Іва́н Богда́нович Дуб'я́га (бл. 1630, Мстиславський повіт, Річ Посполита — після 1710, Архангельськ, Московське царство) — польський та козацький військовий і політичний діяч часів Хмельниччини та Руїни, полководець, полковник гадяцький (1668), чигиринський (1669), миргородський (1672) та торговицький (1674), близький соратник Петра Дорошенка, якого зрадив, перейшовши у 1672 році на бік промосковського лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Життєпис

Іван Дуб'яга народився приблизно в 1630 році та походив з білоруської шляхетської родини, коріння якої сягало Мстиславського воєводства Великого князівства Литовського. Відомості про це містяться в родових поминальниках, що збереглися в Межигірському та Михайлівському монастирях у Києві.

1651 року Іван розпочав військову службу в панцирній хоругві литовського надвірного хорунжого Жиґимонта-Адама Слушки. У її складі він брав участь у бойових діях проти козацьких військ, які вели боротьбу за визволення. Зокрема, Дуб’яга обороняв Мстиславщину від Чернігівського полку. Того ж року став учасником битви під Білою Церквою, яка завершилася трагічно для військ Богдана Хмельницького.

Упродовж 1654–1655 років Дуб'яга у складі литовського війська воював проти московитів і військ наказного гетьмана Івана Золотаренка, які діяли на території сучасної Білорусі. За свідченнями окремих дослідників, він брав участь у битві під Вільном, яка завершилася перемогою московсько-козацького війська.

1656 року хоругву, в якій служив Дуб’яга, було перекинуто на північний напрям для боротьби зі шведами, які швидкими темпами окуповували території Речі Посполитої. У ході цих бойових дій він зазнав поранення під час битви під Варшавою.

У 1658 або 1659 році Іван Дуб’яга перейшов на бік козаків, приєднавшись до найманого полку Юрія Виговського, і взяв участь у війні Гетьманщини з Московським царством. Зокрема, разом із ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким він обороняв Конотоп, ставши безпосереднім учасником і свідком масштабної перемоги військ Івана Виговського.

Під час антигетьманського повстання Івана Богуна, спрямованого проти союзу з Річчю Посполитою, Дуб’яга перебував у Чернігові й лише випадково уникнув розправи. Після козацької ради під Германівкою, на якій гетьманом було обрано Юрія Хмельницького, він залишив Гетьманщину та пристав до військ київського воєводи.

1660 року під командуванням Івана Виговського брав участь у Чуднівській кампанії, воюючи проти військ Юрія Хмельницького. Відзначився у битві під Слободищем, наслідком якої стало підписання Слободищенського трактату та перехід України під протекторат Речі Посполитої.

У квітні 1662 року за військові заслуги Іван Дуб’яга отримав нобілітацію від короля Яна ІІ Казимира.

Після страти Івана Виговського у березні 1664 року Дуб'яга вирушив на Слобожанщину та записався до складу Харківського полку. Разом зі своїми новими побратимами він взяв участь у повстанні Івана Сірка проти московської влади, яке розгорталося як продовження виступу Івана Брюховецького. Унаслідок успішних дій повстанців Лівобережжя було звільнене від московського контролю, а гетьманом об’єднаної Гетьманщини став Петро Дорошенко. Влітку 1668 року Дуб’яга вступив до нього на службу й одразу обійняв посаду гадяцького полковника, замінивши наближеного до Брюховецького Семена Остренка. «На ранг» він отримав у власність містечко Рашівку, місто Комишню та села Грим'ячку, Остапівку, Березову Луку.

У лютому 1669 року очолив Чигиринський полк, увійшовши до найближчого оточення Петра Дорошенка. Дуб’яга підтримав проосманський курс гетьмана та укладення Корсунської угоди, брав участь у боротьбі проти опозиційних військ Михайла Ханенка, якого підтримувала Річ Посполита, а також Петра Суховія, що спирався на допомогу Кримського ханства.

1672 року зрадив Петра Дорошенка, перейшовши на службу до лівобережного гетьмана Івана Самойловича. У червні того ж року він підписав Конотопські статті, перебуваючи на посаді миргородського полковника.

У 1674 році Дуб’яга брав участь у поході Івана Самойловича та князя Григорія Ромодановського на Правобережжя. Невдовзі після проголошення Самойловича гетьманом «обох сторін Дніпра» був призначений торговицьким полковником і вів активні бойові дії проти військ Петра Дорошенка та його османських союзників.

Упродовж 1674–1676 років очолював один із кінних охотницьких полків.

Після цього відомості про Івана Дуб’ягу на тривалий час зникають з джерел.

Достеменно відомо, що за гетьманування Івана Мазепи Дуб’яга мав статус значного військового товариша. Імовірно, він підтримав перехід гетьмана на бік шведського короля Карла XII під час Північної війни, за що 1710 року був заарештований і засланий до Архангельська. Його подальша доля залишається невідомою.

Нащадки

Син Олександр (невідомо — після 1709) був канцеляристом Генеральної військової канцелярії і особистим секретарем гетьмана Івана Мазепи. У жовтні 1708 року відігравав роль зв'язкового між гарнізоном обложеного Батурина та гетьманом. Після руйнації Батурина потрапив у полон до драгунів Меншикова. В подальшому разом із батьком був засланий до Архангельська. Син Юхим (невідомо — невідомо) — значковий товариш Гадяцького полку (1726). Достовірно відомо, що його нащадки у ХІХ столітті були поміщиками Зіньківського повіту та володіли родовим маєтком Шенгаріївкою з хуторами та пасіками.

Джерела

Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011. Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія.  — Київ, 2010. Сірий О. З життя відомих людей Зіньківщини