненості до окупованої Польщі, що вимагало щоденної зупинки кожного поїзда, щоб викинути тіла євреїв, які загинули протягом попередніх 24 годин. У травні 1943 року болгарський уряд на чолі з царем Борисом III вигнав 20 000 євреїв із Софії і в той же час розробив плани депортації болгарських євреїв до таборів відповідно до угоди з Німеччиною. Свідком поїзда Голокосту з Фракії став Стефан I, єпископ-митрополит Софії, який був шокований побаченимRossen V. Vassilev, The Rescue of Bulgaria's Jews in World War II New Politics, Winter 2010, Vol: XII-4.. Зрештою, євреї власне Болгарії не були депортовані.

Богемія і Моравія Чехословаччина була анексована нацистською Німеччиною в 1939 році. У межах нового етнічно-чеського протекторату Богемії та Моравії Чехословацька державна залізниця (ČSD) була передана Рейхсбану, а на її місці була створена нова німецька залізнична компанія Böhmisch-Mährische Bahn (BMB)OKm11 at Locomotives.com.pl.. Три чверті богемських і моравських євреїв були вбиті під час Голокосту, з яких 33'000 загинули в гетто Терезієнштадт. Решту транспортували в потягах Голокосту з Терезієнштадта переважно до Аушвіц-Біркенау. Останній потяг до Біркенау вирушив з Терезієнштадта 28 жовтня 1944 року з 2038 євреями, з яких 1589 були негайно убиті газомNAAF Holocaust Project Timeline: 1944. NAAF Holocaust Project..

Франція