Кашалот тупоносий, або кашалот звичайний (Physeter macrocephalus) — морський ссавець, найбільший представник підряду зубатих китів, або дельфіновидих (Odontoceti), єдиний сучасний представник роду Physeter, близький до карликового кашалота.
Морфологія Дорослі самці досягають 20 м завдовжки та 50 тонн маси (нерідко більше). Це одне з небагатьох китоподібних, у яких добре виражений статевий диморфізм: самиці значно менші від самців за розмірами, досягаючи лише 13 м, і відрізняються також статурою, кількістю зубів, розмірами, формою голови тощо. Зовнішній вигляд кашалота дуже характерний, у цього кита величезна прямокутна голова, в якій міститься так званий спермацетовий орган. Кашалот виділяється серед інших великих китів низкою інших унікальних анатомічних особливостей.
Біологія Кашалот — стадна тварина, що живе великими групами, розмір яких досягає іноді сотень і навіть тисяч голів. Він поширений по всьому Світовому океану, за винятком полярних областей. Живиться кашалот в основному головоногими молюсками, у тому числі гігантськими кальмарами, які досягають завдовжки 14—18 м; риба зазвичай займає не більше 5 % в його раціоні. У пошуках здобичі кит робить найглибші занурення серед всіх морських тварин: до глибини понад 2000 м, залишаючись під водою до півтори години. Здобич кашалот розшукує за допомогою ультразвукової ехолокації, в якій важливу роль грає спермацетовий мішок, який використовується як акустична лінза. Спермацетовий орган також допомагає забезпечувати необхідний рівень плавучості кита при зануреннях.
У природі у кашалота практично немає ворогів, тільки косатки зрідка можуть нападати на самиць і молодняк. Але людина здавна полювала на кашалота — у минулому цей кит був найважливішим об'єктом китобійного промислу. Від кашалота отримували ворвань і такі цінні продукти як спермацет і амбру. Через хижацьке полювання, яке було припинено тільки у 1980-х роках, поголів'я кашалотів виявилося сильно зменшеним, але збереглося краще, ніж поголів'я вусатих китів. Зараз воно повільно відновлюється, хоча цьому перешкоджають деякі антропогенні фактори (забруднення морів, інтенсивне рибальство тощо). Сучасну кількість кашалотів у світі важко оцінити, найбільш ймовірна цифра — 300—400 тис. голів.
Кашалот вважається дуже небезпечною твариною. Пораненим він виявляє більшу агресивність, через що полювання на нього було пов'язане з відомим ризиком. Розлючені кашалоти погубили безліч моряків-китобоїв і навіть потопили декілька китобійних суден.
Кашалот часто привертав увагу письменників через унікальний вигляд, люту вдачу й складну поведінку. Описи кашалота зустрічаються у відомих авторів. Істотна також роль кашалота в культурі багатьох приморських народів.
Походження назви Слово «кашалот» походить з однієї з романських мов, різниця в назвах невелика: (, , , , ).
Кашалот був у числі видів, класифікованих Карлом Ліннеєм у праці «Система природи» у 1758. Лінней дав кашалотові родове найменування Physeter, що було назвою цього кита латиною. Це слово згадувалося ще в трактаті Плінія Старшого «Природнича історія», що свідчить про знайомство римлян з кашалотом:
Лінней навів у своїй роботі два види роду Physeter: catodon і macrocephalus. Сумнівів у тому, що назва macrocephalus відносилося саме до кашалота, немає, але нечіткий опис виду catodon породили в середовищі дослідників суперечки. Ймовірно, ці назви відносяться до одного виду, і в цьому випадку пріоритет має macrocephalus. Тим не менш, сьогодні в різних джерелах можна зустріти обидві назви.
Зовнішність і будова
Зовнішній вигляд Зовнішній вигляд кашалота дуже характерний, тому його важко сплутати з іншими китоподібними. Величезна голова становить у старих самців до третини загальної довжини тіла (іноді навіть більше, до 35 % довжини); у самиць вона дещо менша і тонша, але також займає близько чверті довжини. Передній край масивної голови при погляді збоку являє собою пряму лінію, слабо нахилену донизу і назад, так що голова в профіль має вигляд прямокутника, рівного по ширині тілу (на жаргоні американських китобоїв голова кашалота називалася «товарний вагон», ). Більша частина обсягу голови зайнята так званим спермацетовим мішком, розташованим над верхньою щелепою, — губчастою масою фіброзної тканини, просоченої спермацетом, жировоском складного складу. Маса «спермацетового мішка» досягає 6 тонн і навіть 11 тонн. Голова кашалота сильно стиснута з боків і загострена, нагадуючи судновий форштевень, причому голова самиць і молодих китів стиснута і загострена значно сильніше, ніж у дорослих самців.
Паща кашалота розташована у виїмці знизу голови. Довга і вузька нижня щелепа усаджена великими зубами, яких зазвичай 20—26 пар, причому кожен зуб при закритій пащі входить в окрему виїмку у верхній щелепі. Зубів часто буває і менше, навіть 8 пар. Зуби кашалота не диференційовані, вони всі однакової конічної форми, важать близько 1 кілограма кожен і не мають емалі. На верхній щелепі зубів всього 1—3 пари, а часто немає взагалі або вони не показуються з ясен. У самиць зубів завжди менше, ніж у самців.
Нижня щелепа може відкриватися вниз прямовисно, на 90 градусів. Порожнина пащі вистелена шорстким епітелієм, який перешкоджає вислизанню їжі.
Очі кашалота розташовані далеко від рила, ближче до кутів пащі. Дихало зміщено на лівий передній кут голови, і має форму витягнутої латинської букви S — його утворює тільки ліва ніздря кита.
Очі кашалота порівняно великі для китоподібних — діаметр очного яблука 15—17 см, довжина очної щілини 6—12 см. Позаду й дещо нижче від очей розташовані невеликі, лише близько 1 см завдовжки, серпоподібні вушні отвори.
За головою тіло кашалота розширюється і в середині стає товстим, практично круглим у перетині. Потім воно знову звужується і поступово переходить у хвостове стебло. Хвостовий плавець кашалота — завширшки до 5 м, має глибоку V-подібну виїмку. На спині кашалота — один плавець, який має вигляд низького горба, за яким зазвичай йдуть один-два (рідко більше) горби поменше. Позаду плавців йде нерівна горбкувата шкіряста складка. На нижній стороні хвостового стебла є поздовжній кіль. Грудні плавники кашалота короткі, широкі, тупо закруглені; при максимальній довжині 1,8 м їхня ширина — 91 см. З віком головний відділ тіла кашалота відносно збільшується, а хвостовий, відповідно, коротшає.
Кашалот при видиху дає фонтан, спрямований косо вперед і вгору під кутом приблизно в 45 градусів. Форма фонтана дуже характерна і не дозволяє сплутати його з фонтаном інших китів, у яких фонтан вертикальний. Випірнувши, кашалот дихає дуже часто, фонтан з'являється через кожні 5—6 секунд (кашалот, перебуваючи на поверхні в проміжку між зануреннями близько 10 хвилин, робить до 60 вдихів-видихів). У цей час кашалот лежить майже на одному місці, лише трохи просуваючись вперед, і перебуваючи в поземному положенні, ритмічно занурюється у воду, пускаючи фонтан.
Шкіра кашалота і його забарвлення Шкіра кашалота зморшкувата і складчаста, у зв'язку з чим серед англомовних китобоїв в минулому існувала її жаргонна назва «чорнослив» (). За винятком голови, все тіло кита виглядає зморшкувато, хоча і на голові є кілька глибоких паралельних зморщок. На горлі знаходяться 10—40 борозенок завглибшки до 1 см і завдовжки від 5 до 50 см. Припускають, що борозенки допомагають горлянці розширюватися при ковтанні великої здобичі, тобто грають ту ж роль, що і борозни на горлянці вусатих китів-смугачів. Крім того, шкіра кашалота, особливо у старих особин, покрита безліччю подряпин і шрамів від присосок велетенських кальмарів, які слугують кашалотам їжею, а також від зубів родичів, що надає забарвленню кита «мармуровість», особливо помітну на голові. Шкіра товста, під нею залягає шар жиру, що досягає у великих кашалотів 50 см товщини й особливо розвинений на череві.
Забарвлення шкіри кашалота зазвичай темно-сіре різних відтінків, нерідко з блакитним відливом. Часто у забарвленні присутні коричневі тони (особливо помітні при яскравому сонячному світлі), зустрічаються бурі й навіть майже чорні кашалоти. Як і у більшості китоподібних, його забарвлення протисутінкове — спина темна, нижня частина тіла помітно світліша. Черево кашалота того ж кольору, що і спина й боки, але світліше, а навколо пащі та у пупка забарвлення стає брудно-білим. У деяких самців біля плавника бувають білі або жовтуваті плями. Реєструвалися і білі кашалоти-альбіноси.
Є припущення, що білий колір шкіри навколо пащі кашалота має важливе значення для живлення кита. Можливо, білий колір (особливо при тому, що на білих ділянках шкіри можуть поселятися бактерії, які світяться в темряві), привертає кальмарів, які охоче пливуть на біле і на світло.
Розміри Кашалот — велетень серед зубастих китів, всі інші зубаті кити набагато поступаються йому за розмірами. Кашалоти ростуть все життя, тому чим старший кит, тим він, як правило, більший; при цьому самці більші за самиць майже вдвічі. Довжина самців 18—20 м, більші особи вельми рідкісні. Маса дорослих самців — у середньому близько 40 тонн (наприклад, точно виміряний 13-метровий самець важив 39 тонн), але часто великі кашалоти важать більше, навіть до 70 тонн; вказується також середня вага в 45—57 тонн. У минулому, коли кашалоти були чисельнішими, зрідка зустрічалися екземпляри, маса яких наближалася до 100 тонн.
Самиці виростають лише завдовжки 11, рідко 13 м і маси 15 тонн. Різниця в розмірах самця і самиці у кашалота — найбільша серед усіх китоподібних.
Анатомічні особливості
При розбиранні 16-метрового кашалота були отримані такі дані: його серце важило 160 кг, легені — 376 кг, нирки — 400 кг, печінка — близько 1 т, мозок — 6,5 кг, довжина всього травного тракту дорівнює 256 м при масі близько 800 кг. У 13-метрового кита серце важило 126 кг, печінка — 420 кг.
Мозок кашалота — найбільший у всьому тваринному світі (абсолютно, але не щодо розмірів тіла), він важить до 7,8 кг. Розміри серця середнього кашалота — метр у висоту і ширину. Серце відрізняється сильним розвитком м'язової тканини, що необхідно для перекачування великого об'єму крові кита, який відносно набагато більший, ніж у наземних тварин. Кишка кашалота — абсолютно найдовша в усьому тваринному світі, а у відношенні до довжини тіла кишка кашалота також один з найдовших серед тварин. Його довжина більша від довжини тіла в 15—16 разів, більше тільки у деяких дельфінів. Це одна із загадок, пов'язаних з цим китом, оскільки у хижих тварин кишка ніколи не буває настільки довгою. Шлунок кашалота, як і у всіх зубастих китів, багатокамерний.
У хребті кашалота 7 шийних хребців, 11 грудних, 8—9 поперекових і 20—24 хвостових. На відміну від інших китоподібних у кашалотів перший хребець (атлант) залишається вільним, а решта 6 шийних хребців зростаються між собою. У передньої кінцівки, перетвореної на плавник, п'ять пальців; плечова кістка іноді зростається з ліктьової і променевої. Вузька лопатка (на відміну від вусатих китів, у яких лопатка віялоподібна) має великий коракоїдний відросток. Ребер до 11 пар, з яких тільки 3 з'єднані з грудниною.
Дихало кашалота (як у всіх зубастих китів) утворено тільки одним лівим носовим проходом, правий же приховано під шкірою, на його кінці всередині рила знаходиться величезне мішкоподібне розширення. Усередині вхід в праву ніздрю закритий клапаном. У мішкоподібне розширення правого носового проходу кашалот набирає запас повітря, яке використовує при пірнанні.
Спермацетовий орган
Спермацетовий орган (званий інакше жирова подушка) — унікальне утворення у світі китоподібних, наявне тільки у кашалотових (він є також у карликових кашалотів, але далеко не так розвинений, як у звичайного кашалота). Він розміщується в голові кашалота на свого роду ложі, утвореному кістками верхньої щелепи та черепа і на нього припадає до 90 % маси голови кита. Призначення спермацетового мішка ще не до кінця з'ясовано.